Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

Адам зненацька вистрілив Касію в руку, ту, що була обвита мотузкою. Едда кинулася до клітки, яка, звісно, була замкнена. Касій, завивши від болю, блискавично встромив ножа другою рукою в шию Митридонту.

Знову вигляд закривавленої людини шокував Аглаю, зойкнула й закрила обличчя руками, щоб не бачити того жахіття.

Адам кинувся на Касія, а той ногою відштовхнув тіло дворецького на молодшого брата. Проте, вправно перестрибнувши тіло друга, Адам намагався схопити ту руку, що з ножем. І ще давив револьвером на прострелене місце. Адам поцілив трохи вище ліктя, певно, не зачепив кістку, а лише продірявив горбистий м’яз. Він навалився на Касія усією вагою свого тіла так, що й канапа перевернулася.

Едда кинулася тягнути мотузку на себе, з усіх сил тягнувши руку Касія. Той голосно застогнав від нестерпного болю. Через совгання братів доволі сильно затягнувся зашморг.  Пантера почала задихатися, вже чулися хрипи.

- Аглає, допоможи! – верескнула Едда. – Забери в нього ніж!

А потім почалася вже така колотнеча, що страх. Немовби дикого звіра приборкували. Касій відчайдушно пручався, ревів від поразки, від больових відчуттів. Адам пригвинтив своєю силою його до підлоги, сів на нього зверху, намагався втримати розпростертими руки. Та попри поранення й слабшу позицію, він сіпався, брикався й ногами вдавалося йому дістати Адама.

Аглая вирвала ніж з його руки, стрімко кинулася до клітки. Поки Едда розплутувала мотузку з руки Касія, Аглая швидко перерізала той повідець. Зрештою їй це вдалося й голова пантери гепнулася об підлогу.

- Ні-ні, - застогнала згорьована Едда, вхопившись за ті залізні ґрати.

- Ключ…Найвищий мандарин, - гучно прохрипів Адам.

Аглая підлетіла до широкого горщика, в якому було найвище мандаринове дерево. Білими пальцями сколупнула чорну землю в горщику, заглядала під нього, під листя. Зрештою їй вдалося відшукати того ключа, що висів на найнижчій гілці. І поки вона відмикала клітку. Адам на якусь хвилину відвернувся від брата, подивився на неї. Хвилювався, певно, чи не завдасть батько їй шкоди, все ж таки він був у тілі хижака.  

Якісь надлюдські сили були в майже переможеного Касія, бо за цю згаяну хвилину він зробив ривок, перекинув брата й опинився зверху, вибиваючи із руки Адама револьвер. Той відлетів трохи далі.

Касій вивернув здорову руку з-під сталевої хватки Адама й заліз собі в кишеню. Адам не здогадався навіть, чому брат не намагається його якось вдарити, а щось там вовтузиться у штанах. А коли Касій дістав руку, забруднену магічним чорним порошком, і знову схопився за брата, то все стало зрозуміло.

- Не опирайся мені! Підкорися! – вигукував Касій намарно, адже антимагічне зілля шамана Девдана було зроблено на совість.

Девдан не відпустив доньку в цю подорож, поки не створив спеціальну формулу антимагічного захисту, який діяв дещо однобоко. Едда могла впливати магією каменів на інших, але на неї магія не діяла.  Так само не подіяв магічний онікс і на Адама.

Проте Касій не збирався так просто здаватися, тож і боротьба їхня, яка зайшла в глухий кут, не припинялася. Перекочувалися з одного боку на інший, аж поки Адам знову не навис над братом.

Аглая з Еддою тим часом вже забігли у клітку. Там можливо було стояти у повний зріст двом невисоким жінкам. Та вони обидві відразу сіли на коліна біля тварини. Аглая намагалася розв’язати їй лапи. Едда ж бігом послабила зашморг на шиї й звільнила від пут красиву чорну морду.

- Ні, коханий, не помирай, будь ласка, - шепотіла ніжно. – Ти мій всесвіт, ти моє життя. Я не житиму без тебе.

Та, мабуть, в тій сутичці не до кінця здушили графа Едуарда, бо хижак не помер, а раптом підійняв голову й дивився трохи ошелешеним, але ж проникливим поглядом на Едду, а потім почав лизати її долоні своїм шорстким язиком.

Міцно скував мотузкою лапи Едуарда його нерідний син. Аглаї все ніяк не вдавалося їх звільнити.

Та, видно, мало було колотнечі в графській оранжереї, бо зазирнув несміливо туди ще й граф Крісовський.

- Євлампія відправила мене подивитися, як все пройшло, бо щось довго ніхто не виходить, - і запнувся на пів слові.

- Адаме, Касію, припиніть! Що відбувається? – якийсь пискляво дратівливий голос в нього був від хвилювання.

Однак втручатися не наважувався. Дивився, як всівся вже молодший брат на старшого, як стікав кров’ю його рідний син, якому він так і не зміг дати свою батьківську любов, але не знав, що ж йому робити.

- Батьку, - звернення Касія пролунало немов обухом по голові. – Допоможи, він хоче мене вбити. Він поранив мене.

- Ні, це він вбив Клотильду, поранив Митридонта й хотів моєї смерті, - шипів Адам.

Ґеорґ метнувся до закривавленого тіла дворецького та навіть наважився перевірити, чи той ще живий.

- О, Господи, він мертвий, - розпачливо вигукнув і подивився на Едду, немов на уселенську спасительку.

Та Едді було байдуже до них усіх, вона поклала собі на коліна голову коханого й шепотіла: «Ми поїдемо звідси. Ти отримаєш нове тіло й ми будемо жити довго та щасливо. Батько дозволив. Він пробачив нам, мій коханий Едуарде».

Барон Крісовський знову наблизився до братів. Помітно було, що вже обидва втрачають сили. І якось застопорилося все на одному місці, жоден із них не міг зрушити з місця свого супротивника.