Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Не хочу. Мені уві сні їжа не потрібна, а як там наяву, не знаю. Думаю, потерплю.
Їсти йому було незручно, заважав короткий ланцюг, хоча кошика той чоловік поставив між головою і прикутою рукою… Одначе якось впорався.
— Я починаю вірити тобі, людино з інших тисячоліть! — несподівано почав він. — Я сприйняв твою розповідь як казку, розвагу для сердешного Прометея… А зараз починаю вірити! Якщо те, що ти говориш, правда, — тобі в чим пишатися! Пишатися належністю до роду людей, кволих і недовговічних істот, котрі носять у собі гордий дух, що не поступається духові титанів! Якби ж то було внати про це раніше! Могло б статися все по-іншому… Ти запитував, куди ми зникли… Гаразд, слухай.
Наша культура нараховує не так уже й багато часу, якщо говорити про покоління — їх можна перелічити по пальцях. Ми такі ж смертні, як і ви, але, порівнюючи з віком людини, живемо довго. Так, ти правий — всі ми діти Землі, предки в нас були спільними — колись давно, коли по планеті бродили перші звірі й вмирали останні ящери. А потім наші дороги розійшлися. Мати-земля виявилася щедрою до своїх улюблених дітей, надто багато нам дала, а ми захотіли ще більше.
Експеримент, поставлений еволюцією… Не лише красотами благословенна земля Атлантиди. Ти мав би помітити— і рослини, і тварини, і розумні на ній не такі, як на всій планеті. Там виходить назовні гаряче дихання Землі, випромінювання її ядра, те, що ви називаєте радіацією. На Атлантиді вона в десятки разів вища, ніж деінде на планеті. Так, радіація, яка вбиває все живе, на Атлантиді стала рушійною силою розквіту, там вона проходить кріз кристалічний щит, на якому лежить материк. Породи, які утворюють цей щит, водночас із чудовим кліматом сприяли тому, що саме радіація стала тим чинником, що зумовив бурхливу еволюцію живої матерії Атлантиди. І ще… Озоновий екран над нашим материком мав особливі властивості: пропускав космічне випромінювання, яке стимулювало життєдіяльність і затримував шкідливе для неї. Випромінювання земного ядра і випромінювання космосу сфокусувалися в одній точці планети. Випадковість? Одні з нас вважали саме так, хоча ймовірність такого збігу надто мала. Другі в цьому вбачали волю вищих сил. Треті пояснювали цю обставину природними причинами — вони вважали Атлантиду уламком космічного тіла, скажімо, другого супутника нашої планети, який упав на Землю, притягнутий нею. Така гіпотеза пояснює, чому саме тут пробитий озоновий екран, який відтак набув особливої характеристики, — й унікальна природа надр, і потік земної радіації.
Я кепсько знаю історію виникнення людства та, гадаю, перший поштовх його еволюції був зумовлений подібними причинами, хоча й набагато меншої інтенсивності. У південній частині того материка, який ви назвали Африкою, теж утворився природний атомний казан, і його випромінювання, можливо, зумовили в спадковому апараті далеких предків людини ті зміни, що дали їм можливість розвиватися, як розумним істотам.
Слухаючи його, я не переставав дивуватися високим рівнем його знань, поняттями, якими він оперував, самим ладом оповіді — все це зовсім не в’язалося з моїми уявленнями про доісторичні культури. Радіація, космічні випромінювання, еволюція, зміни спадкового апарату, експеримент, гіпотеза… Звідки це? Без мікроскопів, телескопів, циклотронів, усього технічного забезпечення… — тільки “чаша, лук, стріли, невід…”. Ні, не все я тут збагнув, не все…
І Прометей немало дивувався з того, що я його розумію. Я відчував, як він намагався розповідати максимально просто, сказати б — популярно, і все-таки дивувався: ба, його розуміли!
— Далі, Прометею, розказуй далі…
І віп розповідав. Не пригадую, скільки разів сходило й заходило сонце, прилітав орел, приходили люди, приносили, їжу, пропонували ліки, щось запитували в нього, щось розповідали йому… І знову я слухав титана.
— Маховик еволюції Атлантиди розкручувався все швидше. Завдяки індивідуальному довголіттю організму титана з’явилася унікальна можливість удосконалювати сам організм у потрібному напрямку й надбані зміни передавати нащадкам. Організми протягом свого досить тривалого періоду індивідуального розвитку могли змінюватися дуже сильно. Таким чином, покоління батьків і дітей відрізнялись у нас набагато більше, ніж у вас предки й нащадки, розділені величезною низкою поколінь, протягом яких прогресивні й регресивні ознаки в найрізноманітніших комбінаціях тасувалися грою випадку….
Звичайно, і в нас еволюція не зразу вийшла на магістральний шлях біологічного вдосконалення під контролем розуму. І тут багато залея?ало від вихідного матеріалу. На перших порах він накладав обмеження на можливості подальшого прогресу. Гіганти, циклопи — тупикові гілки нашої еволюції. І лише популяція титанів зуміла сповна використати всі свої можливості.
Те, що без міри вражає уяву людей, — титан може з коренем вирвати дуба, розбити кулаком скелю, його рани заживають протягом лічених секунд, — далеко ие все і, очевидно, не головне. Титан може роками обходитися без їжі, води, без спу, може жити серед снігів і криги чи під палючим промінням сонця. Він пішки легко долає з кінця в кінець материк, може вплав перетнути море. Йому не потрібен прилад, який ти називаєш мікроскопом, щоб побачити молекули речовини, не потрібен телескоп, аби розгледіти кратери на Місяці. Я можу розповісти тобі, про що зараз шепчуться люди в хатині за цим гірським хребтом, вітри доносять мені пахощі лугів Атлантиди. Без будь-яких приладів я відчуваю радіацію, електричні й магнітні поля, біологічні поля рослин і тварин, — про де” с’ятки інших відчуттів годі й розповідати: немає в тебе ні відповідних слів, ні відповідних понять. То хіба потрібне мені “технічне забезпечення”, щоб пізнавати світ, якщо багато законів природи я знаю з народження, як ти з народження знаєш материнську грудь? Пам’ять титанів абсолютна, ми не забуваємо нічого, крім того, що хочемо забути. Не віриш? А я й досі пам’ятаю, які квіти схилялися над моєю колискою.
Додай до цього тисячолітній життєвий досвід, додай можливість успадковувати пам’ять попередніх поколінь і користуватися нею, як своєю власною.
Звичайно, не всі ми однаково володіли тими якостями, про які я казав.
Стоокий Аргус над усе розвинув органи відчуття — навіть серед титанів рівних йому не було; брат мій, Атлант, міг на своїх плечах тримати небосхил. Я зажив слави провидця, усезнаючого. Тобі, бачу, незрозуміло? Немає тут ніякої містики. Кожен мислячий так чи інак передбачає майбутнє. А чом би й ні? Коли підкинеш камінець — він напевне упаде на землю. Коли засієш поле, як правило, воно вродить. У
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89», після закриття браузера.