Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

Третя річка бере початок між двома згаданими й неподалік від витоку виходить на розлогу рівнину, яка палає гарячим вогнем, і утворює озеро, більше від нашого моря; в цьому озері кипить вода впереміш із багном. [B] Звідти вона пливе далі каламутна, замулена, оповиваючи ту Землю, й досягає краю озера Ахеру­сіади, але не змішує своїх вод із ним; нарешті, описавши під землею ще багато закрутів, впадає в нижню частину Тартару. Цю річку звуть Піріфлегетонтом{200}. Її течія вивергає бризки розпеченої лави аж на земну поверхню.

Якраз навпроти неї витікає четверта річка, яка спочатку тече, як кажуть, через край дикий і страшний. [C] Вода її темно-синього кольору, а звуть цю річку Стіксом{201}. Так само називається озеро, яке вона утворює, впадаючи в нього. У цьому озері води Стіксу набувають страшної сили й котяться під Землею, описуючи коло в напрямку, протилежному Піріфлегетонту, й впадають в озеро Ахерусіаду з протилежного боку. Вони також не змішуються з ніякими іншими водами й також, оперезавши Землю кільцем, уливаються в Тартар навпроти гирла Піріфлегетонту. Поети цю річку відчаю і сліз називають Кокітом{202}.

[D] Ось так виглядає ця підземна країна. Коли покійники прибувають у те місце, куди приводить кожного з них його геній, насамперед відбувається над ними суд — як над тими, хто прожив життя добропристойно і благочестиво, так і над тими, що жили не так, як слід. А чиє життя визнане буде ні надто поганим, ні надто хорошим, ті вирушають до Ахеронту, сідають у підготовлені для них човни й на них припливають до озера. Там вони живуть і очищаються від провин, вчинених за життя, відбувають кару й звільняються від вини, а за добрі вчинки дістають винагороди, відповідно до того, хто що заслужив.

[E] А тих, кого визнають невиправними через особливо тяжкі злочини (це ті, що заплямували себе або блюзнірством, зокрема неодноразовим грабуванням храмів, або жорстокими протизаконними убивствами, чи іншими подібними злочинами), — таких людей належна їм доля скидає в Тартар, звідки вони вже ніколи не виходять. А тих, чиї злочини будуть визнані тяжкими, але прощенними, [114] як, наприклад, коли хто в приступі гніву підняв руку на батька або матір, але потім розкаявся і решту життя прожив зразково, або коли хто став убивцею за подібних обставин — таких людей, хоч їх слід би скинути в Тартар, хвилі викидають: людиновбивць — у Кокіт, а батьковбивць і матеревбивць — у Піріфлегетонт. А коли, гнані хвилею, вони опиняться біля берега озера Ахерусіади, тоді кричать і кличуть — одні тих, кого вбили, інші — тих, кого скривдили в той чи той спосіб: [B] просять, щоб ті дозволили їм вийти на берег озера і прийняли до себе. І якщо ті зважають на їхні благання, вони виходять, і на цьому кінчаються їхні страждання, якщо ж не прощають їм, то хвиля знову несе їх у Тартар, а звідти назад кидає в ріки, і так вони мучаться, аж поки їм пощастить [C] ви­просити пробачення у тих, кому вони вчинили кривду. Таку кару призначили їм судді. І, нарешті, про тих, чиє життя буде визнане особливо благочестивим. Ці дістають свободу й виходять із підземної безодні, немов із в’язниці, линуть угору й оселяються в чистій країні, яка височить над тією Землею. До них належать ті, що завдяки філософії цілком очистилися. Вони в майбутньому будуть жити зовсім без тіл і мешкатимуть у ще прекрасніших оселях — у таких, що й описати нелегко, та й часу в нас обмаль.

Отож заради того, про що ми говорили, нам треба докласти всіх зусиль, аби виявити доброчесність і розсудливість, [D] бо за це чекає на нас велика винагорода й світла надія. Звичайно, рішуче твердити, начебто все є саме так, як я розповідав, а не інакше, не годиться людині зі здоровим глуздом. Але що саме така або десь така доля й така оселя чекають на наші душі, — коли душа виявиться безсмертною, — твердити, думається, і треба, і є для цього підстави. Така впевненість підбадьорює, і ми з її допомогою немов зачаровуємо самих себе. Тим-то я так докладно, з подробицями, переповідаю цей переказ.

Виходячи з того, про що ми говорили, спокійна за свою душу [E] повинна бути та людина, яка протягом цілого життя нехтувала тілесними втіхами і не дбала про коштовності та прикраси, бо ж вони можуть радше зашкодити, аніж принести користь, зате тяглася до знання, шукала в ньому насолоди й прикрасила душу не чужими, а власними оздобами — стриманістю, справедливістю, мужністю, шляхетністю і правдою. [115] Така людина безбоязно чекає на мандрівку в Аїд, вона готова вирушити в дорогу на перший заклик долі.

Отож і ви, Сіммію та Кебете, і всі інші підете туди, кожний у свій час, а мене вже тепер «кличе доля», як сказав би котрийсь герой із трагедій. Ось уже, мабуть, настала мені пора викупатись. Бо, гадаю, краще випити отруту після купелі й не завдавати зайвого клопоту жінкам — обмивати мертве тіло.

— Хай так буде, Сократе, але чи не бажаєш залишити якісь розпорядження їм або мені щодо дітей або іще що-небудь? Ми радо зробили б тобі будь-яку послугу.

— Нічого нового я не скажу, Крітоне, — відповів Сократ, — тільки те, що завжди говорив: дбайте про себе самих і тоді, хоч би що ви робили, вийде на добро і мені, і моїм рідним, і вам самим, хай ви навіть нічого тепер не пообіцяли. А якщо ви не захочете жити відповідно до того, про що велась розмова сьогодні й не раз раніше, [C] то нічого не досягнете, хоч би ви тепер бозна-що палко наобіцяли.

— Гаразд, Сократе, — сказав Крітон, — ми постараємось виконати твій заповіт. А як би нам тебе поховати?

— Як вам зручно, — відповів Сократ, — якщо тільки зможете мене спіймати і я не втечу від вас.

Тут Сократ осміхнувся і, поглянувши на нас, промовив:

— Ніяк не годен я, друзі, переконати Крітона, що я — той Сократ, який зараз розмовляє з вами і зважує кожне слово, [D] бо йому здається, начебто я — це той, якого він незабаром побачить мертвим, і він питає мене, як мене поховати! А мої довгі розмірковування про те, що я, випивши отруту, не залишуся вже з вами, відійду геть у щасливі країни блаженних, він, видно, сприймає інакше. Він-бо гадає, що я говорив це так