Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

Юніс ніколи не забуде аромат нагрітих сонцем троянд, що запливав у відчинене вікно, коли вони з Бомбардиром і Ґрейс дивились, як помирає Ґодфрі. Він уже майже помер. Дихання стало дуже слабке, ледь помітне, зрідка смикалося старе тіло. Страх, гнів та облуда, які затьмарювали його розум останні роки, зрештою відпустили цього чоловіка. Ґрейс і Бомбардир могли нарешті взяти за руку свого любого чоловіка й батька, Бейбі Джейн тулилася до Ґодфрі, її голова спочивала на його грудях. Вони вже давно перестали говорити, щоб заповнити незручну паузу між помиранням і самою смертю. Зараз медсестра обережно постукає у двері, занесе їм чай і своє мовчазне співчуття: цю сцену вона спостерігала вже багато разів.

Юніс підвелась і підійшла до вікна. Надворі звичайний день. Люди гуляють або дрімають у саду, якісь діти ганяються одне за одним по газону й верещать від захоплення. Десь, високо в деревах, стрекотить дрізд. Сьогодні гарний день, подумала вона. Як добре померти такого прекрасного англійського літнього вечора. Здається, Ґрейс була такої самої думки. Вона відкинулася назад у своєму кріслі й покірно зітхнула. Усе ще тримаючи Ґодфрі за руку, Ґрейс звелася на ноги, розминаючи сугорби, що затекли від тривалого сидіння. Вона поцілувала свого чоловіка у вуста, тендітною, але твердою рукою відкинула волосся з його чола.

— Уже час, кохання моє. Тобі вже час іти.

Ґодфрі дихав, але чимраз рідше. Повіки здригнулись, а його натруджені груди здійнялися в останньому подиху. Він помер. Ніхто не поворухнувся, крім Бейбі Джейн. Маленький собака турботливо обнюхав обличчя Ґодфрі. Нарешті, переконавшись, що її друг помер, Бейбі Джейн зістрибнула з ліжка, ретельно обтрусилась і благально глянула на Бомбардира. «А тепер мені справді треба попісяти», — говорив її погляд.

Годину по тому вони сиділи у приміщенні, що називалося «кімната для родичів», і пили чай. Кімната для родичів — те місце, де персонал «Фоллі Енд» обережно готував людей до необхідності попрощатися з померлими. Стіни кольору зів’ялих первоцвітів, муслінові штори, що притлумлювали світло й відгороджували кімнату від чужих очей, плюшеві дивани, свіжі квіти і коробки серветок — усе в цій кімнаті мало на меті пом’якшити гостроту недавнього горя.

Ґрейс трохи поплакала й спромоглася заговорити. Вона втратила своє подружжя вже давно, але тужити могла дозволити собі лише зараз. Обличчя Бомбардира зблідло, але він тримався, час від часу змахуючи скупі сльози, що котилися з його очей. Перед тим як вони покинули кімнату Ґодфрі, Бомбардир востаннє поцілував батька. Потім зняв весільну обручку з його пальця. Уперше відтоді, як Ґрейс надягла її чоловікові майже вік тому. Золото подряпалося й зносилося, а деформована від тривалого вжитку обручка свідчила про довгий і міцний шлюб, де про любов зрідка говорять, але виявляють її щодня. Бомбардир передав обручку матері, котра, не промовивши ні слова, одягла її на середній палець. Потім він зателефонував Порші.

Ґрейс підійшла і сіла біля Бомбардира, взявши його руку.

— А тепер, синку, поки ми чекаємо на твою сестру, я маю щось тобі сказати. Ти, мабуть, волів не говорити про це зі мною, але я твоя мати і маю висловити свою думку.

Юніс не мала уявлення, про що йтиметься, але запропонувала залишити їх наодинці.

— Ні, ні, моя люба. Я впевнена, Бомбардир не проти, щоб ти це почула. А я буду рада, якщо ти засвідчиш цю нашу розмову.

Заінтригована Юніс присіла на своє місце. Бейбі Джейн, що до цього мостилася біля Бомбардира на канапі, перебралася йому на коліна, немов забезпечуючи хазяїну свою моральну підтримку.

— Ну що ж. Почнімо. — Ґрейс стисла синову руку і трохи потрусила її. — Любий мій хлопчику, ще відтоді, як ти був маленьким, я зрозуміла, що ти не з тих, хто одружиться й подарує мені онуків. Гадаю, твій батько також про це здогадувався, хоча, звичайно, ми ніколи не обговорювали цю тему. Зараз я хочу, щоб ти знав, що я ані на йоту не шкодую про це. Я завжди пишалася тобою, пишалася, що ти — мій син, і якщо ти щасливий, якщо у тебе гідне життя, це все, що має значення.

Бомбардир почервонів, хоч Юніс не знала, чи то сльози, чи слова матері стали тому причиною. Її глибоко зворушив настрій Ґрейс, хоч вона і стримувала усмішку, спостерігаючи цю цілковито британську манеру намагатися сказати щось, не кажучи цього.

— Минулого тижня Джоселін витягла мене в кіно. Мені було конче треба трохи розвіятися, перепочити від твого батька, — голос Ґрейс затремтів, але вона ковтнула сльози й додала: — Ми не дуже перебирали, на що йти, просто купили квитки на найближчий сеанс і сіли дивитися.

Бейбі Джейн умостилася зручніше на колінах Бомбардира. Це забере більше часу, ніж вона очікувала.

— Ішов фільм «Філадельфія» з милим Томом Генксом, дружиною Пола Ньюмена і ще тим іспанцем.

Ґрейс подумала, як продовжити свою думку, і нарешті підібрала слова, які здалися їй пристойними:

— Це зовсім не весело.

Вона зробила паузу, можливо, сподіваючись, що сказала достатньо, але, подивившись на збентежений вираз обличчя Бомбардира, змусила себе пояснити:

— Я просто хочу, щоб ти пообіцяв мені, що будеш обережним. Якщо знайдеш собі «особливого друга» або… — їй раптом стало ясно, — або у тебе вже хтось є, просто пообіцяй мені, що не заразишся цими снідами.

Юніс боляче вкусила себе за губу, але Бомбардир не зміг стримати усмішку:

— Це називається СНІД, мамо.