Читати книгу - "Характерник, Дмитро Чорнота"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І справді, обидва воїни почали потроху оговтуватись і вовкувато поглядати одне на одного. Коли вже їм легше стало настільки, що могли встояти на ногах, то повставали одне напроти іншого і дістали шаблі. В Северина промайнула думка про те, що він має за поясом зарядженого пістоля, але побачив, що в противника теж є. Мабуть, чесна людина, подумав був Паливода і вирішив, що підступністю вигравати цей двобій – вчинок, не достойний козака.
І ось двоє зійшлися в смертельному герці. Шаблі виблискували в місячному світлі, а під час особливо сильних ударів з них летіли іскри. Навколишня картина змінилася з дивної й комічної на страхітливе зачаровуюче видовище. Темної ночі двоє дужих чоловіків зійшлися в поєдинку не на життя, а на смерть. Їхня смертельна зброя висікає іскри, а навколо них літає темний дух смерті, тінь якого лягає на землю то тут, то там, коли тими іскрами підсвічується навколишня темрява. Дух той невблаганний і знає він, що одного з бійців забере з собою дуже скоро. Характерник відчуває його присутність і бачить його тінь. Не знає він тільки по кого з’явилася та мара. «Може вже по мене?» - закрадається думка. Московит напирає. Він дуже вправний і жвавий. Северин відбивається, але відходить. Ініціатива бою за противником і козак задкує під енергійними та сильними ударами.
Паливода зрозумів, що перевага не на його боці. Кілька разів він намагався перейняти ініціативу завдаючи удари сильніше та частіше, але не вдалося. Тож потрібно було обирати іншу тактику. І Северин обрав тактику вичікування. Він почав потроху відходити відбиваючи удари противника. Таким чином він втрачав менше енергії і вичікував, коли московит припуститься помилки. В той момент козак і завдасть вирішального удару.
Паливода відходив, а московит напирав. Так вони пройшли чималу відстань. З дороги бійців вже не було видно. Сили козака почали танути, а ворог наче й не стомився зовсім. Ситуація загрозлива. Тому Паливода сильно відбив черговий удар противника і вихопив з-за пояса самопала. Та скористатись не не встиг. Прудкий московит хитрим нижнім ударом з напівсидячого положення вдарив козака по руці шаблею. Характерник скрикнув і пістоль впав додолу. А разом зі зброєю на землю впала й одна фаланга безіменного пальця. З рани полилася кров та відволікатись на те не було можливості. Москаль не припиняв свого натиску. Северин поплатився за свою підступність. Добре, що поранена була ліва рука. Але все одно рана давала про себе знати й Северин ще швидше втрачав сили. Та тепер уже була помітна втома і противника. Це спостереження не дуже заспокоювало, але хоч щось. Скоро козак почув дзюркіт води. Він озирнувся і побачив позад себе доволі широку річку. Промайнула думка, що потрібно до неї добратися. Вона може вплинути на перебіг поєдинку. Московит побачив, що козак відволікся і завдав сильнішого удару. Паливода ухилився, але спіткнувся і впав. Тут же він широко махнув шаблею перед собою, аби ворог не зміг підійти. Той і правда хотів підскочити до лежачого аби нанести вирішального удару, але помах шаблі його зупинив. Северин тут же підскочив і побіг до річки.
Московит засміявся, вважаючи, що козак злякався і, передчуваючи перемогу, пішов за Северином. Поки ворог підійшов, Паливода встиг змити кров з пораненої кінцівки та сяк-так перев’язати рану відірваним від свитки шматком тканини.
Щойно козак закінчив з пов’язкою, як противник кинувся на нього. Відбиваючи удари, козак знову почав задкувати. Тепер вони просувались углиб річки. На обличчі московита з’явилась лукава посмішка, мовляв, ще трохи козаче і йти не буде куди, ти приречений. Коли бійці зайшли в воду майже по груди й московський вояк подумки починав святкувати перемогу, характерник в одну мить зник перед ним. Лише шабля впала у воду. В наступну секунду щось схопило московита під водою і потягнуло на дно. Вояк намагався втримати голову над водою, але йому не вдалося. Щось притисло його до дна і не відпускало. Всі намагання звільнитися і піднятися не мали успіху. Жваве пручання лише наблизило кінець. За якісь хвилини воїн заспокоївся й обм’як. Одразу після цього в тому місці з-під води показався Северин. Він виходив з води тягнучи за собою мертве тіло свого противника.
На березі Паливода обшукав труп. Нічого цікавого, жодних документів при ньому не було. Козак оглянув самопал і виявив, що той не заряджений. От тобі й честь. Може, якби зброя була заряджена, то і не махався б з ним московит, а одразу застрелив би. А може й ні. Інша справа, що Северинові краще було б не корчити з себе лицаря, а одразу порішити ворога. Результат той же, тільки швидше і палець був би на місці. Та вже що маємо, те маємо.
Тут він згадав про Леся.
Хлопець дихав. Живий. Северин полегшено зітхнув та оглянув джуру. На перший погляд кістки цілі. Лише на плечі слід від удару нагайки, але то не так страшно. Скоріше за все при падінні вдарився і втратив свідомість. Паливода потрусив хлопця, збризнув обляччя водою і той почав приходити до тями.
- Я почуваєшся? – запитав Северин, коли Лесь відкрив очі.
- Бувало і краще, але жити буду, – спробував посміхнутися хлопець та лице його скривилось від болю. – Ого, як плече болить.
- То від нагайки, але нічого страшного. До весілля заживе, – заспокоїв характерник.
- Тоді все добре. А що це в тебе з шиєю?
Шия Паливоди почала набувати синюшного кольору.
- Та було тут. Але зараз вже все добре.
Северин допоміг джурі піднятися. Вони половили коней, розсідлали і відпустили всіх, крім двох для себе. Відтак, продовжили свій шлях.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Характерник, Дмитро Чорнота», після закриття браузера.