Читати книгу - "Фундація та Земля"

— Я вже пояснив, — сказав робот, — що нащадок із нерозвиненими частками-перетворювачами не є солярійцем. Він не може бути спадкоємцем, отже, сюди надішлють іншого спадкоємця належного віку, щойно ми повідомимо сумні новини.

— А що з владикою Феллом?

— Немає владики Феллом. Це всього лише дитина, а в нас надмір дітей. Її буде знищено.

— Ви не посмієте! — нестямно вигукнула Блісс. — Це ж дитина!

— Виконуватиму це не обов’язково я і рішення ухвалюватиму не обов’язково я. Це вирішить домовленість владик. Однак у часи надміру дітей я добре знаю, яким буде рішення.

— Ні. Я кажу, ні.

— Це буде безболісно. Але прибуває інший корабель. Важливо, щоб ми пішли в колишній маєток Бандер та зібрали голографічну раду, яка призначить спадкоємця й вирішить, що робити з вами. Віддайте мені дитину.

Блісс вихопила напівпритомну постать Феллом у Пелората. Міцно тримаючи й намагаючись урівноважити її в себе на плечі, мовила:

— Не чіпайте дитину.

Рука робота знову швидко вилетіла вперед, і він ступив ближче, тягнучись до Феллом. Блісс хутко відступила вбік, почавши рухатися ще задовго до робота. Однак робот продовжив рух уперед, неначе Блісс досі стояла перед ним. Скуто зігнувшись і хитнувшись на носках, мов на стрижні, він упав на обличчя. Інші три роботи стояли нерухомо, з розфокусованим поглядом.

Блісс схлипувала, частково від люті.

— Я майже дібрала належний спосіб контролю, а він не дав мені часу. У мене не було вибору, крім як ударити, і тепер всі четверо вимкнені. Ходімо на корабель, перш ніж прибуде інший. Я надто виснажена, щоб розбиратися з іншими роботами.

Частина V

Мельпоменія

Розділ тринадцятий

Відліт із Солярії

1

Відліт минув мов у тумані. Тревіз зібрав свою непотрібну зброю, відчинив шлюз, і вони ввалилися на корабель. Аж до злету депутат не помічав, що Феллом вони взяли із собою.

Вони, напевно, не встигли б, якби солярійські польоти не були настільки нехитрими порівняно з їхніми. Солярійському кораблеві, який до них наближався, потрібен був немислимий час на зниження та посадку. З іншого боку, комп’ютер «Далекої зірки» майже не потребував часу на вертикальний підйом гравітаційного корабля.

І хоча без гравітаційної взаємодії й, відповідно, інерції пасажири майже не відчули наслідків прискорення, які супроводжували такий швидкісний зліт, хоча інакше були б нестерпні, наслідки опору повітря таки далися взнаки. Зовнішня температура корпусу зростала значно швидше за зазначену в іструкціях флоту норму (і швидше, ніж міг витримати зореліт).

Злітаючи, вони бачили, як сідає другий солярійський корабель і наближаються ще кілька. Тревіз замислився, зі скількома роботами змогла б упоратися Блісс, і вирішив, що їх би здолали кількістю, якби вони лишалися на поверхні ще хоча б хвилин п’ятнадцять.

Щойно вони опинились у космосі (принаймні на достатній відстані, лише з розрідженими хмарками екзосфери довкола), Тревіз попрямував на нічний бік планети. Це було недалеко, оскільки вони злетіли з поверхні майже на заході сонця. У темряві «Далека зірка» мала б шанс вистигнути швидше, тож корабель міг продовжувати здійматися з поверхні повільною спіраллю.

Пелорат вийшов із кімнати, яку ділив із Блісс, і повідомив:

— Дитина зараз нормально спить. Ми показали їй, як користуватись туалетом, і вона без проблем зрозуміла.

— Не дивно. У них мали бути схожі вигоди в маєтку.

— Я не бачив, а я шукав, — палко мовив Пелорат. — Як на мене, ми забралися назад на корабель якраз вчасно.

