Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Ремонт? За два тижні? Ти кого намагаєшся обдурити? — Костянтин стиснув губи в тонку лінію.

— Невже не вжилися? — він демонстративно глянув на руїни другого поверху.

— Не твоя справа, — грубо пирхнув Костянтин. Він відчув вібрацію в кишені та витяг телефон.

— Ти так злишся, наче я просив її викрадати, — їдко посміхнувся Сергій, що не приховував задоволення, яке отримував від обурення та невдоволення співрозмовника.

— Ти зараз просиш її залишити, — роздратовано відмахнувся той та ще більше спохмурнів після того, як прочитав отримане повідомлення.

Ярина тяжко зітхнула та скосила похмурий погляд на поліціянтів. У неї зʼявилось непереборне бажання прямо зараз піти та дати свідчення проти Костянтина за викрадення та проти Сергія за заподіяні квартирі збитки.

— З вами спілкуватись — саме задоволення, — глухо видихнула дівчина, схрестила руки перед собою та осудливо глянула на Сергія. Вона кивнула на діру в будинку та неохоче уточнила: — Не хочу сказати, що палаю безмежним бажанням повернутися до твоєї захламленої кімнати, але тобі не здається, що Костянтин зараз сам потребує ремонту?

— Наскільки мені відомо, у нього є ще один будинок та квартира, — Сергій невизначено хитнув головою та поділився відомою інформацією з Яриною, чиє обличчя від почутого здивовано витяглося. А вона переживала, що якщо він гидує готелями та мотелями, йому доведеться ночувати просто неба.

— Застарілі дані. Зміни інформаторів, — кримінальний авторитет відправив повідомлення та сховав смартфон до кишені. Він з тугою зиркнув на будинок, але майже одразу приречено прикрив повіки.

У Сергія задзвонив телефон.

— Так. Жива, але повертатись до нас не хоче. Більше стурбована ремонтом у будинку Сокола. Так, все в... Перестань на мене кричати, — чоловік скривився, повернувся обличчям до Ярини та простягнув їй смартфон. — Андрій хоче поговорити з тобою.

— Хоч хтось переживає за мене, а не за свій особистий простір, — тихо буркнула дівчина, взяла телефон та приклала його до вуха. — Алло. Так, Андрію, дякую, все добре. Ні, що ти. Костянтин — найдобріша людина. Так, гадаю, скоро будемо. Якщо, звичайно, Сергій по дорозі не викине мене на дорогу, — вона звернула до нього важкий і втомлений погляд. — Якщо мене зіб'є машина — не вір, це не нещасний випадок. Добре. До зустрічі, — Ярина скинула виклик та повернула засіб зв'язку власнику. — Андрій просив тобі дещо передати, але я занадто вихована людина, щоб дослівно повторити те, що...

— Я зрозумів, — прохолодно озвався Сергій та неприязно поморщився.

— Андрій сказав, що мене може підвезти Стас, — вона відвернулася, щоб роздивитись у натовпі вже знайомого оперативника. Їхати в поліційному автомобілі, звичайно, не було мрією всього її життя, але це краще, ніж йти пішки десятки кілометрів.

— Таксі за рогом. Можливо, ще чекає.

— Дякую, — Ярина уявила, яку реакцію може викликати її вигляд у таксиста, та нервово пересмикнула плечима. — Я можу тебе там почекати?

— Так. Я хвилин за п'ять теж підійду, — Сергій обійшов дівчину та попрямував до оперативника, який для чогось покликав його.

Ярина залишилась разом з Костянтином біля паркану. Вона нервово потерла шию і ніяково усміхнулася:

— Ми ще зустрінемося? — Ярина наївно кліпнула віями та закусила губу. Їй дуже хотілося ще колись зустрітися з ним у невимушеному місці. У мріях вона взагалі відвідувала пʼяте романтичне побачення та обдумувала, що вдягне на шосте.

Проте за секунду його відповідь повернула її з небес на землю.

— Тільки якщо комусь із нас дуже не пощастить.