Читати книгу - "Петлюра. Боротьба"

Федір Черник (1894—1918) — сотник Січових стрільців. Учасник багатьох боїв Першої світової війни. Відзначився у боях на горі Лисоні. Активний учасник придушення більшовицького заколоту в січні 1918 р. в Києві. Йому належить вислів «Шлях на Львів лежить через Київ».

Леся Симонівна Петлюра (1911—1941) — українська поетеса, єдина дочка Симона Петлюри. Її творчий доробок — вірші, статті, епістолярій, малюнки — засвідчує неабияку обдарованість. Хворіла на сухоти, через що передчасно померла.

Ольга Опанасівна Петлюра (1885—1959) — дружина Симона Петлюри, педагог, активістка політичної еміграції У.Н.Р. у Парижі. У січні 1918 р. Київ захопили більшовики, керівництво У.Н.Р. покинуло столицю. Ольга із семирічною дочкою залишилася в Києві. Упродовж півтора року вони жили під чужим прізвищем, ночуючи у друзів і рятуючись від переслідувань.

Павло Петрович Скоропадський (1873—1945) — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Один з лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху. 29 квітня 1918 р. внаслідок державного перевороту взяв владу в Україні.

Петро Федорович Болбочан (1883—1919) — офіцер російської армії, відтак військовий діяч Української Народної Республіки, полковник армії У.Н.Р. Будучи за партійною належністю правим націоналістом (належав до партії соціалістів-самостійників), служив і режиму гетьмана Скоропадського, і режиму соціалістичної Директорії, перебуваючи в опозиції до обох.

Володимир Мусійович Чехівський (1876—1937) — український політичний і громадський діяч, прем’єр-міністр У.Н.Р. Під час правління гетьмана Павла Скоропадського продовжував працювати в міністерстві віросповідань (як директор департаменту загальних справ), був членом Національного союзу, що перебував в опозиції до Скоропадського.

Український полковник Павло Гаврилович Вітко — герой роману Максима Бутченка «1918. Місто надій». (Прим. ред.)

Розалія Яківна Винниченко (Ліфшиць) (1886—1959) — дружина Володимира Винниченка. Народилася в заможній єврейській родині. Прийняла пропозицію чоловіка, щоб їхня родина була українською, вивчила українську мову, називала себе українкою.

Володимир Олександрович Антонов-Овсієнко (1883—1938) — російський революціонер, військовий діяч і дипломат. Один з керівників жовтневого повстання в Петрограді. Брав участь у розробці плану воєнних дій проти У.Н.Р.

Мартин Іванович (Янович) Лаціс, справжнє ім’я — Ян Фрідріхович Судрабс (1888—1938) — радянський партійний і державний діяч, співробітник органів ВЧК-ОДПУ. З травня 1918 р. — голова військового трибуналу 5-ї армії, член революційної військової ради Східного фронту.

Андрій Гаврилович Макаренко (1885—1963) — український політичний діяч. Від початку революції 1917 р. — організатор українських залізничників і голова їхньої спілки. У період Української Держави — директор департаменту в міністерстві залізниць. Співорганізатор повстання проти гетьмана і член Директорії У.Н.Р.

Федір Петрович Швець (1882—1940) — український геолог, громадський і політичний діяч. У 1918 —1919 рр. — член Директорії У.Н.Р. Від 1920 р. — в еміграції в Празі, професор УВУ та Українського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова.

Опанас (Панас) Михайлович Андрієвський (1878—1955) — український державний і політичний діяч, юрист. Брав участь в українському національному русі. З грудня 1917 р. — член Української партії соціалістів-самостійників. Підтримував позицію Симона Петлюри, спрямовану на безкомпромісну боротьбу проти більшовиків і пошук шляхів укладення союзного договору з Антантою.

Євген Омелянович Петрушевич (1863—1940) — український громадсько-політичний діяч, правник, доктор цивільного та церковного права, Президент і Уповноважений Диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни) Західноукраїнської Народної Республіки (З.У.Н.Р).

Олександр Петрович Греків (Греков) (1875—1959) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії У.Н.Р. Наприкінці 1918 — на початку 1919 рр. — міністр військових справ У.Н.Р., перший Наказний отаман армії У.Н.Р.