Читати книгу - "Темна матерія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Але ми все ще говоримо про безкінечну кількість світів, правда?
— Так, авжеж.
Я беру її зап’ястя і натискаю кнопку підсвітки на її годиннику.
Крихітний квадратик зеленого світла показує...
84:50.
84:51.
Я кажу:
— Через п’ять хвилин препарат перестане діяти. Здається, саме час.
Я підходжу до наступних дверей, віддаю Аманді ліхтар і беруся за ручку.
Натискаю і відчиняю двері на три сантиметри.
Я бачу бетонну підлогу.
Шість сантиметрів.
Знайоме вікно прямо попереду.
Десять.
Аманда каже:
— Це — ангар.
— Що ти хочеш робити?
Вона проштовхується повз мене й виходить із куба.
Я йду за нею. Зверху на нас падає яскраве світло.
В ангарі тихо.
Ми зупиняємось на розі куба, виглядаємо й дивимось на броньовані двері.
Я кажу:
— Це небезпечно.
Мої слова ширяться ангаром, як шепіт у соборі.
— А куб?
З голосним гуркотом броньовані двері здригаються і починають розходитися.
Збуджені голоси просочуються в щілину.
Я кажу:
— Ходімо. Просто зараз.
Якась жінка протискається у щілину між стулками дверей.
Аманда вигукує:
— О Боже!
Броньовані двері всього за п’ятнадцять метрів од нас, і я знаю що нам треба вертатися в куб, але не можу відвести погляду.
Жінка проштовхується крізь двері в ангар, повертається і подає руку чоловіку позаду неї.
Ця жінка — Аманда.
Обличчя чоловіка таке набрякле й побите, що я б і не зрозумів, що то я, якби не достоту такий само одяг, як на мені.
Коли вони починають бігти в наш бік, я мимоволі задкую до дверей куба.
Але вони встигають пробігти всього три метри, як люди Лейтона вриваються у двері за ними.
Постріл примушує Джейсона й Аманду зупинитися.
Моя Аманда рветься до них, але я відсмикую її назад.
— Ми повинні їм допомогти, — шепоче Аманда.
— Ми не можемо.
Визираючи з-за рогу куба, ми дивимось, як наші двійники повільно повертаються обличчям до людей Лейтона.
Нам треба йти.
Я знаю це.
Частина мене кричить, щоб ми йшли.
Але я не можу відірватися.
Моя перша думка, що ми повернулися назад у часі, але звичайно ж це неможливо. В кубі не відбувається переміщення в часі. Це просто світ, в якому ми з Амандою тікали на кілька годин пізніше.
Або не втекли.
Люди Лейтона зі зброєю напоготові заходять в ангар і йдуть прямо до Джейсона й Аманди.
Лейтон заходить за ними, і я чую, як моя версія каже:
— Це не її провина. Я залякав її. Це я її примусив.
Лейтон дивиться на Аманду.
Він питає:
— Це правда? Він примусив тебе? Бо я знаю тебе більше десяти років, і ще не бачив нікого, хто б міг тебе до чого-небудь присилувати.
У Аманди переляканий і водночас зухвалий вигляд.
Вона відповідає з тремтінням у голосі:
— Я не стоятиму осторонь і не дивитимусь, як ви вбиваєте людей. З мене досить.
— О! Ну, в такому разі...
Лейтон кладе руку на міцне плече чоловіка праворуч.
Оглушливий постріл.
Сліпучий спалах зі ствола.
Аманда падає, наче хтось відімкнув від неї струм. А в Аманди поряд зі мною з уст зривається здавлений крик.
Той інший Джейсон кидається на Лейтона, а другий охоронець блискавично стріляє, і ось уже той Джейсон кричить і корчиться на підлозі ангара.
Крик моєї Аманди виказує нас.
Лейтон витріщається на нас, зовсім збитий з пантелику.
Він кричить:
— Агов!
Вони біжать до нас.
Я хапаю Аманду за руку, затягую її в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна матерія», після закриття браузера.