Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

… прошите автоматною чергою скло вітрини обсипає крижинами до п’ят… Червоніють білі лілеї…

— Звідки ти знаєш?

Ліан підсів до столу.

— Сьогодні зранку арабка з Флор купувала, як завжди, у нашої сусідки ярину. Їй по секрету сказала, що більше не приїде, бо Ель Даві страшно розгніваний через те, що у нього викрали вночі улюблену білявку. Завтра від’їжджає додому. А Тіт зі своїм катером десь зник. Правда, радар зафіксував, що якесь суденце бродило вночі сюди-туди від нас до Флор і знову на Ентанго, а от коли потім взяло курс на Суматру, то вибухнуло. Тільки чия то була моторка, поки що не встановлено. Може, й Тітова…

— Що? — скрикнув Майкл. — Там же могла бути Марта!

— Стривай, судара, не гарячкуй. Я ось що тобі скажу. Ероут вночі відходив від берега на катері разом з Тітом, їх бачив ліхтарник Фатухелу. А повернувся Ероут один, це теж він бачив, тільки до хати під’їхав джипом. Во! Тому й кажу: Ероут викрав Марту і десь заховав її на нашому острові. А Тітові велів замести сліди…

— Ліане, а чий то джип?

— Родичів Тіта, вони на плантаціях працюють.

Важко було зібратися з думками, але логічне твердження Ліана відмело підозру про загибель дівчини на катері. Так, Майкл пригадує, як Марта тоді, на березі, щось говорила про браслет, за яким полює Ероут і що то — ключ від скарбу.

… але я йому не віддала, заховала…

Тоді Майкл просто-напросто забув про це, бо почалася стрілянина і Стефан… О, Господи! Тоді ще Стефан пожартував про скарб…

— Виходить, Ероут позичив джип, щоб відвести Марту до якоїсь схованки і там випитати усе, що йому треба!

— Виходить, що так.

— Ми повинні негайно вистежити Ероута! — майже прокричав Майкл.

— У лікаря Мааса теж є джип, можна позичити.

— Ні, Ероут відразу помітить, що за ним хтось їде. Найкраще — велосипед.

— У нас є один.

— Слухай, Ліане, я поїду, роздивлюся, що там і як, — Майкл начепив сонцезахисні окуляри, насунув низько на чоло крислатого з рисової соломки капелюха, в яких ходило чи не все чоловіче населення острова.

— Скоро з плантації повернуться Тітові родичі, тоді Ероут зможе взяти джип, — кинув навздогін Ліан. Хлопець ще щось сказав, але Майкл не почув, — велосипед дзенькнув і помчав на другий кінець селища, до базарної площі, біля якої жила родина Тіта.

Там, біля прилавків базарної площі, Майкл залишив велосипед, а сам відійшов поодаль і вмостився на пропахлій рибою лаві. Звідси було видно, як під дерев’яними палями хатини годувала курей жінка. Майкл уже знав, що то сестра Тіта.

До лісу Ероут пішки не піде, бо занадто неповороткий для цього. Мусить сидіти зараз в хаті, — розмірковував Майкл. Він не зводив очей з хатини, обмацував поглядом кожний проріз вікна: чи не промайне за ним огрядна постать голландця. Груди розпирало бажання податися до хатини Тіта і заюшити Ероуту пику, але стримувався, — голландець так просто б нічого не сказав.

Тільки коли сонце торкнулося верхівок лісу, звідтам потяглася вервечка людей, — верталися додому робітники ближніх каучукових плантацій. І тоді жалюзі на другому поверсі піднялося, — у вікні блимнула знайома огрядна постать. Ероут витирав хустиною спітніле обличчя і був байдужим до людей, котрі проходили або проїжджали розбовтаними велосипедами вулицею. Та коли з-під лісу почулося вуркотіння автомашини, жалюзі одразу рвонуло вниз. Джип, обліплений чоловіками, вистрибував по грунтовій дорозі. Біля базару з машини зіскочили пасажири і джип покотився далі повз Майкла.

За кермом сидів висохлий молодий малаєць з лихим вогником в очах. Біля нього — батько, на задньому сидінні вайлувато розлігся зовсім хлопчисько, видно, молодший син.

Джип розвернувся і заскреготав гальмами біля хатини.

І враз Майкл збагнув, що не вистежить Ероута, якщо він сидітиме в хаті до темряви. Він просто не знайде слідів протекторів у густій темряві! Величезна помаранча сонця мала ось-ось закотитися за чорні джунглі і проковтнути сліди Ероута.

Не скоро побачив, як з хатини квапливо вийшов розлючений голландець і дав газу так швидко, що Майкл за курявою спочатку не второпав, куди погнав Ероут.

Але джип, описавши коло, пірнув у лісові хащі. Там було вже темно і вогко. Якщо перше ставало на перешкоді Майклові, то друге допомагало, при умові, якщо він користуватиметься ліхтариком, розглядаючи на роздоріжжі сліди протекторів. Однак, за його підрахунками, видно ще буде з півгодини, і Майкл натиснув на педалі, тим більше, що ні сірників, ні ліхтарика він не мав.

Ероут аж сичав з люті, коли гепнувся за кермо джипа і вуркнув на вироблену плантацію. Усе йде добре, тільки б швидше забратися звідси від цих клятих мутанюг-аборигенів і не звертати на них уваги. Та хіба втримається, щоб не послати прокльони на їхні безтолкові голови?

Після того, як заховав дівчисько у льоху і поставив машину на місце, все ж прочинив двері до комірчини, в якій спав Тіт, але нікого там не побачив. Хоча, згідно підрахунків, той давно мусив би давати хропака. Ероут навіть тихенько покликав Тіта, але відповіді не почув. Можливо, в клозеті сидить і витрясує з штанів переляк, — майнула думка.

Не полінувався, вийшов з хатини, за якою одним боком до глухої стіни примостився зліплений абияк виходок. Шарпнув благенькі дверцята і крім двох пацюків, які кинулися під дірку у збитій з грубих дощок підлозі, нікого не побачив. Виходило щось не так, як планував Ероут, і якщо він не знайде зараз пляшки під циновкою в комірчині Тіта, то, можливо, усе й обійшлося. А якщо ні…