— Ми всі так вважаємо. Але навіщо ми взяли на борт дитину?

— Блісс би її не відпустила, — вибачливо знизав плечима Пелорат. — Вона ніби рятувала життя замість того, яке забрала. Вона не здатна витримати…

— Я знаю, — мовив Тревіз.

— Ця дитина має дуже химерну будову.

— Так і мусить бути, якщо вона гермафродит.

— Знаєте, в неї є яєчка.

— Навряд чи вона без них обійшлася б.

— А ще щось, що я можу описати лише як дуже маленьку вагіну.

— Огидно, — скривився Тревіз.

— Не дуже, Ґолане, — заперечив Пелорат. — Вона адаптована до потреб виду: лише видає запліднену яйцеклітину, або дуже крихітний ембріон, який потім розвивається в лабораторних умовах — ризикну припустити, під опікою роботів.

— А що станеться, якщо їхня робосистема розвалиться? Тоді вони більше не зможуть виробляти життєздатних дітей.

— Будь-якій світ опиниться у серйозній халепі, якщо його соціальна система повністю розвалиться.

— Я навряд чи дуже плакатиму за солярійцями.

— Що ж, — зауважив Пелорат, — визнаю, це не вельми привабливий світ — маю на увазі, для нас. Однак у ньому просто абсолютно незвичні для нас люди та соціальна система, любий друже. Відніміть людей та роботів, і матимете світ, який би без цього…

— Розпався, як починала розпадатися Аврора, — завершив Тревіз. — Янове, як Блісс?

— Боюся, виснажена. Вона зараз спить. Це був дуже важкий час для неї, Ґолане.

— Я й сам не те щоб отримував задоволення.

Тревіз заплющив очі й вирішив, що і собі міг би трохи поспати та побалує себе цим полегшенням, щойно буде достатньо впевнений, що солярійці точно не мають потужностей для космічних перегонів. Поки що комп’ютер не доповідав про будь-що штучної природи поряд із ними.

Він гірко подумав про дві відвідані планети косміків — на одній ворожі собаки, на іншій ворожі самітники-гермафродити, й на жодній ані найменшого натяку на місце розташування Землі. Єдиним надбанням подвійних відвідин були Феллом.

Тревіз розплющив очі. Пелорат досі сидів з іншого боку комп’ютера й серйозно за ним спостерігав.

— Варто було покинути це солярійське дитя, — з раптовою переконаністю сказав Тревіз.

— Бідолаха. Вони б його вбили.

— Хай так. Йому там було місце. Воно — частина їхнього суспільства. Воно народилося, щоб бути скараним на смерть через свою зайвість.

— Ох, мій любий друже, це жорстокий погляд на речі.

— Це раціональний погляд. Ми не знаємо, як його доглядати, і з нами воно може повільно страждати та все одно померти. Що воно їсть?

— Гадаю, те саме що й ми, старий друже. Власне, як щодо того, що їмо ми? Які в нас запаси харчів?

— Достатні, достатні. Навіть зважаючи на нового пасажира.

Не схоже, щоб це зауваження Пелората надто потішило.

— Наш раціон стає доволі одноманітним, — сказав він. — Варто було взяти на борт щось із Компореллона — хоча не те щоб їхня готівля була пречудовою.

— Ми не могли. Якщо пам’ятаєте, ми відлітали доволі спішно, як і з Аврори, а надто із Солярії. Але що таке невелика одноманітність? Вона псує задоволення, але дозволяє вижити.

— Чи можна буде за потреби набрати свіжих харчів?

— Коли завгодно, Янове. З гравітаційним кораблем та гіперпросторовими двигунами Галактика стає маленькою. Ми можемо опинитися будь-де за кілька днів. Просто половину світів Галактики попередили видивлятися наш корабель, і я б ліпше деякий час не траплявся на очі.

— Гадаю, це так. Але Бандер корабель, здається, не цікавив.

— Можливо, вони навіть не усвідомлювали його існування. Підозрюю, солярійці вже давно відмовилися від космічних польотів. Їхнє найголовніше бажання — щоб їм дали спокій, а навряд чи