Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Знову почався дощ. Туман з дрібних крапель крутився навкруг рідких вуличних ліхтарів.
Через два квартали Філіпс натрапив на оазу. Він добіг до широкого проспекту, де на розі розмістився нічний бар з крикливо яскравою неоновою вивіскою. Криваво-червоний відбиток лягав на мокре перехрестя вулиць. Декілька фігур збилися в під’їздах ближчих будинків, наче ця червона вивіска обіцяла їм порятунок від розкладу й гниття міста.
Мартін запустив пальці у волосся, щоб трохи привести до ладу намоклу голову, й намацав щось липуче. В світлі неонової вивіски здогадався, що це кров Вернера. Аби не подумали, що він з кимсь бився, Мартін спробував стерти кров рукою. Провівши кілька разів долонею по волоссю, штовхнув двері.
В барі стояла задуха, й повітря від диму здавалося густим. Оглушлива музика диско так резонувала, що Мартін грудьми відчував кожну ноту. В барі сиділо близько дюжини відвідувачів. Усі трохи зачмелені, і всі чорні. І, наче гуркоту музики було не досить, маленький кольоровий телевізор показував фільм з життя гангстерів у тридцяті роки: Єдиний, хто дивився фільм, був гладкий бармен у брудному білому фартусі.
Обличчя відвідувачів повернулися до Філіпса, і напруженість миттєво пронизала повітря, наче статична електрика перед грозою. Філіпс відразу відчув це, навіть незважаючи на свій страх. Хоча він прожив у Нью-Йорку майже двадцять років, проте весь час тримався подалі від безвихідних злиднів, які були такою ж характерною рисою міста, як і повиставлюване перед людські очі багатство.
Зараз, обережно проходячи в глибину бару, він щосекунди чекав нападу. Всі за ним стежили з виразом неприхованої погрози. Якийсь бородань 1 повернувся на високому табуреті перед стойкою і, стрибнувши на підлогу, опинився перед Мартіном. Це був м’язистий негр, чиє тіло світилося в тьмяному світлі грубою силою.
— Йди-но сюди, білий слимаче, — прогарчав він.
— Піжоне, — кинув бармен, — облиш. — Потім, повернувшись до Філіпса, промовив: — Містере, якого хріна ви тут вештаєтеся? Хочете, щоб вам укоротили віку?
— Мені потрібен телефон, — видушив Філіпс.
— У глибині, — сказав бармен, недовірливо похитуючи головою.
Філіпс затамував подих, обходячи чоловіка на прізвисько «Піжон». Намацавши в кишені десятицентівника, пішов шукати телефон. Апарат висів біля вбиралень, але поруч уже стояв хлопець, з’ясовуючи взаємини з подружкою:
— Слухай, маленька, чого ти там рюмсаєш?
Раніше, в стані панічного жаху, Філіпс, можливо, силою спробував би вирвати в нього трубку, але тепер — принаймні почасти — володів собою і тому, повернувшися в бар, став чекати. Атмосфера трошки розрядилася, і відвідувачі знову перегукувалися один з одним.
Бармен налив йому бренді, попросивши гроші вперед. Палюча рідина розслабила напнуті нерви. Він знову зміг логічно мислити. Вперше після неправдоподібної Вернерової смерті Мартін був спроможний обдумати те, що відбуло ся. Тієї хвилини, коли трупаря зарізали, він вважав, що став випадковим свідком і що сутичка відбулася між Вернером та вбивцею. Але потім нападник сказав щось, що дало Філіпсові зрозуміти — стежили за ним самим. Але ж це абсурд! Мартін ішов слідом за Вернером. І Мартін бачив ніж у руках у Вернера. Невже тру пар збирався напасти на нього? Спроба розібратися в трагічній події ще більше заплутала Філіпса. Особливо коли він згадав, що бачив нападника в підземці. Мартін допив бренді і заплатив за другу порцію. Він спитав бармена адресу їхнього закладу, і той назвав вулицю, назва якої нічого не говорила Філіпсові.
Чорний юнак, що телефоном з’ясовував взаємини, пройшов за Філіпсовою спиною і вийшов із бару. Мартін зсунувся з табурету й, прихопивши другу порцію бренді, рушив углиб кімнати. Він трохи заспокоївся і сподівався, що зможе розповісти поліції про те, що сталося, більш чи менш зрозуміло. Під телефоном висіла маленька поличка, й Філіпс поставив на неї чарку. Потім опустив монету й набрав дев’ять-один-один.
Крізь шум диско й телевізора чути було сигнали на другому кінці дроту. Філіпс розмірковував, чи варто говорити про те, що він виявив у лікарні, й вирішив, що це тільки заплутає й без того складну справу. Краще нічого не говорити про медичний бік справи, аж поки його почнуть питати, що він робив у Вернеровій квартирі серед ночі. Йому відповів знудьгований сиплий голос.
— Шосте відділення. Сержант Макнілі слухає.
— Хочу повідомити про вбивство, — Мартін намагався говорити якомога спокійніше.
— Де? — спитав сержант.
— Я не знаю адреси, — але зможу вказати будинок, якщо побачу його.
— Вам що-небудь загрожує зараз?
— Не думаю. Я в барі, в Гарлемі…
— В барі!.. Все ясно, хлопче, — перебив його сержант. — Багато хильнув?
Філіпс зрозумів, що поліцейський прийняв його за маніяка.
— Послухайте, я бачив, як зарізали людину.
— В Гарлемі, мій друже, вбивають багатьох. Як вас звати?
— Доктор Мартін Філіпс. Я рентгенолог з медичного центру університету Гобсона.
— Ви сказали «Філіпс»? — сержантів голос змінився.
— Так, — потвердив Мартін, здивований реакцією сержанта.
— Чому ж ви зразу не сказали про це! Слухайте, ми чекали вашого дзвінка. Я мушу відразу ж з’єднати вас з Бюро. Не кладіть трубки! Якщо зв’язок перерветься, відразу ж телефонуйте знову! Зрозуміли?
Поліцейський не став чекати відповіді. В трубці клацнуло, коли Філіпса перемикали на іншу лінію. Мартін відсунув трубку від вуха й подивився на неї, наче вона могла пояснити йому цю дивну розмову. В нього не було сумнівів — сержант сказав, що його дзвінка чекали! А що він мав на увазі, коли говорив про Бюро? Яке Бюро?
Клацнуло ще кілька разів, а потім стало чути, як хтось бере трубку на другому кінці лінії. Голос, що прозвучав, був енергійний і нетерплячий.
— Ну, Філіпсе, де ви?
— В Гарлемі. З ким я розмовляю?
— Моє
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 1», після закриття браузера.