Читати книгу - "Засвідчення"

щоб вона точно перетнула межу туди й назад? Тому що, як свідчить біологиня, саме це їй сказала директорка. — Жодного з цих фактів не було в офіційному звіті про інцидент, що його надіслав Голос електронною поштою, ще напередодні їхнього раптового побиття глеків по телефону. Там, у звіті, директорка свідчила, що діяла сама.

— Цікаво. Що ще сказала біологиня? — За словами жодного розпалу.

— Що директорка дала вам указівки чекати на межі щоночі протягом тижня за дуже специфічно визначеними датами тижнів за три після її переїзду. Щоб допомогти їй повернутися. — Згідно із записами служби безпеки, Ґрейс надто рано покидала Південний Округ, хоча про це не було занотовано на контрольно-пропускних пунктах біля межі.

— Це все в минулому, — сказала Ґрейс. — Що ви намагаєтеся довести? Тільки точно.

Керманич став почуватись як шахіст, якому здається, мовби він зробив чудовий хід, але суперник — чи то винятково-блискучий гравець, чи то блефує, чи то має в запасі продумане на чотири ходи наперед.

— Справді? Ось ваша реакція? Бо ж обох цих звинувачень вистачило б, щоб додати їх до рапорту на адресу Центру. Що ви змовилися з директоркою порушити правила і протоколи безпеки. Що ви матеріально сприяли, їй дали випробувальний термін. Як ви гадаєте, що це вам принесе?

Усміхаючись Ґрейс запитала:

— Чого ж ви хочете?

Не зовсім зізнання, але це дозволило йому, за сценарієм у своїй голові, надалі озвучувати тривожні сигнали.

— Не те, що ви думаєте, Ґрейс. Я не намагаюся примусити вас подати у відставку, і я не хочу повідомляти цю інформацію у Центр. Я не хочу виганяти директорку. Я хочу її зрозуміти, от і все. Вона перетнула межу. Мені треба точно знати, чому і як, і що вона там знайшла. Звіт з особової справи непевний. — Наразі йому спало на думку, що Ґрейс могла написати цей звіт чи керувати його написанням.

Звіт зосереджувався, головним чином, на покаранні директорки, та кроках, здійснених з метою ще більше підсилити безпеку на межі. Була там і стисла заява директорки, здається, написана рукою адвоката: «Хоча я мала намір діяти в найкращих інтересах Південного Округу, і досягнення повинні були відповідати моїй посаді, я уклінно прошу простити мені за свої вчинки та визнаю, що вони були нерозважливими, загрозливими та не відповідали місії агенції. Якщо мені буде дозволено повернутися, я намагатимуся дотримуватися стандарту очікуваної поведінки, що вимагається від мене і від моєї посади». Також у звіті згадувалися «виміри і зразки», але Керманич іще не спромігся їх відстежити. Вони не зберігалися у сховищі зразків, це він знав. Якщо тільки вони не були пов’язані з рослиною, мишею і старим мобільним телефоном.

— Директорка не ділилася зі мною кожною своєю думкою, — Ґрейс промовляла це роздратовано, начебто цей факт її гнітив, але з обличчя не сходив незвичний півусміх.

— Важко повірити, ніби ви знаєте не більше того, що кажете мені.

Це не спонукало Ґрейс одреагувати, тому він підцвьохнув її такими словами:

— Я тут не на те, аби знищити спадщину директорки, чи вашу. Я запросив вас сюди не лише через те, що там наговорила біологиня, а ще й тому, що, на мою думку, ми можемо обоє тут діяти автономно. Аби ми могли керувати агенцією таким чином, щоб ваше становище не змінилося. — Адже його турбувало й цікавило те, що агенція накрилася мідним тазом, а він опинився таємним агентом у країні, яка належить ворожій території. Тому використовуй усе, чого не цінуєш, увесь баласт — геть із корабля. Можливо, навіть варто надати Вітбі шанс, певний спосіб перевестися звідціля, адже той стільки разів намагався. Можливо, він повернеться до Центру і вихилить пивця з Лоурі.

— Які ви милостиві, — сказала Ґрейс. — Школярик пропонує поділитися владою з учителькою.

— Це не та аналогія, яку б я зробив. Я зробив би…

— Хоч би що робила директорка, вона чинила так тому, що вірила у важливість цього.

— Так, але що вона робила? До чого намірялася?

— До чого? — перепитала Ґрейс, легко пирхаючи на знак недовіри.

Він дуже ретельно добирав слова.

— Ґрейс, я вже тут. Я вже занурився. Вам слід просто мені сказати, що відбувається. — Який погляд зможе передати без підкріплення словами, що Керманич уже побачив вельми дивну дурню? — Пам’ятайте: нічого з нашої розмови не записується.

Ґрейс на секунду здавалася навіть розваженою. Потім заговорила.

— Ви повинні розуміти директорську позицію, — сказала Ґрейс. — Перша експедиція стала визначальною, як сигнал, у межах організації. Хоча найперший директор, доки Синтія не приїхала сюди, намагався це змінити. — Синтія? На мить Керманич подивовано замислився, хто ж така ця Синтія, бо дуже довго подумки називав її просто «директоркою». — Тутешній штат відчував, що першу експедицію провалили, бо Південний Округ сам не відав, що творить. Що ми їх вирядили, і вони загинули, бо ми самі не відали, що творимо, і ми ніколи цього не владнаємо. — Перша експедиція: офіра браку контексту. Надгробний плач, не впізнаваний так довго, доки не стало пізно. — І присутність Лоурі тут, в агенції, — говорила вона далі, — чи Ґрейс читає його думки, чи щось знає? — як я розумію, наробила тільки шкоди. Він був живою примарою, нагадуванням про те, що він — єдиний герой, який вижив. Тому його порадам надавали найбільше ваги, навіть якщо вони були неправильні. Директорка отримала реальний шанс озвучити свої плани тільки тоді, коли Лоурі просунули до Центру, хоча й це теж було проблемою. Лоурі підштовхував виряджати більше нових експедицій, хоча директорка хотіла, щоб їх було менше, та перш ніж вона змогла вконтролювати Лоурі, він геть вийшов з-під контролю. Тож ми й надалі виряджали людей, жбурляючи їх у повну невідомість. Це було не до смаку директорці, хоча вона й виконувала замовлення, бо мусила.

Він показав, що захоплюється її оповіддю.

— А як директорка озвучила власні плани? Яким чином?

— Вона стала одержимою на показники, змінюючи контекст. Якщо вона отримувала власні показники, то, хай і не хотіла, дозволяла Лоурі мати свої експедиції, здійснювати вироблення умовних рефлексів і гіпнотизувати — методи, які він обстоював, хоча вона згодом і зрозуміла, чому він так наполягав на гіпнозі.

Керманич постійно бачив Лоурі у контексті камери, яка ширяє в повітрі: Лоурі повзає, камера падає, і правда, певно, десь посередині. А потім Лоурі примусив Керманича і повзати, й ширяти.

Але нічого з цього не промовляло про таємну місію директорки за межею. Чи не підкидає Ґрейс йому просто інформацію, щоб уникнути розмов про це? Це вже більше, ніж вона взагалі йому