Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

Мати Інни сказала, що ключі від їхньої квартири є у сусідки. То ж я швидко забрав їх та зайшов всередину. Чомусь на мить зупинився. Коли ми познайомились, Інна вже жила окремо. Але тут пройшло її дитинство та юність. Я повільно пройшов до вітальні, де були складені ті речі, що попросили мене привезти. І мій погляд зупинився на полицях з фотографіями. Там всюди була Інна різного віку. І все ж Софія дуже схожа на неї. Я задумався, чи сталося б з нею те, якби вона досі була моєю дружиною. Або якби ми взагалі ніколи не зустрілись. Так, наш шлюб був помилкою. І тепер в цієї помилки є наслідки. Але Інна не заслуговувала загинути. Вона була хорошою людиною. Просто не моєю, не для мене. Врешті я відкинув всі ці роздуми та почав оглядати іграшки Софії, щоб зрозуміти, що б їй було цікаво та що взяти з собою. Коли я закінчив, то довелось знайти пакет, щоб скласти все туди. Не дуже хотілося нишпорити по тумбах у чужих людей, але довелось. В одній з шухляд я все-таки знайшов великий паперовий пакет і коли діставав його, то разом з ним щось вилетіло та гучно впало на підлогу. Це був якийсь телефон. Я підняв його, щоб покласти на місце, але екран засвітився і мимоволі довелось прочитати, що там було написано.

«Не мовчи, Інно. Не ігноруй мене, будь ласка»

Номер був невідомий, не підписаний, лише цифри. Я міцніше стис телефон, бо мені це не дуже сподобалось. Їй що погрожували? Може вона не загинула, а її вбили? Ця дурна думка засіла у мене в голові і я ніяк не міг це забути. То ж вирішив порушити всі можливі норми та відкрив решту повідомлень, так як телефон був незаблокованим. Як я зрозумів, вони усі були від чоловіка. Ну що ж, не дивно, що Інна намагалась завʼязати ще одні стосунки. Але самих повідомлень було небагато і здається, що більша частина переписки видалена. 

«Дякую за чудовий вечір. За гарну ніч. Це було приємно. Але про це ніхто не має знати», — писала вже Інна. І це було близько двох років тому.

Після цього повідомлення той чоловік засипав її питаннями, вибаченнями та хотів ще раз зустрітися з нею. Та Інна всіляко відмовляла, писала, що це неправильно і все це помилка. Чоловік же зізнавався їй у коханні і писав, що скоро зробить все, щоб вони були разом. І що так мріє про дітей від неї… На цьому моменті я різко згадав, що взагалі роблю і для чого я тут. Тому вимкнув телефон, швидко сховав його на місце. Думаю, це був лише просто навʼязливий залицяльник. І з Інною все ж стався просто нещасний випадок. То ж я оглянув кімнату, чи все в порядку, взяв речі та забрався геть.

— Як там моя дівчинка? — спитала мати Інни.

— Добре. У неї є няня. Вже освоїлась, все нормально, — коротко відповів я.

— Зізнаюсь, я так скучила за нею. За тією малою непосидою.

— Я майже цілими днями працюю. Бачу Софію лише ввечері. То ж удар на себе взяла няня, — я коротко засміявся.

— Сподіваюсь, мій чоловік якнайшвидше одужає. І ми провідаємо нашу онучку.

— Так… так, звісно.

Ще якийсь час я пробув у лікарні, бо мати Інни ніяк не могла наговоритися. Але потім я все ж втік та поїхав додому. Хотілося провести трохи часу із Софією.

— Привіт…дивись, що я тобі привіз, — дівчинка вибігла до мене та з цікавістю почала розглядати свої іграшки в пакеті.

— Захаре Вікторовичу, я думала, що ви на роботі, — сказала пані Алла.

— Сьогодні вирішив побути трохи вдома. Майже не бачуся з… донькою.

— О, вона часто питає про вас. І про… свою маму, а я навіть не знаю, що їй казати. 

— Не турбуйтеся, все нормально. Ви й так чудово виконуєте свою роботу. Я не можу змушувати вас ще й таке повідомляти. Якось я…сам.

