Читати книгу - "Сутінки"

У роті запекло, я налила дві склянки молока. Поки грілася лазанья, я залпом випила свою склянку, щоб загасити вогонь. Коли я ставила її, помітила, як гойдається молоко, й збагнула, що у мене тремтять руки. Чарлі вмостився на стільці; контраст між ним і попереднім гостем був разючий до кумедного.

— Дякую, — сказав він, коли я поставила перед ним лазанью.

— Як минув день? — поцікавилась я. Слова стрибали, як перелякані вівці; я вмирала від бажання чимшвидше втекти до своєї кімнати.

— Добре. Клювало нормально… А ти як? Зробила все, що планувала?

— Не зовсім — погода занадто класна, щоб сидіти в хаті. Я відправила до рота ще один велетенський шматок.

— День видався чудовий, — погодився Чарлі. Це ще м’яко сказано, подумала я.

Закінчивши лазанью, я налила другу склянку молока й, сьорбаючи, висушила її до дна.

Чарлі здивував мене спостережливістю.

— Кудись поспішаєш?

— Ой, я так стомилася. Хочу раніше лягти спати.

— Ти якась напружена, — зауважив він. Чому, ну чому саме сьогодні він вирішив виявити таку увагу до мене?

— Хіба? — все, на що я спромоглася у відповідь. Я похапцем помила тарілки у раковині й перевернула їх на рушник, щоб сушилися.

— Сьогодні субота, — замислено видав Чарлі. Я промовчала.

— У тебе немає планів на вечір? — раптом поцікавився він.

— Ні, тату, я мрію лише добряче виспатися.

— Жоден хлопець у місті тобі не сподобався? — його мучили підозри, та він силкувався говорити товариськи.

— Ні, жоден хлопець досі не припав мені до душі. Я старанно намагалася не акцентувати увагу на слові «хлопець», щоб бути чесною із Чарлі.

— Я думав, може, Майк Ньютон… Ти казала, він такий дружній.

— Тату, ми — друзі, не більше.

— Ну, в будь-якому разі тут немає гідних тебе кавалерів. Зачекай, поки вступиш до коледжу, там знайдеш собі когось.

Кожен батько мріє, щоб донька залишила дім до того, як почнуть грати гормони.

— Я цілком із тобою згодна, — визнала я, прямуючи сходами нагору.

— Добраніч, сонечко, — почулося навздогін. Зуб даю, він пильнуватиме ввесь вечір, очікуючи, що я спробую таємно вислизнути з будинку.

— До зустрічі вранці, тату. До зустрічі опівночі, коли ти зазирнеш у мою кімнату, щоб перевірити, чи я на місці.

Я намагалася повільно й стомлено човгати ногами, підіймаючись до себе. Гучно грюкнула дверима, щоб Чарлі почув, і миттю кинулася навшпиньках до вікна. Мої очі уважно вивчали темряву і непроглядно чорні тіні дерев.

— Едварде? — прошепотіла я, почуваючись повною дурепою.

— Так? — почувся позаду тихий сміх.

Я захиталася, від подиву схопившись рукою за горло. Він, широко посміхаючись, розкинувся на моєму ліжку, руки під головою, ноги звисають вниз — просто втілення безтурботності.

— Ой! — видихнула я, слабко осідаючи на підлогу.

— Вибач, — він щосили стиснув губи, намагаючись приховати задоволення.

— Дай мені хвилинку, щоб угамувати серце.

Він підвівся повільно, щоб знову не налякати мене. Нахилився вперед, простягнув довгі руки, щоб підхопити мене за плечі, наче маля, яке щойно почало ходити. Посадив на ліжко поруч із собою.

— Чому б тобі тим часом не посидіти зі мною, — запропонував він, поклавши холодну руку на мою. — Як серце?

— Це ти скажи — я впевнена, ти чуєш його краще, ніж я. Я відчула, як від його неголосного сміху затрусилося ліжко.

