Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ніка
Вранці прокинулася від того, що мені важко дихати. Не одразу усвідомила, що ж це може бути, тож підірвалася так, що аж голова закрутилася.
– Ой, чорт! Що ж це таке?
Намагаючись повернути собі адекватне сприйняття світу, я нарешті побачила, що ж порушило мій сон. Точніше хто.
– Мейсоне! Привіт, хлопчику!
З радісною посмішкою впала назад на ліжко і почала чухати спанієля, що знову видерся на мене, як туристи в літній сезон на Говерлу.
Певно, в цей момент я мала б ужахнутися тому, що провела ніч з Гордичем і зараз знаходжуся в його квартирі, але тут така справа… Та ні краплі я не жалкую! От взагалі ні про що не жалкую!
Закрила очі і згадала про все, що відбувалося вночі. І не тільки вночі, враховуючи, що заснули ми, коли сонце вже добряче встигло підійнятися.
Влас відкрився для мене з іншого боку. Уважний, шалений, ненаситний і при цьому неймовірно лагідний...
До речі, куди, власне кажучи, подівся цей мій лагідний?
І тут мене кинуло в холодний піт… Це я не жалкую, але раптом… Раптом він прокинувся і зрозумів, що це все – помилка? Можливо, він пішов, щоб я зрозуміла все без слів і сама забралася з його території?
Так, досить розводити паніку, поки ще нічого не зрозуміло.
Обережно відвинувши Мейсона, я піднялася з ліжка і надумала влаштувати “розвідку” території. Вчора я нічого не встигла роздивитися, звісно, тож об’єднаю приємне з корисним: і Власа пошукаю, і хоч побачу, як він живе.
Але спочатку вирішила привести себе у людський вигляд.
Я швидко зібрала весь свій одяг, який був хоч і хаотично розкиданий, але все ж в одному місці, а потім пішла у ванну кімнату, що знайшлася теж досить швидко, адже була розташована у суміжній зі спальнею кімнаті.
Ванна, до речі, була неймовірною. Простора і оснащена якісною сантехнікою з автоматичним управлінням, одразу це помітила. На стінах – широкоформатний керамограніт з чорним мармуровим візерунком. Підлога вкрита контрастною білою плиткою. Іншим такий дизайн міг здатися надто похмурим, але не мені. Обожнюю мінімалізм у всій його красі.
Що ж, у поганому смаку Гордича точно не обвинуватити.
В душ вирішила не лізти, оскільки не була впевнена, що це доречно, та й натягувати одяг на вологе тіло – ще те задоволення. Саме тому я одяглася, руками пригладила волосся, що після такої нічки стирчало у всі боки, а потім подивилася в дзеркало і очманіла!
Гордич, твою ж наліво, ну не міг бути більш обережним?! І як тепер мені на люди показуватися найближчі дні?
О, зараз я поясню, що ж трапилося. А трапилося, пані та панове, те, що зараз моя шия, плечі та груди перетворилися на мрію Круели! Вона ж там була залежна від далматинів? Ну от, більша частина мого тіла зараз була схожа саме на окрас цих благородних собачок. Ну, ви зрозуміли… Коротше, наступні дні розпущене волосся і гольфи – мої найкращі друзі.
Роздратовано вийшла з кімнати і пішла-таки досліджувати територію.
В інших кімнатах мене знову зустрів стильний та затишний ремонт з яскравими акцентами у меблях, а також – повна тиша. Я пройшлася великим залом, що був з’єднаний з кухонною зоною, а потім вийшла на лоджію з панорамними вікнами.
Вау! Звісно, вчора я звернула увагу, що ми точно не на п’ятий і не на сьомий поверх підіймалась, але навіть і не уявляла, що Влас живе настільки високо. Поряд були наставлені інші будинки житлового комплексу, але все одно вигляд вражав.
Після цього я ще зазирнула в дві останні кімнати і зрозуміла, що Гордич дійсно просто мене кинув. Очі чомусь миттєво наповнилися слізьми, але ж це дурня. Плакати через демона... Ну то й що, що він пішов. Подарував мені приємну ніч і дякую йому за це. А те, що сподівалася, наче та остання дурепа, на щось більше – то я вже сама винна.
Вирішила, що більше мене тут нічого не тримає, тож знайшла свою сумку і впевнено пішла в сторону виходу. Тільки одягнула черевики, як двері різко відчинилися з того боку. Чорт, не встигла!
Влас зайшов і здивовано на мене витріщився.
– Я вже йду, Гордич, тож можеш нічого не говорити, – буркнула, ховаючи заплакані очі.
– Таак, все зрозуміло, – якось надто весело відповів Влас.
Далі він опустив на підлогу пакети, на які я спершу навіть не звернула уваги, швидко зняв з себе верхній одяг, а потім почав підходити до мене ближче.
– Що ти робиш? – тихо спитала, не розуміючи, як мені реагувати на це все.
Але відповідь була не такою, як я очікувала... Він просто підхопив мене на руки і поніс кудись!
– Вибач, друже, – звернувся він до Мейсона, що неочікувано перегородив нам шлях, – зараз я розберуся з однією білявою особою, що щось там собі в голові понавигадувала, а потім тебе погодую.
– Власе, відпусти мене! – викрикнула, стримуючи посмішку.
– Оо, то тепер я знову Влас, – вдавано обурився, а потім навмисне підкинув мене в руках.
– Ей, ти божевільний!
– І хто мене таким зробив? – сказав, а потім кинув мене ліжко, до якого ми саме-саме підійшли. – Тож… Ти подумала, що я пішов.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До зустрічі ніколи, Меланія Арт», після закриття браузера.