Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

- Ого, - здивувався Гаррі.

- Більше нічого не можу зробити, - голос Герміонин тремтів. - Існують замовляння, які негайно поставили б його на ноги, але я боюся їх випробовувати, щоб не наробити ще більшої шкоди... він і так утратив стільки крові...

- Як це він поранився? Тобто, - Гаррі потрусив головою, намагаючись її прочистити, збагнути, що ж саме з ними сталося, - чому ми опинилися тут? Я ж думав, ми вертаємося на площу Ґримо?

Герміона глибоко вдихнула. Здавалося, вона ось-ось розплачеться.

- Гаррі, навряд чи вдасться туди повернутися.

- А що таке?

- Коли ми роз’являлися, Якслі встиг мене вхопити, і я не могла від нього відчепитися, бо він дуже сильний і не відпускав мене, поки ми не прибули на площу Ґримо, і тоді... він, мабуть, побачив двері й подумав, що ми там зупинимося, тому послабив хватку, а я зуміла вислизнути з його рук і перенесла нас осюди!

- А де ж тоді він? Стривай... Невже він на площі Ґримо? Він же не зайде?

Очі її заблищали слізьми й вона похилила голову.

- Гаррі, я думаю, що зайде. Я... я змусила його відпустити мене відразливим закляттям, але він уже опинився в полі дії чарів Довіри. Коли помер Дамблдор, ми стали тайнохоронцями, тому я, мабуть, зрадила йому таємницю?

Що тут було казати? Гаррі не сумнівався, що так і є. Це був серйозний удар. Якщо Якслі міг зайти в будинок, то їм нізащо не можна туди повертатися. Можливо, він зараз явленням закидає туди інших смертежерів. Хоч який похмурий і гнітючий той будинок, але то був їхній єдиний надійний прихисток, а після того, як Крічер став набагато веселіший і приязніший, вони почувалися там майже як удома. Гаррі відчув напад жалю, що не мав нічого спільного з голодом, уявивши, як ельф-домовик зараз готує біфштекс і пиріг з нирками, а Гаррі, Ронові й Герміоні все це їсти вже не доведеться.

- Гаррі, пробач, мені так прикро!

- Не будь дурна, ти не винна! Власне кажучи, це все моя вина...

Гаррі поліз у кишеню й витяг Дикозорове око. Герміона з жахом відсахнулася.

- Амбриджка вставила його в двері свого кабінету, щоб підглядати за людьми. Я просто не міг його там залишити... тому вони й дізналися, що хтось до них проник.

Герміона не встигла нічого сказати, бо Рон раптом застогнав і розплющив очі. Він і досі був сірого кольору, а обличчя блищало від поту.

- Як ти почуваєшся? - прошепотіла Герміона.

- Паскудно, - прохрипів Рон і зіщулився, помацавши поранену руку. - Де це ми?

- У лісі, де проходив Кубок світу з квідичу, - пояснила Герміона. - Я хотіла щось таке закрите, де можна сховатися...

- ...і він перший спав тобі на думку, - договорив за неї Гаррі, окинувши оком безлюдну галявину. Він не міг не згадати, що сталося, коли вони минулого разу явилися на перше місце, що спало Герміоні на думку, і як смертежери вирахували їх за кілька хвилин. Може, то була виманологія? Чи Волдеморт або його поплічники вже знають, куди їх перенесла Герміона?

- Думаєш, треба звідси тікати? - запитав у Гаррі Рон, і Гаррі бачив по його обличчю, що того тривожать схожі думки.

- Я не знаю.

Блідий і спітнілий Рон навіть не пробував сісти - не мав для цього сили. Перспектива нести його на руках аж ніяк не тішила.

- Поки що побудьмо тут, - сказав Гаррі.

Герміона з полегшенням скочила на ноги.

- Куди це ти? - поцікавився Рон.

- Якщо ми залишаємося тут, то треба захистити це місце закляттями-оберегами, - відповіла вона, підняла чарівну паличку й почала ходити навколо Гаррі й Рона широкими колами, нашіптуючи заклинання. Гаррі бачив, як замерехтіло повітря - наче Герміона вичакловувала навколо галявини теплий серпанок.

- Сальвіо гексія... Протеґо тоталум... Репелло маґлетум... Глушилято... Гаррі, витягай намет...

- Намет?

- Там, у торбинці!

- А-а, в торбинці... справді, - дійшло до Гаррі.

Тепер він не нишпорив навмання, а відразу скористався замовлянням-викликанням. Намет вискочив грудкуватим згортком полотна, мотузок і жердин. Гаррі впізнав - частково через котячий запах, - що це той самий намет, у якому вони спали на Кубку світу з квідичу.

- Я думав, це намет того типа з міністерства, Перкінса, - зауважив Гаррі, виплутуючи зі шворок кілочки.

- Йому він непотрібний, у нього розгулявся ревматизм, - Герміона виконала чарівною паличкою складну фігуру з восьми рухів, - тож Ронів тато сказав, що я можу його позичити. Еректо! - вона спрямувала чарівну паличку на безформне полотно, й те одним плавним рухом піднялося вгору, розклалося в повітрі в намет і опустилося прямо перед Гаррі; кілочок вислизнув з його рук, встромився в землю й обмотався шнуром, що підтримував центральну стійку намета.

- Каве інімікум, - завершила захисні процедури Герміона помахом палички до неба. - Зробила все, що могла. Як мінімум, довідаємось, якщо вони наближатимуться, хоч я не гарантую, що це врятує від Вол...

- Не називай це ім’я! - грубо урвав її Рон.

Гаррі й Герміона перезирнулися.

- Вибач, - Рон зі стогоном спробував трохи піднятися, щоб їх бачити, - але це звучить наче... заклинання чи щось таке там. Чи не можна казати на нього «Відомо-Хто»?.. Будь ласка.

- Дамблдор казав, що боятися імені... - почав було Гаррі.

- Якщо ти не звернув уваги, то мушу нагадати, що називання Відомо-Кого на ім’я Дамблдорові не дуже допомогло, - огризнувся Рон. - Просто... просто майте до Відомо-Кого хоч трохи пошани, чуєте?

- Пошани? - перепитав Гаррі, але Герміона застережливо на нього зиркнула. Справді, не варто було сперечатися з Роном, коли він ще такий ослаблений.

Гаррі з Герміоною затягли Рона в намет. Інтер’єр був точнісінько такий, як його запам’ятав Гаррі: невеличка квартира з ванною і крихітною кухонькою. Він відсунув старе крісло й поклав Рона на нижнє місце двоповерхового залізного ліжка. Навіть від цього коротенького переміщення Рон ще дужче поблід, тож коли вони його вклали на матрац, він знову заплющив очі й деякий час мовчав.

- Я зварю чаю, - сказала, відсапуючись, Герміона, вийняла з глибин своєї сумочки чайника з