read-books.club » Наука, Освіта » Багряні жнива Української революції, Роман Миколайович Коваль 📚 - Українською

Читати книгу - "Багряні жнива Української революції, Роман Миколайович Коваль"

240
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Багряні жнива Української революції" автора Роман Миколайович Коваль. Жанр книги: Наука, Освіта / Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 61 62 63 ... 151
Перейти на сторінку:
class="book">Тиф косить залишки мужнього війська.

Страшна катастрофа надій і доль…

Свою особисту та національну трагедію тисячі людей сприймали стоїчно. Не було розпачливих криків, галасливих обвинувачень на адресу тих, хто завів військо у безвихідь. «Дисципліна в частинах була зразкова». Люди вмирали мовчки, інші мовчки чекали своєї черги. «Не чулось ні сміху, ні жартів; (було) тихо й сумно».

Ті, що могли ходити, мріяли про похід у запілля ворога — «і лише в ньому бачили єдиний порятунок — як власний, так і загальної справи».

На переході між Любаром і Улановом старшину Василя Сахна, хворого на тиф, залишили у старої вдови. Занесли прямо з воза і поклали на сіно, розстелене на підлозі. А самі поспішили далі.

«Господиня не була здивована, ані рада, ані не рада…»

— Ось і доходився, доблудився, — сказала вона. — Положили, й лежи. А мати дома хай чека. Та й мені буде робота. Не дай Боже, вмреш, треба робити труну, а з чого я зроблю? Дошки, що на лавах, тримаю для себе.

— Мамо, що ви кажете, може, й не вмре, — втрутилась сімнадцятилітня дочка її Орися.

— Тобі яке діло, що я кажу? — розсердилася жінка. — Твоє діло мале.

А потім погодилася:

— А може, й не вмре… Ти ліпше накрий його, бачиш, як труситься.

І Орися накрила козака кожухом, який зняла з себе.

Очуняв він за кілька днів. Лежав на лаві, з якої господиня збиралася робити труну, на чистій постелі. Господиня сиділа поруч.

— Може, дати поїсти? — лагідно запитала вона.

Видно було, що вона рада, що козак прийшов до тями.

За декілька днів Василь вже ходив — сили прибували щодня.

І він почав збиратись у дорогу.

Господиня намагалася відрадити його.

— Замерзнеш у своїй одязі. Та й куди підеш? Ваших не чути, вони десь далеко. Оставайся до весни, поживеш і нам допоможеш!

«Та й Орися до весни підросте… — може, й така невиказана думка на мить з’явилась у господині. — А там, дивися, хто зна, може, й пара буде…»

Але він наполіг: обов’язок перед товаришами кликав.

Тоді жінка звеліла Орисі показати дорогу, по якій пішла його частина. Дівчина вивела за село козака, з яким їй не судилося бути разом, і показала мовчки на той шлях.

— Щасти вам Боже! — сказала на прощання і за кілька хвилин навіки зникла за хатами.

Що творилось в її серці, хто знає…

Був січень 1920-го. Він давив морозом. Але козакові було байдуже, бо під шинелею грів його Орисин кожух.


54. Смерть художника Гніденка

Про нього відомо мало. Знаємо, що, опинившись у «трикутнику смерті» біля Любара, пережив він з українською армією найтяжчі хвилини. Знаємо, що в критичну хвилину, коли інші дезертирували чи демобілізовувались, як, наприклад, Січові стрільці, він, художник за покликанням, вирішив продовжувати боротьбу. Тому й, хоч і був старший за багатьох, пішов 6 грудня 1919 року добровольцем у Зимовий похід під проводом Михайла Омеляновича-Павленка, пішов у запілля Добровольчої армії.

За відгуком свідка Володимира Рейтера, був пан Гніденко «досить добрим маляром» та пристрасним колекціонером всіляких виробів українського народного мистецтва. Під час цього і попередніх походів Армії УНР він зарисовував старі хрести на цвинтарях, церкви, дзвіниці… Таким чином у нього склалася досить велика і гарна колекція малюнків. Возив її з собою, а за майстерню правив йому віз.

Убили Гніденка у бою, коли на одну з невеликих частин, що звалася дивізією, напала денікінська кіннота. Очевидно, мова йде про 3-тю Залізну дивізію на чолі з Валентином Трутенком, яку розгромили денікінці у бою під містечком Животовом 25 грудня 1919 року.

Гніденко хворів на тиф і не схотів віддавати денікінцю свою шапку, за що той і зарубав його.

Так Україна втратила ще одного вірного і талановитого сина. Напевно, пропали і його малюнки невідомих епізодів Національно-визвольної боротьби українського народу за свою свободу.

Жаль!


55. У Жашківській земській лікарні

Козак кінно-гарматного дивізіону полковника Алмазова Олекса Молодожоненко в Зимовий похід вирушив хворим на тиф. У нього була можливість уникнути тяжкого походу в небезпечне невідоме, роззброїтись і віддатись на ласку поляків у надії на лікування в стаціонарних умовах… Але то була б капітуляція… А хіба могло козацьке серце з нею примиритися?

І 6 грудня 1919 року козак Молодожоненко вирушив разом з іншими відчайдухами в запілля денікінської армії. З усіх сил намагався він втриматись у сідлі. Але після одного відпочинку вже піднятися не зміг і товариші поклали його та ще двох козаків на воза і рушили в напрямку Жашкова…

А в Жашкові пролунав суворий вердикт полковника Алмазова — залишити хворих у місцевій земській лікарні. Як не благав Олексій свого друга Петра не кидати його, той мусив виконати наказ командира. І два десятки тифозних лягли на холодну муровану долівку Жашківської земської лікарні…

Очуняв Олекса вже в ліжку. Зі здивуванням побачив, що одягнений він у чисту білизну. Спантеличений, дивився він на лагідне обличчя жінки, яка схилилась над ним. Та була явно задоволена, що козак нарешті відкрив очі. За нею стояла ще одна жінка у білому халаті.

— Пора, пора вже, козаче! — бадьоро сказала вона. — Спить та й спить, треба ж і міру знати.

Нарешті Молодожоненко збагнув, де він…

Із кожним днем прибували сили. Він лежав на ліжку і згадував минуле, а «до будуччини не хотілось заглядати»…

Якось сестра-жалібниця сказала:

— Скоро Різдво, а ті продукти, які залишив ваш командир, кінчаються. Що робити?

Лише тепер довідався козак, що командир потурбувався про

1 ... 61 62 63 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Багряні жнива Української революції, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Багряні жнива Української революції, Роман Миколайович Коваль"