Читати книгу - "Кращий друг мого чоловіка, Тая Смоленська"

Після обіду ми з Іллюшею збираємося на прогулянку. Світлана Аркадіївна викликається йти з нами. Допомагає мені з коляскою, і ми йдемо через подвір’я до парку, який знаходиться неподалік будинку.

Переважно говорить жінка, я все ще занадто незручно почуваюся поряд із нею. Вона штовхає перед собою коляску, уся її увага онукові присвячена.

Коли, втомившись, ми нарешті опускаємося на лавочку в парку, спостерігаючи за дітьми, що грають на майданчику, Світлана Аркадіївна раптом вимовляє:

— Яка ж я рада, що Максим нарешті відпустив минуле й має нормальну сім’ю.

Я повертаю до неї голову. Мені знову соромно перед нею стає за брехню, адже ми ніяка не нормальна сім’я, але якщо Максим вирішив створити таку видимість для батьків, то руйнувати її я не маю права.

— Він стільки років плекав ілюзії щодо цієї своєї Віки, ще й дитину чужу виховував, — хитає вона головою. — Ми, звісно, їх любимо, але все одно… Ви ж офіційно досі не одружені?

— Ні, — хитаю головою, а сама дослухаюся до кожного її слова. Усе ж таки дуже цікаво дізнатися про стосунки Максима і його дружини.

— Ти маєш бути наполегливішою, Ольго. Як це так, що він досі з іншою одружений? Адже у вас син росте!

Її обурення непідробне. Здається, вона тільки й чекала на той момент, коли Максим нарешті з Вікторією розлучиться. Але навряд чи це станеться. Адже його мама навіть не здогадується про реальний стан справ.

— Я не хочу на нього тиснути, Світлано Аркадіївно. Силою не бути милою. Він сам повинен вирішити, що для нього важливіше, — вимовляю здавлено, а сама раптом розумію, що мені справді хотілося б цього. Щоб він розлучився й у нас усе склалося.

Вона лише хитає головою і стискає губи в тонку лінію.

— Насправді я вже була одружена, у мене було дуже важке розлучення, після якого починати нові стосунки шалено страшно. Це навіть непогано, що ми з Максимом не пов’язані шлюбом, — розмірковую вголос, не боячись косих поглядів його матері.

— Ох, — тільки й каже вона. — Але Максим у мене виріс порядним чоловіком, тож нічого боятися. Якщо запропонує — навіть не думай відмовлятися. Дитина має в повноцінній сім’ї зростати.

Знала б вона, як цей «порядний чоловік» мене на аборт відправив без роздумів. Відразу після того, як я йому про свою вагітність сказала, розчарувалася б у власному синові.

— Ходімо додому, Іллюшу скоро годувати треба, — пропоную я, і ми неквапливим кроком уздовж алеї повертаємось до квартири Максима.