Читати книгу - "Мауглі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Збуджений, Мауглі згадав бій на берегах Вайнгунги і так голосно вигукнув останні слова, що серед очерету схопилася на коліна дика буйволиця і пирхнула.
— Людина!
— Уф-ф! — не стримався Міза, диким буйвол (Мауглі чув, як той повертався у драговині), це не Людина, а безволосий вовк із Сіонійської Зграї. У такі ночі він завжди бігає туди й сюди.
— Уф-ф! — сказала буйволиця, опускаючи голову, щоб знову пастися. — Я гадала, що це — Людина.
— Кажу ж, що ні. О Мауглі, чи не загрожує небезпека? — мукнув Міза.
— О Мауглі, чи не загрожує небезпека? — насмішкувато повторив юнак. — Міза тільки про одне думає чи немає часом небезпеки? А хто з вас подумає про Мауглі, який блукає серед ночі Джунглями?
— Як він голосно кричить, — зауважила буйволиця.
— Як і всі,— відповів зневажливо Міза, — хто рве траву і не знає, як її їсти.
"За набагато меншу, — подумав Мауглі,— за куди меншу образу в останні дощі я вигнав Мізу з драговини і катався на ньому верхи по всьому болоту, накинувши на нього очеретяний недоуздок". Юнак простяг руку, щоб зломити пірчасту очеретину, але, зітхнувши, пустив її. Міза собі ремиґав; а там, де паслася буйволиця, похитувалася висока трава.
— Не хочу помирати в цих місцях, — промовив сердито Мауглі. — Міза, який однієї крові з Жакалою і з свинею, глузуватиме наді мною. Піду за болото і побачу, що буде. Я ніколи не бігав так весною, ніколи мені не було так холодно і жарко водночас. Вставай, Мауглі!
Юнак не міг утриматися від спокуси підкрастися очеретом до Мізи і вколоти його вістрям ножа. Величезний буйвол вискочив із свого барлога з таким шумом, ніби вибухнула гpaната. А Мауглі сів і засміявся.
— Тепер, Мізо, розповідай, що одного разу тебе пас безволосий вовк із Сіонійської Зграї,— звернувся юнак до буйвола.
— Вовк! Tи? — пирхнув Міза, переступаючи з ноги на ногу в багні. — Всі Джунглі знають, що ти колишній пастух домашньої худоба, такий самісінький випадок, як і ті, що кричать в пилюці на отих полях. Ти — із Джунглів! Хто з мисливців стане повзати, як гадюка, поміж п'явок заради дурного жарту і ради жарту, гідного шакала, соромити мене перед моєю буйволицею? Виходь на тверду землю, і я… я… — Морда Мізи запінилась, — звісно ж бо, що в Джунглях немає звіра з гіршою вдачею, як у нього.
Мауглі не зводив з буйвола погляду, слухаючи, як той пихкає і віддихується. Зрозумівши, що Міза почув його й серед сплеску грязюки, юнак запитав:
— Якої Людської Зграї лігва там, за болотами, Мізо? Я не знаю цих Джунглів.
— Іди на північ, — заревів розгніваний буйвол. Адже Мауглі неабияк його уколов. — Це витівка голого пастуха корів. Іди і розкажи про ще в селі, поблизу болота.
— Людська Зграя те любить розповідей про Джунглі, та і я сам думаю, що зайва подряпина нa твоїй шкірі не така важниця, щоб про неї розповідати. Однак я піду і подивлюся на село. Іду, тихіше! Не кожної ж ночі Повелитель Джунглів приходить тебе пасти.
Юнак ступив на тремтливу землю з краю драговини, добре знаючи, що Міза побоїться там загрузнути, і подався, насміхаючись над гнівом буйвола.
— Моя сила не вся зникла, — промовив нарешті Мауглі. — Напевно, отрута не досягла кісток. Як низько повисла зірка он там.— І він глянув на неї крізь напівстулені руки. — Присягаюсь биком, що викупив мене, це Червона Квітка, Червона Квітка, біля якої я лежав раніше, ніж уперше прийшов до Сіонійської Зграї! Я побачив Червону Квітку і тепер можу закінчити прогулянку.
Болото виходило на широку долину, в якій миготіло світло. Мауглі давно вже порвав усякі стосунки з людьми, але цієї ночі мигтіння Червоної Квітки вабило його, мов нова дичина.
— Я тільки погляну, — сказав він, — подивлюся, чи змінилася за цей час Людська Зграя.
Забувши, що він уже не в своїх Джунглях, де міг робити все, що заманеться, Мауглі безтурботно йшов росяною травою і зупинився біля хатини, в якій блимав вогонь. Хатина стояла край села, і на юнака загавкали три чи чотири собаки.
— О, — промовив Мауглі, тихо сідаючи і посилаючи у відповідь глухе вовче гарчання, що зразу вгамувало собак. — Чому бути — того не минути. Мауглі, яке тобі діло до барлогів Людської Зграї? — Він витер рота, пригадавши удар каменем багато років тому, коли інша Людська Зграя виганяла його геть.
Двері хатини одчинилися, і на порозі, вдивляючись у темінь, з'явилася жінка. З хатини доносився плач дитини, і жінка озвалася через плече:
— Спи! То шакал розбудив собак. Скоро ранок.
Мауглі, сидячи у траві, затремтів, наче в лихоманці. Йому був добре знайомий цей голос, але, щоб пересвідчитись, він тихо покликав:
— Мессуа! — і сам здивувався, що до нього повернулася людська мова. — Мессуа, о Мессуа!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мауглі», після закриття браузера.