Читати книгу - "Подорож на Місяць"

Розмова точилася навколо цієї теми. Вони шукали причини, яка могла б викликати такі наслідки.

— Отже, ми збочили, — сказав Мішель. — Але через що?

— Я боюсь, — відповів Ніколл, — що, хоч вжили всіх можливих заходів, колумбіада не була точно націлена. Помилки, хоч і найменшої, було досить, щоб кинути нас за межі місячного тяжіння.

— Значить погано було націлено? — спитав Мішель.

— Ні, я цього не думаю, — відповів Барбікен. — Перпендикулярність гармати була точна, її напрям на зеніт незаперечний. Ми неодмінно мусіли потрапити на Місяць, коли він проходив у зеніті під час своєї повної фази. Тут є якась інша причина, якої я не доберу.

— Чи не прибуваємо ми занадто пізно? — спитав Ніколл.

— Занадто пізно? — перепитав Барбікен.

— Так, — продовжував Ніколл. — У повідомленні Кембріджської обсерваторії зазначено, що переліт повинен відбутися за 97 годин 13 хвилин і 20 секунд. Тобто раніше Місяць ще не дійде до призначеної точки, а пізніше він вже пройде її.

— Згоден, — відповів Барбікен. — Але ми вилетіли першого грудня об одинадцятій годині без 13 хвилин і 25 секунд вечора, і ми повинні прибути п'ятого опівночі, саме тоді, коли буде повна фаза. Тепер маємо п'яте грудня. Зараз третя з половиною година вечора, і восьми з половиною годин цілком досить, щоб ми досягли своєї мети. Чому б ми не прибули туди?

— Чи не буде це надмірною швидкістю? — відповів Ніколл. — Бо ми знаємо тепер, що початкова швидкість була більша, ніж гадали.

— Ні! Сто разів ні! — заперечив Барбікен. — Лишок швидкості, коли напрям снаряда був правильний, не завадить нам досягти Місяця. Ні! Тут сталося відхилення. Ми відхилилися!

— Через кого? Через що? — спитав Ніколл.

— Я не можу цього сказати, — відповів Барбікен.

— Гаразд, Барбікене, — сказав тоді Мішель. — Хочеш знати мою думку про це відхилення?

— Кажи!

— Я не дам і півдолара, щоб дізнатись, через що так сталося. Ми відхилилися, оце факт! Куди ми прямуємо, мало важить. Ми це побачимо. Якого чорта! Коли ми вже залетіли в простір, то, однаково, нарешті упадемо на якийсь центр тяжіння.

Ця байдужість Мішеля Ардана не могла задовольнити Барбікена. Не можна сказати, що він непокоївся за майбутнє. Але він хотів неодмінно знати, через що саме його снаряд збочив.

Тимчасом ядро рухалось боковим напрямом до Місяця, а разом з ним і кортеж з предметів, викинутих з нього. Барбікен міг навіть установити з певних вихідних точок на Місяці, відстань до якого була менша за 8 500 кілометрів, що швидкість снаряда стала незмінною. Ще новий доказ того, що не було падіння. Сила поштовху не перемагала притягання Місяця, але траєкторія снаряда безумовно наближала його до місячного диска, і можна було сподіватися, що на ближчій відстані дія ваги переможе й остаточно спричинить падіння.

Три приятелі, не маючи чого кращого робити, продовжували свої спостереження. Проте вони не могли відзначити будь-які топографічні деталі на поверхні супутника, бо його рельєфи розпливалися в світлі сонячного проміння.

Так вони дивилися через бокові ілюмінатори до восьмої години вечора. Тоді Місяць так збільшився перед їх очима, що заслонив собою половину неба. Сонце — з одного боку, нічне світило — з другого наповнювали снаряд світлом.

У цей момент Барбікен гадав, що тільки 3 200 кілометрів відділяє їх від цілі. Швидкість снаряда, здавалось йому, була 200 метрів на секунду, тобто 720 кілометрів на годину. Дно ядра мало тенденцію обернутися до Місяця під впливом доцентрової сили. Але відцентрова сила завжди перемагала, і тому можливо, що прямолінійна траєкторія зміниться на якусь криву, характер якої ще не можна було визначити.

Барбікен весь час шукав розв'язання своєї нерозв'язної проблеми. Години минали безрезультатно. Снаряд помітно наближався до Місяця, але вже було ясно, що він його навряд чи досягне. Найкоротша відстань до Місяця, на якій снаряд пройде, була наслідком двох сил — притяжної і відштовхної, які діяли на рухоме тіло.

— Я вимагаю тільки одного, — повторював Мішель. — Пройти досить близько від Місяця, щоб збагнути його таємниці!..

— Хай буде проклята тоді, — вигукнув Ніколл, — причина, що відхилила з путі наш снаряд!

— Хай буде проклятий тоді, — відповів Барбікен, немовби його мозок осяяла раптова думка, — хай буде проклятий болід, який ми здибали в дорозі!

— Ого! — вимовив Мішель Ардан.

— Що ви хочете сказати? — скрикнув Ніколл.

— Я хочу сказати, — продовжував Барбікен переконаним тоном, — я хочу сказати, що ми відхилилися виключно через зустріч з цим мандрівним тілом.

— Але ж воно нас не зачепило, — заперечив Мішель.

— Це все одно. Його маса, порівняно до маси нашого снаряда, колосальна, і його притягання досить, щоб вплинути на наш напрям.

— Така мізерна причина! — вигукнув Ніколл.

— Так, Ніколл, але хоч яка вона була мізерна, — відповів Барбікен, — на відстані триста сімдесят тисяч кілометрів більшої і не треба було, щоб ми не досягли Місяця.

Очевидно, Барбікен знайшов єдине можливе пояснення цього відхилення. Хоч яка незначна ця причина, але її було досить, щоб змінити траєкторію снаряда. Це було дуже прикро. Відважна спроба не вдавалася через зовсім випадкову причину, і, виключивши якісь несподіванки, не можна було вже надіятись досягти місячного диска. Чи пройдуть вони досить близько від нього, щоб розв'язати питання фізики і геології, досі ще нерозв'язані?

Це було єдине, що непокоїло хоробрих мандрівників. Про свою дальшу долю вони не