Читати книгу - "Останнє бажання"

безглузда казка, як і всі легенди, у яких добрі духи й ворожки виконують бажання. Такі казки придумують нещасні простачки, які навіть і не думають про те, щоб свої численні бажання й мрії здійснювати власними силами. Приємно знати, що ти не з їхнього числа, Геральте з Ривії. Тому ти близький мені за духом. Я, якщо чогось хочу, не мрію, а дію. І завжди домагаюся того, чого бажаю.

— Не сумніваюся. Ти готова?

— Готова,— чарівниці підтягла ремінці туфельок і встала.

Навіть на підборах вона була не занадто висока. Труснула волоссям, яке, незважаючи на активне розчісування, зберегло мальовничу, звивисту безладність.

— Є питання, Геральте. Печатка, яка закривала пляшку. Вона усе ще у твого друга?

Відьмак задумався. Печатка була не в Жовтця, а в нього, до того ж зараз. Але досвід вчив, що чарівникам не слід говорити занадто багато чого.

— Гм… Думаю, так,— забарившись, відповів він.— Так, мабуть, у нього. А що? Ця печатка така важлива?

— Дивне питання,— різко сказала вона,— для відьмака, фахівця з надприродних чудовиськ, якому варто було б знати, що така печатка досить серйозна, щоб до неї не доторкатися.

Він стиснув зуби. Удар був точним.

— Ну що ж,— проговорила Йєннефер трохи м'якше.— Видно, відьмакам, як простим смертним, властиво помилятися. Ну, можна йти. Де твій друг?

— Тут, у Ринді. У домі декого Еррділя. Ельфа.

— В Еррділя,— скривила вона губи, уважно подивившись на нього.— Знаю, де це. Думаю, там же перебуває і його брат, Хіреадан?

— Вірно. А що…

— Нічого,— перервала вона й, примруживши очі, підняла руки. Медальйон на шиї відьмака засмикався, рвонув ланцюжок.

На вологій стіні лазні розгорівся світний квадрат, що обрамляв фосфоруюче молочно-біле ніщо.

Відьмак тихо вилаявся. Він не любив порталів і переміщень із їхньою допомогою.

— Хіба обов'язково… — кашлянув він.— Тут недалеко…

— Я не можу ходити по вулицях,— відрізала вона.— Тут мене не люблять, можуть образити, закидати камінням, а то й чим-небудь гіршим. Кілька людей псують мені реноме, думаючи, що це мине їм безкарно. Не бійся, мої портали безпечні.

Геральт був свідком того, як одного разу крізь безпечний портал пролетіла половина людини. Другу так і не знайшли. Він знав кілька випадків, коли люди входили в портали, і про них більше ніхто ніколи й нічого не чув.

Чарівниця в черговий раз поправила волосся, пристебнула до пояса розшитий перлами мішечок. Мішечок здавався замалим, аби умістити що-небудь, крім жмені мідяків та губної помади, але Геральт знав, що це незвичайний мішечок.

— Обійми мене. Сильніше, я не порцелянова. В дорогу!

Медальйон завібрував, щось блиснуло, і Геральт поринув у чорне ніщо, у пронизуючий холод. Він нічого не бачив, не чув, не відчував. Холод був тим єдиним, що реєстрували органи чуттів.

Він хотів вилаятися, але не встиг.

5

— Уже година, як вона туди увійшла.— Хіреадан перевернув клепсидру, що стояла на столі.— Починаю хвилюватися. Невже з горлом Жовтця все настільки погано? Як думаєш, чи не заглянути до них?

— Вона явно не бажає цього,— Геральт насилу допив кубок із трав'яним настоєм. Він цінував і любив осілих ельфів за розум, витримку й специфічне почуття гумору, але їх смаків, що стосувалися їжі й напоїв, не розумів і не розділяв.— Я б не став заважати, Хіреадане. Магія потребує часу. Нехай на це піде навіть доба, аби тільки Жовтець видужав.

— Ну що ж, ти правий.

Із сусіднього приміщення доносився стукіт молотків, Еррділь жив у занедбаній корчмі, яку купив, сподіваючись її відремонтувати й в'їхати разом із дружиною, тихою й неговіркою ельфійкою. Лицар Вратимир, який після спільно проведеної в кордеґардії ночі пристав до компанії, добровільно запропонував Еррділю допомогу в ремонтних роботах. Разом із подружжям він узявся оновлювати буазері зразу ж, щойно пройшло сум'яття, викликане несподіваною й ефектною появою відьмака й Йєннефер, що вискочили зі стіни в блискові порталу.

— Якщо чесно,— почав Хіреадан,— не думав, що в тебе так вдало піде. Йєннефер не з тих, хто бажає надавати допомогу. Турботи ближніх не надто вже її хвилюють і турбують сон. Коротше кажучи, не чув, щоб вона коли-небудь кому-небудь чим-небудь допомогла безкорисливо. Цікаво, заради чого вона взялася допомагати тобі й Жовтцю?

— Ти не перебільшуєш?— посміхнувся відьмак.— Вона не справила на мене такого вже кепського враження. Вищість, вірно, любить показувати, але в порівнянні з іншими чаклунами, з усією їхньою нахабною зграєю, вона прямо-таки ходяча чарівність і доброзичливість.

Хіреадан посміхнувся.

— Твої слова звучать так,— сказав він,— буцім ти вважаєш, ніби скорпіон краще павука, бо в нього такий чарівний хвостик. Будь уважний, Геральте. Ти не перший, хто так про неї думає, не знаючи, що зі своєї краси й доброзичливості вона зробила зброю. Зброю, якою користується досить спритно й безпринципно. Що, зрозуміло, аж ніяк не применшує того факту, що вона напрочуд гарна жінка. Думаю, не заперечуєш?

Геральт швидко глянув на ельфа. Йому вже вдруге здалося, що він помічає на обличчі Хіреадана слід рум'янцю. Це здивувало його не менше, ніж слова. Чистокровні ельфи звичайно не захоплюються жінками людей. Навіть дуже гарними. Йєннефер же, хоч на свій манер і приваблива, красунею вважатися не могла.

Смаки смаками, але в дійсності мало хто називав чаклунок «красунями». Зрештою, усі вони походили з тих соціальних верств, у яких Призначенням доньок було винятково заміжжя. Хто подумає засуджувати дочку на роки кропіткого навчання й катування соматичними змінами, якщо її можна просто вдало видати заміж? Кому захочеться мати в рідні чаклунку? Незважаючи на повагу, якою користувалися маги, батьки чарівниць не отримували ніякої вигоди, тому що на той час, коли дівчина завершувала навчання, її переставало що-небудь зв'язувати з родиною, у розрахунок йшло тільки братство таких самих, як і вона. Тому чарівницями ставали, як правило, доньки з нульовими шансами на заміжжя.

На противагу жрицям і друїдкам, які неохоче брали на виховання некрасивих або потворних дівчат, чарівники приймали будь-яку, яка виявляла схильність. Якщо ж дитина проходила крізь сито перших років навчання, у справу вступала магія — така, що випрямляла й вирівнювала ноги, що виправляла неправильно зрощені кістки, що латала заячі губи, що згладжувала рубці, шрами й сліди перенесеної віспи.

Молода чарівниця ставала «привабливою», тому що того вимагав престиж професії. Результатом були псевдокрасиві жінки зі злими й холодними очима погануль. Погануль, нездатних забути про свою некрасиву зовнішність, прикриту магічною маскою, причому не для того, щоб їх ощасливити, а винятково