read-books.club » Дитячі книги » Мауглі 📚 - Українською

Читати книгу - "Мауглі"

272
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мауглі" автора Редьярд Кіплінг. Жанр книги: Дитячі книги / Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 62 63 64 ... 68
Перейти на сторінку:
над останніми словами Самотнього Вовка, які ви, звичайно, пам'ятаєте. — Перед смертю Акела наговорив мені багато дурниць бо коли ми вмираємо, то змінюємося. Він сказав… Ні! Хай там ще завгодно, а я належу Джунглям!

Збуджений, Мауглі згадав бій на берегах Вайнгунги і так голосно вигукнув останні слова, що серед очерету схопилася на коліна дика буйволиця і пирхнула.

— Людина!

— Уф-ф! — не стримався Міза, диким буйвол (Мауглі чув, як той повертався у драговині), це не Людина, а безволосий вовк із Сіонійської Зграї. У такі ночі він завжди бігає туди й сюди.

— Уф-ф! — сказала буйволиця, опускаючи голову, щоб знову пастися. — Я гадала, що це — Людина.

— Кажу ж, що ні. О Мауглі, чи не загрожує небезпека? — мукнув Міза.

— О Мауглі, чи не загрожує небезпека? — насмішкувато повторив юнак. — Міза тільки про одне думає чи немає часом небезпеки? А хто з вас подумає про Мауглі, який блукає серед ночі Джунглями?

— Як він голосно кричить, — зауважила буйволиця.

— Як і всі,— відповів зневажливо Міза, — хто рве траву і не знає, як її їсти.

"За набагато меншу, — подумав Мауглі,— за куди меншу образу в останні дощі я вигнав Мізу з драговини і катався на ньому верхи по всьому болоту, накинувши на нього очеретяний недоуздок". Юнак простяг руку, щоб зломити пірчасту очеретину, але, зітхнувши, пустив її. Міза собі ремиґав; а там, де паслася буйволиця, похитувалася висока трава.

— Не хочу помирати в цих місцях, — промовив сердито Мауглі. — Міза, який однієї крові з Жакалою і з свинею, глузуватиме наді мною. Піду за болото і побачу, що буде. Я ніколи не бігав так весною, ніколи мені не було так холодно і жарко водночас. Вставай, Мауглі!

Юнак не міг утриматися від спокуси підкрастися очеретом до Мізи і вколоти його вістрям ножа. Величезний буйвол вискочив із свого барлога з таким шумом, ніби вибухнула гpaната. А Мауглі сів і засміявся.

— Тепер, Мізо, розповідай, що одного разу тебе пас безволосий вовк із Сіонійської Зграї,— звернувся юнак до буйвола.

— Вовк! Tи? — пирхнув Міза, переступаючи з ноги на ногу в багні. — Всі Джунглі знають, що ти колишній пастух домашньої худоба, такий самісінький випадок, як і ті, що кричать в пилюці на отих полях. Ти — із Джунглів! Хто з мисливців стане повзати, як гадюка, поміж п'явок заради дурного жарту і ради жарту, гідного шакала, соромити мене перед моєю буйволицею? Виходь на тверду землю, і я… я… — Морда Мізи запінилась, — звісно ж бо, що в Джунглях немає звіра з гіршою вдачею, як у нього.

Мауглі не зводив з буйвола погляду, слухаючи, як той пихкає і віддихується. Зрозумівши, що Міза почув його й серед сплеску грязюки, юнак запитав:

— Якої Людської Зграї лігва там, за болотами, Мізо? Я не знаю цих Джунглів.

— Іди на північ, — заревів розгніваний буйвол. Адже Мауглі неабияк його уколов. — Це витівка голого пастуха корів. Іди і розкажи про ще в селі, поблизу болота.

— Людська Зграя те любить розповідей про Джунглі, та і я сам думаю, що зайва подряпина нa твоїй шкірі не така важниця, щоб про неї розповідати. Однак я піду і подивлюся на село. Іду, тихіше! Не кожної ж ночі Повелитель Джунглів приходить тебе пасти.

Юнак ступив на тремтливу землю з краю драговини, добре знаючи, що Міза побоїться там загрузнути, і подався, насміхаючись над гнівом буйвола.

— Моя сила не вся зникла, — промовив нарешті Мауглі. — Напевно, отрута не досягла кісток. Як низько повисла зірка он там.— І він глянув на неї крізь напівстулені руки. — Присягаюсь биком, що викупив мене, це Червона Квітка, Червона Квітка, біля якої я лежав раніше, ніж уперше прийшов до Сіонійської Зграї! Я побачив Червону Квітку і тепер можу закінчити прогулянку.

Болото виходило на широку долину, в якій миготіло світло. Мауглі давно вже порвав усякі стосунки з людьми, але цієї ночі мигтіння Червоної Квітки вабило його, мов нова дичина.

— Я тільки погляну, — сказав він, — подивлюся, чи змінилася за цей час Людська Зграя.

Забувши, що він уже не в своїх Джунглях, де міг робити все, що заманеться, Мауглі безтурботно йшов росяною травою і зупинився біля хатини, в якій блимав вогонь. Хатина стояла край села, і на юнака загавкали три чи чотири собаки.

— О, — промовив Мауглі, тихо сідаючи і посилаючи у відповідь глухе вовче гарчання, що зразу вгамувало собак. — Чому бути — того не минути. Мауглі, яке тобі діло до барлогів Людської Зграї? — Він витер рота, пригадавши удар каменем багато років тому, коли інша Людська Зграя виганяла його геть.

Двері хатини одчинилися, і на порозі, вдивляючись у темінь, з'явилася жінка. З хатини доносився плач дитини, і жінка озвалася через плече:

— Спи! То шакал розбудив собак. Скоро ранок.

Мауглі, сидячи у траві, затремтів, наче в лихоманці. Йому був добре знайомий цей голос, але, щоб пересвідчитись, він тихо покликав:

— Мессуа! — і сам здивувався, що до нього повернулася людська мова. — Мессуа, о Мессуа!

1 ... 62 63 64 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мауглі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мауглі"