Читати книгу - "Мертві душі"

— "Але, ваше високопревосходительство, самі можете, в деякому роді, судити, які засоби можу вишукати, не маючи ні руки, ні ноги". — "Але", каже сановник, "погодьтесь: я не можу вас утримувати, в деякому роді, своїм коштом; у мене багато поранених, всі вони мають однакове право... Озбройтесь терпінням. Приїде государ, я можу вам дати слово честі, що його монарша милість вас не залишить". — "Але, ваше високопревосходительство, я не можу чекати", каже Копєйкін, і каже, в деякому відношенні, грубо. Вельможі, розумієте, зробилося вже досадно. Справді: тут з усіх боків генерали чекають рішень, наказів; справи, так би мовити, важливі, державні, які вимагають щонайшвидшого виконання, — хвилина прогаяння може бути важлива, — а тут ще прив'язався збоку настирливий чорт. "Вибачте", каже: "мені ніколи... мене чекають справи, важливіші за ваші". Нагадує способом, в деякому роді, тонким, що пора, нарешті, і вийти. А мій Копєйкін, — голод, знаєте, пришпорив його: "Як знаєте, ваше високопревосходительство", каже, "не зійду з місця доти, доки не дасте резолюції". Ну... можете уявити: відповідати отак вельможі, якому варт тільки слово — так от уже й полетів шкереберть, так що й чорт тебе не відшукає... Тут коли нашому братові скаже чиновник одним чином менший, подібне, так уже й грубість. Ну, а там розмір, розмір який: генерал-аншеф і який-небудь капітан Копєйкін! 90 карбованців і нуль! Генерал, розумієте, більш нічого, як тільки глянув, а погляд — вогнепальна зброя: душі вже немає — вже вона сховалася в п'ятки. А мій Копєйкін, можете уявити, ні з місця, стоїть, як укопаний. "Що ж ви?" каже генерал і взяв його, як то кажуть, у лопатки. А втім, сказати правду, обійшовся він ще досить милостиво: інший би настрахав так, що днів три крутилася б після того вулиця догори ногами, а він сказав тільки:

"Добре", каже: "коли вам тут дорого жити, і ви не можете в столиці спокійно чекати вирішення вашої долі, так я вас вишлю казенним коштом. Покликати фельд'єгеря! перепровадити його на місце проживання!" А фельд'єгер уже там, розумієте, і стоїть: триаршинний чолов'яга який-небудь, ручиська в нього, можете уявити, самою натурою збудовані для ямщиків, — словом, дантист такий... От його, раба Божого, схопили, пане мій, та на візок з фельд'єгерем. "Ну", Копєйкін думає, "принаймні не треба платити прогонів, і за те спасибі". От він, пане мій, їде на фельд'єгері та, ідучи на фельд'єгері, в деякому роді, так би мовити, міркує сам собі: "Коли генерал каже, щоб я пошукав сам засобів допомогти собі — добре", каже, "я", каже, "знайду засоби!" Ну, вже як тільки його приставили на місце і куди саме привезли — нічого цього невідомо. Так, розумієте, і чутки про капітана Копєйкіна канули в річку забуття, в яку-небудь таку собі Лету93, як називають поети. Але дозвольте, панове, отут і починається, можна сказати,нитка, зав'язка романа. Отже, де подівся Копєйкін, невідомо, та не минуло, можете уявити собі, двох місяців, як з'явилась у рязанських лісах зграя розбійників, і отаман цієї зграї був, пане мій, не хто інший..."

"Тільки дозволь, Іване Андрійовичу", сказав раптом урвавши його поліцеймейстер: "адже капітан Копєйкін, ти сам сказав, без руки й без ноги, а в Чичикова..."

Тут поштмейстер скрикнув і ляснув з усього розмаху рукою по своєму лобі, назвавши себе вголос при всіх телятиною. Він не міг зрозуміти, як подібна обставина не спала йому на думку на самому початку оповідання, і признався, що зовсім справедлива приказка: руська людина пізнім розумом мудра. Одначе ж через хвилину він тут-таки почав хитрувати й спробував був вивернутись, кажучи, що, зрештою, в Англії дуже вдосконалена механіка, що видно з газет, як один винайшов дерев'яні ноги таким чином, що від одного дотику до непомітної пружинки заносили ці ноги людину бог знає в які місця, так що після ніде й відшукати її не можна було.

Але всі взяли під великий сумнів, що Чичиков був капітан Копєйкін, і визнали, що поштмейстер сягнув уже занадто далеко. А втім, вони з свого боку теж не пасли задніх і, спрямовані дотепним здогадом поштмейстера, забралися, мабуть, чи не далі. З числа багатьох у своєму роді кмітливих припущень, нарешті було одне дивно навіть і сказати: що чи не є Чичиков переодягнений Наполеон, що англієць здавна заздрить, що Росія, мовляв, така велика й простора, що навіть кілька разів виходили й карикатури, де росіянин змальований під час розмови з англійцем. Англієць стоїть і ззаду держить на мотузці собаку, і під собакою розуміється Наполеон! Дивись, мовляв, каже, коли що не так, так я на тебе зараз спущу цю собаку! І ось тепер вони, може, й випустили його з острова Єлени94, і ось він тепер і пробирається в Росію нібито Чичиков, а насправді зовсім не Чичиков.

Звісно, повірити цьому чиновники не повірили, а втім, задумалися і, розглядаючи цю справу кожен сам собі, визнали, що обличчя Чичикова, коли він повернеться і стане боком, дуже скидається на портрет Наполеона. Поліцеймейстер, що служив у кампанію дванадцятого року й особисто бачив Наполеона, не міг теж не признатись, що на зріст він аж ніяк не буде вищий за Чичикова і що будовою своєї постаті Наполеон теж, не можна сказати щоб занадто товстий, одначе ж і не так щоб тонкий. Може, деякі читачі назвуть усе це неймовірним, автор теж на догоду їм ладен би назвати все це неймовірним; але як на лихо усе відбулося саме так, як оповідається, і тим ще дивніше, що місто було не в глушині, а, навпаки, недалеко від обох столиць. А втім, треба пам'ятати, що все це відбувалося незабаром після славетного вигнання французів. В той час усі наші поміщики, чиновники, купці, прикажчики і всякий письменний і навіть неписьменний народ стали, принаймні, на цілих вісім років запеклими політиками. "Московские Ведомости" і "Сын Отечества" зачитувались немилосердно і доходили до останнього читця клаптиками, непридатними ні до якого вжитку. Замість запитань: "почім, батечку, продали мірку вівса? як скористувалися вчорашньою порошею?" говорили: "а що пишуть у газетах, чи не випустили знову Наполеона з острова?" Купці цього дуже побоювались, бо цілком вірили провіщанням одного пророка, який уже три роки сидів в острозі; пророк прийшов невідомо звідки в личаках і некритому кожусі, що страшенно тхнув тухлою рибою, і провістив, що Наполеон є антихрист і держиться на кам'яному ланцюгу за шістьма мурами й сімома морями, але згодом розірве ланцюг і заволодіє всім світом. Пророк за провіщення