Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

писав із цього приводу пастор-баптист Д. М. Хоторн, — тварини мають своє місце в світі божому. Як і людина, вони сотворіння Бога, бо — від великого до малого — Він вивів усіх їх із Небуття. Але Бог поставив їх на нижче місце в ієрархії істот і підкорив людині. Бог не дозволив їм любити Його, благоговіти перед Його таїнством і вкушати винагороду в Його царстві небесному. Я погоджуюся з Ліїдом, — писав далі Хоторн — що дельфін Фа — істота розумна. Та, на жаль, душа й розум не синоніми. Чи мають дельфіни душу? Ось питання! Щоб у цьому переконатися, потрібне божественне одкровення або принаймні незаперечне й безсумнівне знамення. Залучення дельфінів до християнської віри було б благочестивим діянням, але воно, можливо, відкривало б шлях прикрим вільностям, бо ми мусили б відступити від заповідей, даних нам Богом, щоб ми свято виконували їх. Чи маємо право, — запитував наприкінці Хоторн, — одночасно змінювати букву й дух святого письма й сказати дельфінові, причащаючи його до віри, що великомученик умер на хресті в ім’я його спасіння?»

Саме в цей момент у полеміку втрутився превелебний отець Р.П.Шмідт. Він народився у Франції, виріс у Канаді й Сполучених Штатах. Шмідт був єзуїт з глибоким і всеосяжним розумом. Доктор теології, доктор біологічних наук, етнолог, соціолог, нумізмат, археолог, він знав, крім двох рідних мов (англійської й французької), італійську, іспанську, німецьку, румунську й чеську. (Останньою, за словами чехів, розмовляв без акценту, що є рідкісним явищем для іноземця). Листувався з Тейяром де Шарденом, лордом Бертраном Раселлом, Гюнтером Андерсом і філософом Гароді. У шістдесят років вивчив російську мову: «Щоб, — як мовив він, — читати Толстого в оригіналі».

Шмідт енергійно й з хистом напав на тезу Хоторна. Вона погана, передусім, уже тим, писав Шмідт, що таке міркування означає підтримку релігією огидної й сміховинної промови ПОПа в Атланті. В цьому полягає велика небезпека, від якої Хоторн перший би застеріг, коли б завчасно помітив її. Християнство, якщо воно не хоче себе дискредитувати, не мало б зв’язуватися з відсталими політичними доктринами. Навпаки, воно повинно прагнути зберігати контакт з еволюцією, що відбувається в світі, засвоювати досягнення думки й у той чи інший спосіб використовувати найвизначніші наукові відкриття. Звичайно, Хоторн має слушність, проводячи грань між розумом і душею. Одначе в цьому випадку на що спирається він, утверджуючи, хоча б побічно, що дельфіни не мають душі? Що таке насправді душа, як не здатність тієї чи іншої істоти відчувати метафізичне гнітюче невдоволення своєю земною долею й звільнитися від неї в пориваннях релігії? Релігійні віросповідування дельфінів, вів далі Шмідт, у тому вигляді, в якому вони з’являються нам із слів Бі (прес-конференція 20 лютого), наївні й спрощені; але це не перешкоджає їм нести в собі елементи релігійного почуття: Поняття про втрачений рай: дельфінів колись у давнину вигнали з землі; 2. Поняття про той світ: земля для них — рай, куди вони потрапляють після смерті; 3. Поняття про самопожертву: вони готові віддати життя, щоб якнайшвидше й найпевніше досягти вічного блаженства; 4. Поняття про обожнену досконалість: вони мають у собі велике почуття любові до людини, що здається їм (помилково) вельми доброю й могутньою істотою. Французький письменник Веркор має слушність, писав далі Шмідт, утверджуючи, що єдиний справжній критерій людської основи — це не фізична подоба, не мова й навіть не розум, а релігійне почуття.

Всупереч тому, що думає Хоторн, не слід чекати божественного одкровення, бо властиво одкровення в тому й полягає, що сьогодні вже можна думати про залучення дельфінів до християнської віри, маючи можливість це здійснити. Безперечне й безсумнівне знамення, що його вимагає Хоторн, нам уже подароване — це чудотворна поява талану мови у дельфінів.

Антропоцентризм, писав далі Шмідт, як і геоцентризм, віджив своє. Людина більше не самотня на планеті. Віднині людина мусить ставитися до тварин, що відповідають тим критеріям, за якими вона визначає свою сутність, як до рівних собі осіб. Переборюючи консерватизм своєї зверхності, можна зрозуміти, що людина й дельфіни — це одне й те ж, лише назване іншими іменами. Отож не буде абсурдом, коли ми скажемо дельфінові, що Христос помер на хресті для спасіння його, бо віднині людиною слід вважати кожну істоту, обдаровану релігійним почуттям і яку можна залучити до справжньої віри за допомогою членороздільної мови.

Зайвий раз, вдавався Шмідт наприкінці до своєї улюбленої тези, з’ясовується, що немає справжньої антимонії між наукою й релігією. Навпаки, наука розширює в нас поняття «людина», що відкриває перед нами захоплюючі перспективи: завдяки науці ми зуміємо нині домогтися того, що слово Христове проникне до глибин океанів.

Після появи цієї статті багато священиків, що належали до різних церков, написали листи Лоррімерові, прохаючи дозволу одержати доступ до Бі й Фа, щоб їх причастити до віри. Вони наштовхнулися на ввічливу відмову. Комісія, відповідав Лоррімер, розуміє високі прагнення, що продиктували це прохання, одначе поки що вона не має змоги вдовольнити його, бо місце, де професор Севілла навчає Бі й Фа, засекречено із цілком зрозумілих причин, яких вимагають правила безпеки[42]. Принаймні з офіційної точки аору проблему залучення дельфінів до християнської віри не можна вважати визрілою.

Зовсім інша проблема привернула увагу Білого дому, й він вважав, що слід її негайно розв’язати. Було ухвалено, що Мало навчити одного чи двох дельфінів. Якщо дельфіни мають стати цінними помічниками американського військо-по-морського флоту, то потрібно, не гаючи часу, вжити всіх необхідних заходів для їх масового вербування. Під натиском своїх радників президент Сполучених Штатів не гаяв часу: він діяв. Згадавши історичне рішення 25 вересня 1945 року президента Трумена про анексію континентального цоколя США — рішення, що відсунуло підводні кордони країни далеко за територіальні води, — американський уряд оголосив, що віднині він вважає: Сполученим Штатам належать усі дельфіни, касатки, кашалоти та інші китоподібні тварини, що паруються й розмножуються у районі їхнього континентального цоколя. Внаслідок цього знищення, переслідування