Читати книгу - "Спокута"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Катрю, Катрю, – зітхнув Роман, – якби ж то була якась міра для почуттів, ти б знала, як я тебе кохаю. Моя любов до тебе безмежна.
– Дякую тобі, мій любий. Твої слова ніби живильний бальзам на мою знесилену душу. Мені залишається тільки дякувати долі, що піднесла мені найкращий у житті подарунок – зустріч із тобою.
– Тепер усе буде добре. Ти мені віриш?
– Я вже казала, що так.
– Хочеться знову почути ці слова.
– Так, Ромчику, так. Я вірю тобі й кохаю тебе, мій любий.
– Десь за годину я тобі зателефоную й сповіщу радісні новини.
– Ти впевнений?
– На всі сто відсотків!
– З нетерпінням чекатиму.
Катря повечеряла з повеселілим сином, який ніби народився знову. У чорних очах – веселі вогники надії, усміхнене, але все ще з винуватим виразом обличчя, радісна та відкрита, як і раніше, посмішка.
– Мамо, а твій друг надійний? Не підведе? – запитав Сергій.
Він уже кілька разів запитував про це, але хотів почути позитивну відповідь ще й ще раз.
– Якщо на когось можна покластися в цьому житті, то лише на Романа. Я йому вірю, як самій собі, – щасливо посміхнулася Катерина й звично торкнулася волосся сина. Воно було зовсім не таке, як у Романа.
15Те, що дізнався Роман від афганського друга Івасика, вразило його ще більше, ніж він очікував. Івасик стримав своє слово й дізнався про все, як і обіцяв.
Лариса пронюхала, що Катерина збирається продавати будинки батьків і в неї з’являться гроші. У свою чергу Олександр, звичайно ж, без зайвих турбот зміг дізнатися, що син Катрі потрохи приторговував наркотиками. Тоді Лариса запропонувала Сашкові підставити Сергія, щоб виманити гроші з Катерини. Той погодився, і, щоб своїми руками не загрібати жар, доручив Арсенові дати можливість Сергієві отримати наркотиків на п’ятдесят тисяч доларів і відправити своїх хлопців, аби відібрали їх і побили Сергія. Тоді, під час цієї розмови, трійка підрахувала, скільки можна отримати від Катерини грошей. Урахували все: і виручену суму від продажу батьківської садиби, і скільки коштує її квартира, і скільки є грошей вдома. І тут Ларисі прийшла в голову слушна думка. Щоб план спрацював і не зірвався, вона запропонувала взагалі не давати Сергієві наркотики, а засипати в мішечки звичайнісіньку крейду.
– Хлопець – лох, – сказала Лариса. – Він сам ніколи не вживав наркотики, тож не буде розпаковувати мішечки. А може трапитися так, що вирішить збути їх кудись убік, і вони не потраплять до рук ваших людей. Тоді пропало. А як пропаде крейда, то ніякої шкоди.
Чоловіки довго сміялися з кмітливості Лариси і схвалили її план. Усе пішло як по маслу і незабаром легкі гроші за крейду були вже у кишені Лариси й Олександра, які розрахувалися з Арсеном, хлопцями, які підстерегли Сергія біля будинку, та з головорізами із «БМВ». Aлe цим здалося одразу, що грошей їм за цю справу запропонували малувато, то вони вирішили отримати стільки, скільки вважали за доцільне. До суми в п’ятдесят тисяч доларів вони додали ще двадцять п’ять, вирішивши, що при загрозі життю сина жінка розірветься на шматки, але заплатить. До того ж Лариса з Олександром змогли вигідно продати наркотики, які в них залишилися.
Івасик сам був у гніві від такої брудної гри. Він розтрощив на друзки ексклюзивний скляний журнальний столик, жбурнув попільничку в екран дорогого телевізора й довго бив міцно, до болю стиснутим кулаком по стіні. Так, лише так він міг заспокоїтися, бо нерви після Афгану часто здавали. Тоді, щоб кудись вилити, викинути із себе непомірно велику силу гніву, він трощив усе навколо себе. А потім бив, бив, бив щосили кулаком по стіні, як цього разу. Роман добре знав Івасика і розумів, що треба зачекати, доки колишній друг заспокоїться, коли пальці побілішають, і спалах гніву та обурення зміниться болем у руці. Усе! Відчув фізичний біль – пройшов душевний.
Івасик зателефонував Великому ще раз, про щось домовився, і лише тоді сказав своєму афганському побратиму:
– Ромчику, вибач… Я…
– Усе добре, Івасику.
– Я все владнав. Великий поверне гроші за два-три дні, коли повернеться зі своєю жабою з Криму. У них, щоправда, залишилася не повна сума, частину вони заплатили хлопцям, деякі прокатали на відпочинок. Aлe я сам решту коштів тобі поверну.
– Не треба, Івасику.
– Так ти кажеш, що це та Катерина, ім’я якої ти повторював без упину в гарячці, коли я тебе витяг пораненого з полону?
– Саме вона.
– Зізнайся хоч, гарна жінка?
– На весіллі побачиш. Гадаю, що позаздриш мені, бо вона насправді дуже красива. Роки зробили її ще гарнішою.
– А ти, я бачу, закохався, як хлопчисько, – Івасик посміхнувся й поплескав Романа рукою по плечах.
– Я вижив у Афгані заради мрії бути поруч з нею, потім жив надією на зустріч… Та що я все про себе та про себе? Як ти?
– Усе добре, Ромчику. Погано лише те, що я так і не зустрів таку, як твоя Катерина. Живу, як вовк-бірюк, накопичую нерухомість, гроші. Кому? Навіщо? Сам не знаю.
– Для чоловіка твоїх років і статків знайти жінку – не проблема.
– То-то й воно, що статків. А хто зрозуміє мене, хто сприйме не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.