Якийсь час ми сиділи мовчки, слухаючи, як заспокоюється моє серцебиття. Я думала про те, що Едвард тут, у моїй кімнаті, коли батько вдома.

— Можна мені хвилинку зайнятися людськими справами? — запитала я.

— Звичайно, — Едвард граційно махнув рукою, вказуючи, що я отримала дозвіл.

— Сиди тут, — сказала я, намагаючись говорити суворо.

— Так, мем, — він демонстративно завмер як статуя на краю ліжка.

Я підскочила, схопивши піжаму, що валялася на підлозі, та косметичку з банними причандалями, яка лежала на столі. Залишила світло вимкненим і вислизнула, зачинивши двері.

До мене долинав звук телевізора, що працював у залі внизу. Я доволі голосно грюкнула дверима, щоб Чарлі не здумав підійматися нагору й турбувати мене.

Я збиралася зробити все швидко. Енергійно почистила зуби, намагаючись виконати процедуру водночас хутко та якісно, видаливши всі залишки лазаньї. Та гарячий душ не належить до речей, що товаришують із поспіхом. Він розслабив м’язи у спині, заспокоїв пульс. Звичний запах шампуню змусив почуватися так, наче нічого у моєму житті не змінилося з сьогоднішнього ранку. Я намагалася не думати про те, що Едвард сидить і чекає на мене у кімнаті, бо в іншому разі доведеться заново заспокоюватися. Врешті-решт настала мить, коли зволікати було далі нікуди. Я вимкнула воду й відразу кинулась витиратися, знову охоплена нетерпінням. Натягнула не зовсім цілу футболку та сірі спортивні штани. Запізно шкодувати, що я не привезла подаровану мамою на позаминулий день народження шовкову дизайнерську піжаму. Вона досі лежить десь у комоді вдома, я навіть не відірвала етикетки.

Я ще раз витерла волосся рушником, потім хутко продерла його щіткою. Жбурнула рушник у корзину, щітку й зубну пасту — у косметичку. Метнулася вниз, щоб Чарлі побачив мене у піжамі з мокрим волоссям.

— На добраніч, тату!

— На добраніч, Белло! — його не на жарт здивував мій вигляд. Можливо, він таки не припреться вночі перевіряти мене.

Перестрибуючи через дві сходинки та намагаючись при цьому рухатись якомога тихіше, я залетіла у кімнату, щільно зачинивши по собі двері.

Едвард не поворухнувся навіть на волосину, висічений з каменю Адоніс, що завмер на вицвілій ковдрі. Я посміхнулася, а Едвардові губи сіпнулися. Статуя ожила.

Очі оцінююче пробіглися по мені, не пропустивши вологого волосся й подертої футболки. Одна брова злетіла вгору.

— Мило. Я скривилася.

— Справді, тобі личить.

— Дякую, — прошепотіла я. Вмостилася поруч з Едвардом, сівши по-турецькому, і втупилася у стики на дерев’яній підлозі.

— І навіщо маскарад?

— Чарлі думає, що вночі я збираюся вислизнути з дому.

— О, — замислено відповів він. — Чому? — ніби він не знає, що робиться у голові Чарлі краще, ніж я можу собі уявити.

— Вочевидь, я мала занадто збуджений вигляд. Він узяв мене за підборіддя, пильно вивчив обличчя.

— Власне, ти маєш розгарячілий вигляд.

Він повільно схилив до мене голову, притуливши холодну щоку до моєї шкіри. Я завмерла, не рухаючись.

— М-м-м… — прошепотів він.

Відчуваючи його доторк, неймовірно важко було сформулювати змістовне запитання. Минула хвилина, перш ніж я змогла зібрати думки докупи й почати.

— Здається, що… тобі зараз набагато легше бути поруч зі мною.

— Тобі так здається? — пробурмотів він. Його ніс ковзнув по моєму підборіддю, ближче до вуха. Я відчула, як рука, легша за крильце метелика, відкинула назад моє вологе волосся, щоб вуста змогли торкнутися западинки за вухом.

— Набагато, набагато легше, —