Читати книгу - "Полліанна дорослішає"

Розділ 32. Новий Аладдін

Хоч би якими квапливими і розмаїтими були відкриті приготування Джона Пендлтона до від’їзду, дві справи він зробив потай і дуже зосереджено. Цими справами були два листи: один до Полліанни, а інший до місіс Поллі Чилтон. Листи, з детальними вказівками, були передані його економці С’юзен, щоб та доставила їх за адресою одразу по від’їзді обох Пендлтонів. Джиммі про це нічого не знав.

Поїзд наближався до Бостона, коли Джон Пендлтон сказав Джиммі:

— Хлопчику мій, я хочу тебе просити про одну річ… точніше, про дві. Перше: не кажімо нічого місіс Керю до завтра. А друге: дозволь мені спершу піти самому в ролі твого… посланця. А сам ти приєднаєшся, скажімо… годині о четвертій, згода?

— Авжеж! — охоче відгукнувся Джиммі. — Я не тільки згоден, але навіть радий, що ми застосуємо таку тактику! Бо я ніяк не міг вирішити, як до цієї справи взятись. Тому я радий, що ви зробите це замість мене.

— Чудово! В такому разі, завтра зранку я спробую зателефонувати твоїй тіточці і домовлюсь про зустріч.

Дотримуючись своєї обіцянки, Джиммі наблизився до будинку Керю лише о четвертій наступного дня. Але він був такий збентежений, що мусив двічі обійти навколо будинку, перше ніж набрався мужності, щоб піднятись широкими сходами на ґанок і натиснути дзвінок.

Проте у товаристві місіс Керю він зробився самим собою, так швидко зуміла вона створити невимушену атмосферу і з такою делікатністю вийшла зі складного становища. Звісно, на початку були сльози і вигуки. Навіть Джон Пендлтон тайкома витягнув з кишені хусточку. Але дуже скоро відновився звичний спокій, і тільки вогник пристрасної ніжності в очах місіс Керю і захват і щастя в очах Джиммі і Джона Пендлтонів свідчили про винятковість цієї зустрічі.

— Як це благородно з твого боку у ставленні до Джемі! — вигукнула місіс Керю, звертаючись до племінника. — Джиммі… я далі називатиму тебе Джиммі, з огляду на зрозумілі тобі причини. До того ж, тобі це ім’я дуже личить… Ти цілковито правий, вирішивши так вчинити. Як на те пішло, я, в певному сенсі, теж жертвую, — сумно додала вона. — З якою радістю я представляла б тебе як свого племінника!..

— Авжеж, тітонько Рут, я…

Здушений вигук Джона Пендлтона змусив Джиммі замовкнути. Він обернувся і побачив у дверях Джемі і Седі Дін. Обличчя Джемі було геть блідим.

— «Тітонька Рут»? — вигукнув він, переводячи переляканий погляд з місіс Керю на Джиммі. — Ви хочете сказати…

Місіс Керю і Джиммі зблідли не менше за Джемі. Однак, ситуацію врятував Джон Пендлтон.

— Так, Джемі, а чом би й ні? Я однаково мав намір сказати тобі про це, то скажу просто зараз, не відкладаючи.

Джиммі з жахом сіпнувся вперед, але Джон Пендлтон поглядом стримав його.

— Нещодавно місіс Керю зробила мене найщасливішим з чоловіків, відповівши «так» на запитання, що я їй поставив. Тож коли Джиммі називає мене дядьком Джоном, чому б йому одразу не почати звертатись до місіс Керю «тітонько Рут»?

— Он як! — захоплено скрикнув Джемі, тим часом як Джиммі змушений був зібрати всю свою силу волі, щоб не виявити власного здивування і захвату.

Природно, що після цього в центрі уваги опинилася місіс Керю. Небезпечна мить минула. Тільки трохи згодом Джон Пендлтон прошепотів Джиммі на вухо:

— Бачиш, шибенику, нікуди ти від мене не дінешся: будеш тепер племінником і їй, і мені.

Щойно були висловлені привітання місіс Керю і Джону Пендлтону, очі Джемі раптом спалахнули радісним світлом, і він обернувся до Седі Дін.

— Седі, я зараз їм усе скажу! — вигукнув він.

Гарячий рум’янець на щоках Седі розповів історію кохання раніше, ніж її змалювали нетерплячі вуста Джемі.

Знову пролунали вигуки захвату, привітання. Всі сміялись і тиснули руки одне одному.

Але невдовзі Джиммі став дивитись на них трохи ображено, з тугою в погляді.

— Вам усім добре, — став він нарікати, — ви маєте всі одне одного. А я чужий на вашому святі. От якби одна юна леді була тут, з нами, можливо, у мене теж була б нагода дещо вам повідомити.

— Стривай лишень, Джиммі, — перервав його Джон Пендлтон. — Уявімо, що я Аладдін, і дозвольте мені потерти чарівну лампу. Місіс Керю, ви дозволите мені покликати Мері?

— Авжеж, прошу, — проказала місіс Керю спантеличено.

Спантеличення відбилося також на обличчях решти присутніх. За мить Мері стояла у дверях кімнати.

— Здається, щойно приїхала міс Полліанна, я не помилився?

— Так, сер, вона вже тут.

— Будь ласка, запросіть її піднятись до нас.

— Полліанна тут?! — хором вигукнули присутні, тим часом як Мері зникла, виконуючи доручення.

Джиммі спершу зблід, а тоді почервонів.

— Так, — кивнув Джон Пендлтон. — Я вчора надіслав їй листа через свою економку. Я дозволив собі запросити дівчину сюди на кілька днів, щоб вона могла побачитися з вами, місіс Керю. Я подумав, що дівчині потрібен відпочинок. А моя економка залишиться з місіс Чилтон і подбає про неї.

— Я також написав листа самій місіс Чилтон, — додав він, звертаючись до Джиммі з багатозначним поглядом. — Я сподівався, що, прочитавши мого листа, вона дозволить Полліанні приїхати. І скидається на те, що вона таки дозволила, якщо Полліанна вже тут.

Полліанна справді стояла у дверях, сяючи очима, розпашіла, але трохи налякана і збентежена.

— Полліанно, кохана! — кинувся до неї Джиммі, стискаючи в обіймах і цілуючи.

— Ох, Джиммі, тут стільки людей! — знічено зашепотіла вона.

— Та я поцілував би тебе навіть посеред Вашингтон-стріт! — піднесено вигукнув Джиммі. — Полліанно, ти сама подивись на цих людей і побачиш, чи варто соромитись їх.

Полліанна подивилась… і побачила.

Коло вікна, тактовно відвернувшись, стояли Джемі і Седі Дін, а коло іншого вікна, так само тактовно відвернувшись, — місіс Керю і Джон Пендлтон.

Полліанна всміхнулась… так зворушливо, що Джиммі знову поцілував її.

— Ох, Джиммі, як це пречудово і дивовижно! — ніжно прошепотіла вона. — І тьотя Поллі… вона тепер все знає, і все владналось… Та я думаю, що в будь-якому разі, все б якось владналося. Бо вона вже почала було страшенно переживати… через мене. А тепер вона так радіє! І я теж. Ох, Джиммі, я тепер така щаслива, я страшенно щаслива!

У Джиммі перехопила подих від невимовного захвату.

— Дай Боже, дівчинко моя, щоб ти завжди була щасливою, — промовив він схвильовано, не випускаючи її з палких обіймів.

— А я впевнена, що так і буде! — зітхнула Полліанна, довірливо дивлячись на нього закоханими очима.

Примітки

1

«Жіноча допомога» — одне з численних жіночих благодійних товариств у США.