Читати книгу - "Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій"

Каркаш з хвилину дивився на цю жінку й мимоволі подумав про дальшу долю Жакеліни. Що чекає на неї? Що чекає на них усіх?

Ось на лаві сидить художник. Каркаш безліч разів бачив, як він малював на тротуарах картини, що зникали, як марево, як привиди, викликані фантазією. Перехожі кидали копійки і художник витрачав у повітря скарби свого творчого надхнення, бо це давало йому більше, ніж коли його картини купували спекулянти, що торгують речами розкошів. Так наживались вони, а художник ходив голодний. Тепер ніхто не наживався, але художник не мав навіть де ночувати.

Поліцай, що був подібний до нічного кажана, підійшов до Браса й узяв його за плече,

– Тут спати не можна!

Брас прибрав негайно ж звичайної пози.

Франц Каркаш підвівся з лави й безнадійно побрів уздовж алеї.

XIII

Приваби великого міста розкриваються перед, нею, як чудові краєвиди з обов’язковими проваллями, від яких крутиться голова. Нестримно вабить туди до обрію і ноги тремтять над неосяжною глибиною. Жакеліна, довідавшись про неприємну історію з Францем і не дочекавшись його, пішла до міста, щоб десь роздобути грошей, і, коли пощастить, знайти Каркаша. Вона молода й гарна жінка і це перед нею місто розкрило свої чудові провалля приваб, що їх наближають бажання й відштовхує воля.

Розкішні пастки блискучих вітрин приваблюють її, – в них сукні, черевики й різноманітний одяг, а прекрасне тіло Жакеліни прикриває убоге вбрання. Її загіпнотизовують золоті речі в ювелірних крамницях, і діаманти своїм блиском пронизують її аскетичну твердість. Та ось вітрина з вином і наїдками – і Жакеліна, одвертаючись, тікає геть.

Потім вона затримує крок і поволі входить у ритм музики, що лунає з освітленого кафе. До неї долітає веселий сміх і гомін безжурної юрби, і Жакеліна на хвильку спиняється. Та щось штовхає її й вона їде, майже біжить далі.

Вона йде край тротуару і поруч у довгих авто проїздять чоловіки й жінки. Вони для Жакеліни, як облудне марево ще неоформлених бажань. Бони здаються їй сном, що його вона бачила в дитинстві й ніколи не забувала.

Перед величезною світляною рекламою кіно стояли люди, потім вони всі рушили в чарівний вхід, за яким їх чекають хвилини візій, як курця опію чекає нірвана. Жакеліну захопив був натовп і лише її нога торкнулася заповітних сходів, як свідомість її перемогла спокусу.

Та ось ресторан, де танцюють. Оркестр гримить і пари, що умлівають від доторків, пливуть в п’янливому ритмі, приголомшені рожевою солодкістю мелодії, Коло ресторана дівчатка. Вони пудрять носи й пританцьовують у такт.

Струнко! Ось прийшов вербовщик. І дівчата під нечутну команду починають робити вправи очима, непомітним рухом ноги й томною позою готового до насолоди тіла.

Жакеліні захопило дух і вона мимоволі притиснула руку до серця. Ось тут вона може мати гроші й насолоду.

І спритна уява, побігла назад, вперед, потім знов назад, Жакеліна на одну мить заплющила очі.

Вона побачила хвору дитину, пляшечку з довгим рецептом, що була як монумент на честь людського страждання. Милу постать Франца з порожнім гаманцем в руках її раптом серію блискучих вітрин, довгий ряд автомобілів, столики кафе і тісно сплетені пари танцівників у ресторані.

Враз усе обірвалось і вона побачила саму себе коло ресторана, на тому місці, де щойно стояла. Потім вона знов побачила дитину, що лежала в колисці.

Жакеліна поворухнулась і її рука безсило впала, одірвавшись від грудей. Вона розплющила очі дуже широко, ніби в цьому полягала рішучість.

Вона вся затремтіла від близької можливості. Їй безумно захотілось кохати й безжурно сміятись від розваг, що лоскочуть почуття.

Солідний чоловік, що був бездоганно вдягнений і що в ролі вербовщика тинявся між армією привабливих жінок з нафарбованими вустами, раптом запримітив Жакеліну. Її сукня була найгірша з усіх суконь, що підтанцьовували під ритм мелодії з ресторана, але сама вона була красуня, перед якою блякла розкіш шовків і оксамитів.

Чоловік пішов прямо до неї. Вона помітила це й зробила рух, щоб утекти, але стримала себе й залишилась на місці.

Поволі, коли чоловік підходив до неї, голова в нього деформувалась. І коли він підійшов щільно, Жакеліна побачила страшний голий череп з проваленим носом і череп цей сидів на добре пошитому костюмі. Жакеліна з жахом одсахнулась і побігла геть. Од голоду вона запаморочилась. Візії опановували її.

XIV

Ніч. На вулицях ставало порожньо. Франц Каркаш брів світ за очі, сам не знаючи, куди й чого. Його рух виникав з цілковитої безнадійності й безпорадності. Франц надто багато вже бачив, щоб стати звичайним бродягою. Його м’язи вимагали роботи або мусили завмерти навіки. Франц розумів своє становище. Інженер Брас, художник, королева краси міс Адрієна і він, безробітний робітник, шукали притулку. Каркаша не вабили капіталістичні принади міста, вони лише викликали в ньому обурення й гнів. Він ішов від них, як від зачумлених джерел, що не могли задовольнити його гарячої спраги.

Порожніми вулицями він вийшов до ріки і пішов мостом. У світлі ліхтарів унизу таємниче дзюрчала вода і булькотіла твань. Франц Каркаш сперся на парапет і подивився вниз.

Вода брудна й тьмяна, повна покидьок від міста, ледве помітно коливалась, здавалося, що то ворушаться міріади бактерій.

Франц відчув, ніби вода піднялася до самого парапета, а потім відхлинула знову далеко вниз. Йому від цього почуття запаморочився світ і ноги стали легкі, ніби їх у нього зовсім не було.

Його нестримно потягла глибина і він, як зачарований, став усе нижче схилятись над парапетом. Раптом він одсахнувся назад. Йому здалося, що жінки під вигуки й регіт везуть його в тачці перекидають у цю брудну воду. Але цей спогад наповнив його рішучістю і він перекинув ногу через парапет. Ще рух, і він полетів би в прірву.

Довгий «Бюїк», що вибіг на міст, раптово загальмував і спинився коло Каркаша. Голосно загавкав бульдог, і не встиг Каркаш зсунутись далі, як містер Білдінг, що вистрибнув з «Бюїка», потяг Каркаша за комір назад.

Це все відбулося так несподівано й швидко, що шістдесятилітня красуня, господарка бульдога і дружина містера Білдінга, не встигла навіть скрикнути. Вона лише відкинулась на м’якому сідалі «Бюїка» трохи назад.

Франц Каркаш побачив перед собою рішучу постать людини, що негайно, що випустила його комір