Софія витягала з пакета іграшки та обережно складала на підлогу. Я з посмішкою спостерігав за нею і бачив, як де вона справді схожа на свою маму. Очі, риси обличчя…волосся… Мені в якийсь момент стало навіть сумно, що нічого немає від мене. І в той же момент голову знову прошила неприємна думка. Я повернувся до того телефону Інни. Де вона дякувала комусь за ніч. Два роки тому. З цією думкою я завмер, дивлячись в одну точку. Так це може бути просто збіг. Інна вже тоді могла бути вагітною від мене, тому й не хотіла інших стосунків. Але… чому ж тоді Софія зовсім не схожа на мене? Ці роздуми просто почали згризати мене, тому я різко підвівся та вирішив трохи побути сам. Як тільки я усвідомив, що це моя дитина і що я все ж став батьком, зʼявляється щось, що ставить це під сумнів. І в цій ситуації надто багато «але». 
За якийсь час подзвонила Меліса та запросила до себе на вечерю. Таке дуже підняло мені настрій, тому я швидко зібрався, заїхав купити квітів та вина і вирушив до неї. Меліса відчинила мені двері, вона була одягнена у коротку білу сукню. Я так давно не бачив її, так скучив, що накинувся відразу з обіймами та поцілунками.

— Тихо…тихо…— засміялась Меліса, — дай мені хоч повітря вдихнути.

— Ні, не можу, — я засипав її шию поцілунками, — ти занадто гарна і я дуже скучив. Неможливо відірватися…

— Я теж скучила, — вона взяла моє обличчя в долоні та поцілувала в губи, — але так вечеря охолоне. А я дуже старалась.

— Ну тоді ходімо, — я посміхнувся та обійняв її за талію.

Ми сіли за стіл, я відкоркував вино. Їжа була дуже смачною, то ж не переставав хвалити Мелісу. Вона ж була самовдоволеною, наче на іншу реакцію і не чекала. І мені це страшенно подобалось. Ми розмовляли, ділились тим, що відбувалося, поки не бачились.

— А як там Софійка? Я навіть скучила і за нею теж, — спитала дівчина.

— Так…все добре, — я прочистив горло, бо взагалі не хотів зараз про це згадувати. Тим більше, коли в моїй голові мільйон різноманітних сумнівів.

— Що таке? — Меліса здивувалась, — щось може сталося? Чи ти досі не можеш сприйняти, що це твоя дитина?

— Я просто зараз не хочу про це говорити, — я повільно підвівся та підійшов до коханої, протягнувши руку, — хіба в нас зараз не мали б бути інші плани?

Моя задоволена посмішка не залишила Мелісу байдужою, то ж вона дала мені свою руку і теж встала. Я відразу охопив її за талію та міцно притис до себе. Вона пахла по-осбливому приємно, мабуть знайшла собі нові парфуми. Я цілував дівчину так жадібно, так сильно, бо я просто хотів відчути її повністю. Ми не бачились декілька днів, а таке враження, ніби вічність. Проте і вона давала мені зрозуміти, що сумувала. Бо розщіпила верхні ґудзики моєї сорочки та всіяла поцілунками всю мою шию та ключиці. Повільним кроком ми дійшли до спальні. Вона була невеликою, то ж повітря мабуть тут закінчиться швидко. Я озвучив це Мелісі і вона дзвінко засміявшись, підійшла до вікна і повністю відчинила його. Подув вітер і її волосся трохи розтріпалось. І чорт забирай, яка ж вона була прекрасна. Ті вогники в очах так і світились. Ця, як завжди, облягаюча сукня, що змушує уявляти лише щось непристойне. Я повільно підійшов до. Меліси під її пильний погляд та запустив пальці у її волосся. Дівчина заплющила очі та з вуст у неї вирвався короткий видих. Я накрив її губи своїми, відхиляючи голову назад. Вона ж вхопилась в мої руки та як завжди колола шкіру довгими гострими нігтями. Знову подув холодний вітер і це дуже яскраво контрастувало з нашими гарячими тілами. Мене чомусь це страшенно завело, тому я різко почав знімати свою сорочку, а потім роздягати Мелісу. Вона ж дуже впевнено допомагала мені. Сьогодні мені хотілось бути грубим. Хоч вона й казала, що любить ніжність, проте на неї сьогодні я не здатен. Але по реакціях дівчини я розумів, що і зараз їй все дуже подобається. 
Після всього ми просто лежали в обіймах одне одного та мовчали. Вікно й далі було відчиненим, тому дуже приємна прохолода торкалась ще гарячої та вологої шкіри.