Читати книгу - "Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер"

Рут Фінні не йшов з думки Гай Джілберт. До самого ранку переверталася вона з боку на бік і не могла заснути, їй було і тужно, і трохи лячно.

Гай Джілберт, після того як Рут лишила його під стіною, вернувся до Боєрового салону. Він спинився в дверях і скинув оком в залу. Якусь мить він вагався, наче роздумував, заходити йому чи ні. Проте Гай був не з тих, що довго не знають, на яку ступити. Уста йому глузливо скривилися, він посміхнувся й перевальцем рушив до прилавка. Обличчя в нього було ще трохи бліде, безживне, але хміль з голови вже вивітрився.

— Налий мені велику чарку, — звелів він барменові.

У залі стояв гомін. Гості й досі жваво обговорювали подію з крамарем та його грошима. Боєр теж був між ними.

Гай почекав, поки Боєр обернувся до нього. Коли їхні погляди зустрілися, він кивнув йому, підняв чарку й гукнув:

— На здоров’я… шефе!

Він одним духом вихилив чарку і шпурнув нею об стіну так, що брязнули скалки. Тоді глибоко відітхнув, кілька разів гойднувся на носках, наче набирав розгону, рушив, ні на кого не глянувши, до дверей і спокійно зачинив їх за собою.

Гості непорозуміло дивились один на одного. Тоді засміялися, дехто значуще підморгнув. Боєр похитав головою і віддув губи, наче тільки тепер збагнув, яка небезпека його минула. Усі в залі, і Боєр також, вважали, що Гай і досі п’яний як чіп, і раді були його спекатися. Упившись, той здоровило ставав небезпечний, як бочка з порохом, — від нього можна було чого завгодно сподіватися. Боєр після розмови з Гаєм цілий вечір поглядав на нього недовірливо. Але що більше той пив, то спокійніше ставало в Боєра на серці. Тепер він був певен, що прибрав техасця до рук. Одначе він надто мало знав його, а то насторожився б, почувши, як прозвучало в Гаєвих устах те слово “шефе”. Боєр не завважив у ньому глузливого відтінку. Адже він і сам був не зовсім тверезий.

Гай Джілберт зайшов до своєї комірчини. Не засвітивши лампи, він зразу роздягнувся й гепнув на ліжко. Маррі теж ходив дивитися на веремію в крамаря і ще не встиг заснути. Він зразу відчув, що з техасцем щось не гаразд.

— У тебе якась прикрість? — запитав він.

— Побалакаємо завтра, Маррі, я хочу спати, — відповів Гай.

І справді, за кілька хвилин Маррі почув його глибокий, рівний віддих.

Гай Джілберт спав міцно, без снів, до самого досвітку. А коли розплющив очі, погляд його натрапив у сірих сутінках якраз на сідло, що висіло на стіні. Навколо було тихо як у вусі, тільки Маррі легенько сопів. Гай не зводив очей з сідла — яким іншим видається світ, коли дивишся на нього з коня!

Гай Джілберт знав, що тепер мусить на щось зважитися. Власне, він уже вчора зважився, коли торохнув чаркою об стіну, але яку тепер дорогу обрати? Поїхати геть?.. Нове життя вибило б із голови дурні, недоречні думки. Саме початок літа, як добре було б гайнути в широкі прерії, в темні ліси! Хай би собі лишалося все як є — і Рут Фінні також. Гарний він учора з’явився їй на очі! Що вона тепер думає про нього! І Гол Слейтер з шерифом теж. А він їх обох шанував. Поїде оце на світанні геть звідси, і все зостанеться позаду. Чи скоро він забуде долину? Люди скажуть, що Гай, мовляв, утік тихцем, бо хто він такий? Неприкаяний волоцюга, Боєрів витурювач, та й годі.

Треба було б учора перепросити Рут Фінні, коли вона вже так близько стояла коло нього. Дівчина його, напевне, вислухала б. Але чи зрозуміла б? Тихо подякувала й відійшла. А він пропустив нагоду…

Гаєві вчувся тихий голос Рут.

А може, лишитися? Хто його звідси жене? Уже ж не той шахрай Боєр, якому він ніколи ще навіть пальця не подав, не те що руки! Той слизький, як вугор, і холодний, як крига, негідник — найнебезпечніший у долині, куди небезпечніший за Біллі. Біллі просто вбивця, його можна арештувати. А Боєр — підступна гієна, ладна обжиратися трупами, хоч постачати їх мають інші. Прокляте золото!

Ні, не можна кинути долину, не застерігши Бренкера або Слейтера. Слейтер тут найкраща людина: він твердіший за Мура. А що якби поговорити зі Слейтером. Зараз-таки піти й за одним заходом перепросити Рут. Ні, це буде по-дитячому. І взагалі, хіба він образив її? Тільки й того, що вона бачила його п’яним…

Гол Слейтер, мабуть, намагався б затримати його. Але що йому робити в долині? Тинятися без мети, як сотні інших? Бренкер тоді пропонував йому стати помічником шерифа, та це робота не для нього. Господи, які тільки думки не лізуть у голову…

Гай Джілберт лежав нерухомо, і голова його тріскалася від думок. Він ще зроду не був такий невдоволений собою. Досі він завжди вибирав ту дорогу, що була перед очима. А тепер заплутався і розпачливо шукав порятунку. Раптом його пойняв гнів на самого себе, і він сказав по думки: “Розрубай цей вузол і їдь!”

Тільки на хвилю в уяві його постало братове обличчя. Бертові вже, мабуть, ніщо не поможе — хай робить що хоче.

Гай Джілберт тихо встав, одягнувся й вийшов надвір. Намір був твердий. Перед від’їздом він ще викличе Дока й перекаже йому дещо для шерифа.

Надворі його зустрів імлистий ранок, що провіщав гарячий день. Тієї хвилини Гай Джілберт ще дужче зненавидів долину. Серед цих високих, аж до неба, кам’яних круч годі було побачити, як сходить сонце, не защебече тут пташка, не майне в траві жодна звірина — це порожня, бездушна, пекельна місцина, де тільки жадібні руки порпаються в землі, шукаючи жовтого металу.

Гай пішов до стайні, напоїв і нагодував коня. Тоді швидко вмився і вилив на себе відро води. Голова посвіжішала. Він ще