read-books.club » Сучасна проза » Моє сторіччя 📚 - Українською

Читати книгу - "Моє сторіччя"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Моє сторіччя" автора Гюнтер Грасс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 61 62 63 ... 107
Перейти на сторінку:
Гайдеґґера. Забуття Буття виражається для Гайдеґґера насамперед у тому, що не враховується онтологічна диференція, тобто різниця між Буттям і Сущим (Sein і Seiende). ">[44], але при цьому лишився досить радикальним шестидесятником, і який ще два роки тому, хай і випадково, та все ж був присутнім на першій берлінській демонстрації проти війни у В’єтнамі?

Ні, нас там аж ніяк не було п’ять тисяч, добре, якщо назбиралося дві; це був санкціонований мітинг, і ми повільно, тримаючись за руки, з голосними криками пройшли від Штайнплац через Гарденберґштрассе до Американського дому. До цього закликали різні студентські організації: Соціалістична спілка німецьких студентів, Соціал-демократична спілка вищої школи, Ліберальна студентська спілка, клуб «Аргумент», Євангелістська студентська громада. Перед тим дехто, звісно ж, і я, сходив на закупи до магазину «Буттер-Гоффман» за найдешевшими яйцями. Цими яйцями ми кидали в «гніздо імперіалізму». Не лише серед бунтівних селян, а й у студентських колах тоді ввійшло в моду жбурляння яйцями. Так, звісно, я теж кидав яйця і разом з усіма кричав: «Американці, геть із В’єтнаму!» та «Джонсон — убивця!» Взагалі-то справа мала би дійти до дискусії, і керівник Американського дому, чоловік ліберальних поглядів, навіть виявив готовність до цього, — але вже полетіли перші яйця, а після того як ми викинули всі, то пішли далі, через Курфюрстендамм, Уландштрассе, назад до Штайнплацу, минаючи загони поліції, яка нас не чіпала. Пригадую деякі написи на транспарантах, наприклад: «Америкоси, шуруйте геть!» або «Об’єднаймося проти війни!» Все зіпсувало лише те, що до протесту долучилося багато партійних функціонерів з Об’єднаної соціалістичної партії Німеччини, які приїхали з-за Стіни і марно намагалися нас агітувати. Однак їхня присутність стала для журналістів із концерну Шпрінґера справжньою знахідкою.

Але я? Як я опинився в цьому натовпі? Що змусило мене приєднатися до них і триматися за руки? Кричати, аж поки не сів голос? Жбурляти разом з усіма яйця? Я виріс у консервативній міщанській родині, вивчав теологію в Якоба Таубеса[45] і ще трохи — філософію, скуштував Гуссерля, насолоджувався Шелером і жадібно вдихав Гайдеґґера: мені приємно блукалося його польовими стежками, я почувався чужим серед усього суто технічного, схожого на голу конструкцію, серед усього надто очевидного, приміром політики, — я відкидав це все як «забуття Буття». Аж раптом я зайняв дуже чітку політичну позицію, запротестував проти президента Америки та його поплічників, диктатора Південного В’єтнаму Тіу та його генерала Кі, хоча ще й не був готовий, забувши все на світі, викрикувати «Хо-Ши-Мін!» Тож ким я насправді був тоді, тридцять років тому?

Це запитання не відпускало мене впродовж усього семінару, де прозвучало кілька студентських доповідей та два-три короткі реферати, стежити за якими я міг, будучи навіть напівзосередженим. Можливо, студенти помітили цю неуважність, бо одна дівчина раптом поставила мені дуже пряме запитання: чому автор вірша «Тодтнауберґ» скоротив фразу


надію, сьогодні, на мислителя слово прийдешнє (уже незабаром),

адже в останній редакції вірша, опублікованій у збірці «Світлотиск», цих слів у дужках уже немає. Це, центральне, запитання повернуло мене в університетські будні, а оскільки його ще ніколи не ставили так прямо, воно змусило мене знову пережити ситуацію, в якій я вже побував колись, іще юнаком, а саме: коли перед початком зимового семестру 1966—1967 років поїхав із Берліна, де ставало дедалі неспокійніше і де відбувалося все більше протестів, на навчання до Фрайбурґа.

А вже звідти я згодом перебрався сюди. Тоді ж до Фрайбурґа мене також вабив відомий германіст Бауманн. Я спробував інтерпретувати своє переселення туди як Гайдеґґерівське «повернення»[46]. Але своїй студентці, чиє провокативно сформульоване запитання змушувало мене відреагувати на «уже незабаром», я сказав щось дуже неконкретне, намагаючись уникнути прямої відповіді, — я послався на сумнівну репутацію Гайдеґґера, на те, що певний час він був прихильником ідеології Третього рейху, про що, як і про всі пов’язані з цим злочини, вперто мовчав. А відразу після цього я знову поринув у свої думки, в яких сам себе закидав іншими запитаннями.

Так, передусім близькість до цього великого шамана була тим, чого я, втікаючи

1 ... 61 62 63 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє сторіччя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моє сторіччя"