Читати книгу - "Уот"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Стільці теж, якщо вже заводити про них мову, ніколи не стояли на одному місці.
Кутки теж, якщо вже про них зайшла мова, завжди були чимось захаращені.
І тільки ліжко здавалося нерухомим, таке доладне й зі смаком вибране ліжко, таке кругле за формою і так міцно скобою й болтами прип’яте-прикручене до підлоги.
Голова містера Нота і його ноги щоночі міняли своє положення майже на один градус і за дванадцять місяців описували повне коло в межах його односпального ліжка. Куприк містера Нота і одяг, який прилягав до куприка, теж рухались по колу, це було ясно з огляду простирадла (їх міняли регулярно на день святого Патрика) і навіть матраца.
Так і не було знайдено пояснення дивним рухам і звукам, які лунали з другого поверху і які так бентежили Уота під час його перебування на першому поверсі. Але вони більше його не цікавили.
Час від часу містер Нот зникав із своєї кімнати і залишав Уота на самоті. Побуде одну лише мить і щезає. Але в такі моменти Уот, на відміну від Ерскіна, не відчував ніякої потреби кидатися на пошуки, бігти нагору чи вниз, зчиняти шалений ґвалт своєю тупаниною, забирати спокій у своїх колег на кухні, та де там, він залишався там, де й був, не те щоб спав, але й не бадьорився, і так якось перебивався, аж доки містер Нот з’являвся знову.
Уот не надто й страждав ні коли містера Нота не було, ні коли він був. Коли він був з ним, то Уот був щасливий, коли ж його не було, то Уот був щасливий від того, що містер Нот не поруч із ним, а деінде. Залишаючи його вночі чи повертаючись до нього вранці, він не відчував ні полегкості, ні смутку.
Ця непорушність і спокій розповсюдилися й охопили весь будинок, маєток, садок, город і, певна річ, Артура.
І коли надійшов час для Уота залишати маєток свого господаря, він вирушив за ворота з почуттям майже прозорої ясності і цілковитого спокою.
Але не встиг він вийти на сільську дорогу, як залився сльозами. Він ще довго пам’ятав, як стояв з похиленою головою, тримав у кожній руці по валізі, а сльози, немов із ринви, текли з очей його на щойно полагоджену дорогу. Якби це було не з ним, а з кимось іншим, він ніколи б у це не повірив. Ця рідина так рясно зволожила поверхню дороги, що він десь хвилин зо дві-зо три не міг рухатися вперед. Але, на щастя, стояла гарна погода.
Кімната, в якій мешкав Уот, не містила ніякої інформації ні про що й ні про кого. То був маленький, кепсько освітлений і, хоча Уот і славився своєю охайністю, досить смердючий закапелок. З його єдиного віконця відкривався чудовий позір на бігову доріжку іподрому. Картина, а точніше, кольорова репродукція, теж не могла повідати нічого нового. Навпаки, з часом її значення дедалі зменшувалося.
З голосу містера Нота нічого не можна було дізнатися. З Уотом містер Нот ніколи ні про що не розмовляв. Час від часу без будь-якої видимої причини містер Нот розкривав рота і співав. З однаковою вправністю він співав як басом, так і тенором, крім того, йому підкорялися всі чоловічі регістри. Співав він не дуже добре, як на Уотову думку, але Уотові доводилося чути і гірших співаків. Мелодія цих пісень була страшенно монотонна. Бо голос містера Нота, за винятком тих випадків, коли він несподівано зривався то вниз, то вгору й разів по десять-одинадцять протягом однієї пісні і завжди держався тієї ноти, яку вподобав із самого початку і яку був ладен донести до самого кінця. Слова в цих піснях були або геть позбавлені всякого сенсу, або мовлені говіркою, про яку Уот, сам неабиякий мовник, і гадки не мав. В його піснях переважали відкритий голосний звук «а» і проривні, вибухові приголосні «к» та «г». Містер Нот нерідко розмовляв сам з собою, пристрасно і на кільканадцять голосів, дивуючи Уота різноманіттям інтонацій та жестів, але робив це так м’яко, що до Уотових недужих вух долинало лише якесь непевне приглушене сокотання. Цей гомін припадав Уотові щораз ближче і ближче до серця. І справа не в тому, що він шкодував, коли гомін уривався, або радів, коли гомін починався, ні. Але він, коли лиш почує це щебетання, то завше радіє, як-от радіють, коли дощ періщить по зарослях бамбука, або як радіє берег моря, коли хвилі б’ються об нього, радіє і сподівається, що оця, либонь, неодмінно мусить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Уот», після закриття браузера.