Читати книгу - "Мартін Іден, Джек Лондон"

style="">А навколо екіпажа з’юрмилася дітлашня чи не з цілого кварталу, нетерпляче дожидаючи якоїсь драматичної розв’язки. На їхній вулиці екіпажі з’являлися тільки з нагоди весіль та похоронів; тут же ніхто не одружувався і ніхто не помер, тож мало статися щось геть надзвичайне, на що варто було почекати.

Мартін мало не збожеволів зі щастя, побачивши Рут. Маючи щедре, повне любові серце, він гостро, як мало хто, відчував потребу в співчутті. Він палко жадав співчуття і уявляв його, як обопільне порозуміння, але він ще не переконався, що співчуття Рут пояснюється її сентиментальністю й делікатністю і що випливає воно з лагідності її вдачі, а не розуміння його, Мартінових, прагнень. Коли Мартін, узявши дівчину за руку, щось казав їй, кохання спонукало Рут відповідати йому ніжним потиском і, дивлячись зволоженими блискучими очима на його змарніле обличчя, вона думала, який він змучений та безпорадний.

Коли він розповідав їй про свій розпач від листа «Трансконтинентального місячника» і про те, як він зрадів пропозиції «Білої миші», Рут майже не слухала його. Вона чула ті слова і розуміла їх значення, але не переймалася ані розпачем Мартіновим, ані захватом. Вона й на хвильку не могла забути самої себе. Її не цікавило, чи продасть він журналам свої оповідання. Для неї важливо було тільки одне - шлюб. Щоправда, вона й сама цього не усвідомлювала, як і того, що під бажанням бачити Мартіна «влаштованим» крився прихований материнський інстинкт. Вона б зніяковіла, якби їй хто про це сказав одверто, а то, може, навіть почала б обурено запевняти, що вона думає лише, як допомогти коханому, і бажає йому всякого успіху. Отож, поки Мартін, схвильований, що це ж йому вперше повелося в письменстві, виливав перед нею всю душу, вона механічно сприймала самі слова і мовчки розглядала кімнату, прикро вражена тим, що бачила.

Це Рут уперше лице в лице дивилася на злидні. Закохані, що терпіли голод, завжди видавались їй романтичними, але їй ніколи не заходило в голову, як вони живуть. Рут і гадки не мала, що воно так виглядає. Дівчина то перебігала поглядом по кімнаті, то спиняла його на Мартіні. Її нудило від запаху намиленої брудної білизни, що йшов із кухні. Певно, Мартін весь просяк цим запахом, якщо та жахлива жінка часто пере, подумала Рут. Неохайність причеплива. Рут приглядалась до Мартіна, і їй почало здаватися, що він закаляний у цьому навколишньому бруді, їй ніколи не доводилося бачити юнака неголеним, і тепер неприємно було дивитися на його обличчя, покрите триденним заростом. Це не тільки надавало йому того похмурого й відразливого вигляду, яким визначався весь цей дім, а ще й підкреслювало його тваринну силу, яку вона ненавиділа. Через оті два прийняті рукописи, про які він оповідав їй з такою гордістю, він ще більш утвердиться в своєму божевіллі. Ще б трохи - і він би здався і пішов служити. А тепер він залишиться й далі в цьому жахливому будинку, і знов писатиме й голодуватиме.

- Чим це тхне? - раптом запитала вона.

- Напевно, білизною. Марія пере,- відповів він.- Я вже звик до цього запаху.

- Ні, не те. Це щось інше, якийсь гидкий, затхлий дух.

Мартін потяг носом повітря.

- Я нічого не чую, крім тютюнового диму,- сказав він.

- Отож воно й є. Це жах! Чому ти так багато куриш, Мартіне?

- Не знаю. Знаю тільки, що курю більше, коли почуваю себе самотнім. До того ж це давня звичка. Я почав курити ще хлопчаком.

- Погана звичка,- докірливо мовила Рут.- Тут просто дихати неможливо.

- А це вже тютюн винен. Я курю тільки найдешевший. Але зачекай-но. Ось одержу чек на сорок доларів і такого куплю, що й ангели не крутитимуть носом. А воно таки не погано - два рукописи прийнято за три дні! Ці сорок п’ять доларів стане мені на всі борги.

- І це за два роки роботи? - дорікнула вона.

- Ні, за неповний тиждень. Будь ласка, дай мені он того зшитка край столу, в сірій палітурці. Я в ньому облік веду.

Він узяв зшитка й почав швидко його гортати.

- Так, чотири дні на «Передзвін» і два на «Вир». Сорок п'ять доларів за тиждень - це сто вісімдесят за місяць. Де б я міг одержувати таку платню? І це ж я тільки починаю. Мені б і тисячі не вистачило, щоб купити для тебе все, що я хочу. Навіть платні в п’ятсот доларів мені було б замало. Ці сорок п’ять доларів лише почин. Дай мені тільки вибитися. Тоді в мене аж курітиме.

Рут не зрозуміла його простомовної метафори і знов заговорила про тютюн.

- Та ти й тепер куриш забагато, а гатунок тютюну тут нічого не зарадить. Курити - це взагалі погана звичка. Ти наче димар, чи комин ходячий, або живий вулкан. Це просто жахливо! Любий Мартіне, ти ж і сам це розумієш!

Вона нахилилась до нього і глянула благально, а він, побачивши зблизька її ніжне личко й чисті блакитні очі, знову відчув свою мізерність перед нею.

- Я хочу, щоб ти кинув курити,- прошепотіла вона.- Прошу... ради мене.

- Гаразд, кину! - вигукнув він.- Я зроблю все, що ти скажеш, моя люба, все!

І тут її облягла велика спокуса. Побачивши, як легко й покірно йде він на поступки, вона подумала, що коли б зараз попросила його кинути писати, він виконав би її бажання. Слова ті були вже в неї на устах. Але Рут їх не вимовила - просто не насмілилася. Вона тільки пригорнулася до нього й прошепотіла:

- Ти ж знаєш, що я прошу цього зовсім не ради себе, а заради тебе самого. Курити тобі зле. Та й узагалі не годиться бути рабом, тим паче рабом звички.

- Але я навіки твій раб,- усміхнувся він.

- Тоді я відразу ж почну наказувати.

Вона дивилася на нього пустотливо, хоч у глибині душі жалкувала вже, що не попросила про те, чого найбільше хотіла.

- Я готовий коритися вашій величності.

- Гаразд. Ось мій перший наказ: голися щодня. Глянь, як ти подряпав мені щоку.

Отже, все закінчилося пестощами й любосним сміхом. На одному вона вже наполягла, а за один раз