Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

надану Томасу Мервіну. Ви не тільки перевищили максимальну суму, на яку за законом банк може видати позику фізичній особі, але й видали її без індосаменту[65] і належної застави. Таким чином ви двічі порушили закон Сполучених Штатів про банківську діяльність. Ви вчинили злочин, містере Лонглі, який дає підстави для порушення кримінальної справи. Якщо я повідомлю цей факт керівництву, — а я повинен це зробити, — справу передадуть у Департамент юстиції і на вас відкриють справу. Сподіваюсь, ви усвідомлюєте, якими будуть наслідки.

Білл Лонглі відкинувся на спинку крісла, ледь помітно погойдуючись туди-сюди. Руки він поклав на потилицю, а погляд опустив, щоб подивитися ревізорові просто у вічі. Той із подивом зауважив, що на обвітрених губах банкіра розцвітає усмішка, а в блакитних очах жевріють теплі іскорки. Якщо скотар і усвідомлював серйозність ситуації, це не відбилося на його обличчі.

— Звісно ж, ви не знаєте Тома Мервіна, — майже радісно заявив Лонглі. — Я пам'ятаю цю позику. Навіщо потрібна застава, якщо Том дав слово. Я завжди вважав, що слово чесного чоловіка краще за будь-які паперові гарантії. Так, я розумію, уряд може мати щодо цього іншу думку. Бачу, доведеться переговорити з Томом про позику.

Містер Тодд зблід іще більше, якщо таке взагалі можливо. Він здивовано витріщився на степового банкіра крізь подвійні скельця окулярів.

— Бачте, — любісінько вів далі Лонглі, — до Тома дійшли чутки, що у Скелястому Броді на Ріо-Гранде можна купити череду з двох тисяч двохліток по вісім доларів за штуку. Гадаю, це старий Леандро Гарсія контрабандою пригнав їх із Мексики. Ну, ясне діло, він хотів їх чимшвидше продати. У Канзас-Сіті вони коштують п'ятнадцять доларів за штуку. Мені це відомо, і Томові також. У хлопця на руках було шість тисяч доларів, я позичив йому десять, щоб він зміг прокрутити справу. Його брат Ед погнав череду до Канзас-Сіті три тижні тому. Він ось-ось має повернутися з грошима. Тільки-но з'явиться Едді, Том відразу поверне позику.

У ревізора відібрало мову. Можливо, йому слід було негайно побігти на телеграф і повідомити керівництво. Але він цього не зробив. Натомість містер Тодд виголосив іронічну викривальну промову. Вже за три хвилини банкір усвідомив, що стоїть за крок від глибокої прірви. Потім, зглянувшись, ревізор показав Лонглі шлях до порятунку.

— Сьогодні ввечері я вирушаю до Гіллдейла, — пояснив він Лонглі, — щоб здійснити ревізію тамтешнього банку. На зворотному шляху я проїжджатиму Чапарозу. Завтра о дванадцятій годині я знову завітаю до вашого банку. Якщо на той момент позику повернуть до останнього цента, я забуду прикрий інцидент. Якщо ж ні — виконаю свій обов'язок і напишу звіт.

Після цього ревізор уклонився і залишив банк.

Наступні півгодини президент Першого національного продовжував насолоджуватися зручністю свого крісла, яке вільно оберталося довкола своєї вісі, а потім запалив легку сигару і вирушив у гості до Тома Мервіна. Мервін, скотар у брунатних шкіряних штанях, сидів із глибокодумним виглядом, закинувши ноги на стіл, і плів сиром'ятний батіг.

— Скажи мені, Томе, — запитав Лонглі, нахилившись над столом, — що чути від Еда?

— Наразі нічого, — відповів Мервін, не припиняючи плести батіг. — Гадаю, Ед повернеться за пару днів.

— Сьогодні до мене в банк припхався ревізор, — сказав Лонглі. — Все винюхував, винюхував — і натрапив на твою позику. У мене до тебе питань немає, я знаю, що все гаразд, але ми вчинили незаконно. Я сподівався, що ти повернеш гроші до наступної ревізії, але цей койот упав мені на голову, як грім із ясного неба. У мене зараз немає достатньо готівки, а то б я тобі позичив, та й по всьому. Завтра рівно о дванадцятій годині я маю покласти гроші на стіл або…

— Або що, Білле? — запитав Том, коли Лонглі зам'явся.

— Або Дядько Сем[66] зажене мене на казенні пасовища.

— Я зроблю все можливе, щоб повернути позику вчасно, — сказав Мервін, не полишаючи плетіння.

— Гаразд, Томе, — підсумував Лонглі, прямуючи до виходу, — я вірю, ти не підведеш мене.

Мервін кинув недоплетений батіг на долівку і пішов до другого банку — у місті Чапароза їх було всього два. Це був приватний банк Купера та Крейга.

— Купере, — звернувся він до одного зі співвласників банку, — мені конче треба отримати на руки десять тисяч доларів сьогодні або завтра вранці. У мене є будинок і ділянка вартістю шість тисяч доларів. Днями я продам худобу в Канзас-Сіті й потрою свої статки.

Купер голосно закашлявся.

— Тільки заради Бога, не кажіть «ні»! — сказав Мервін. — Гроші потрібні, щоб повернути позику.

Я взяв позику до запитання[67]. Сьогодні я отримав запит від власника банку, чоловіка, з яким десять років ділився ковдрою у таборах на пасовищах і посеред чапарелевих заростей. Він може подати запит на все, що я маю, навіть на кров у моїх жилах, і я не пошкодую для нього нічого. Йому справді потрібні ці гроші. Він потрапив у до біса… кажу ж вам, йому потрібні гроші — і крапка. Я за будь-яку ціну дістану їх для нього. Купере, ви знаєте, я людина слова.

— Я не маю щодо цього жодних сумнівів, — увічливо запевнив співрозмовника Купер, — але я лише співвласник банку, як вам відомо. Я не можу видавати позики на власний розсуд. Навіть якби у вас на руках були найпевніші гарантії, Мервіне, таку суму раніш як за тиждень нам не зібрати. Якраз сьогодні ми