Читати книгу - "Менсфілд-парк"

Томас; але предмет цієї розмови, що стосувався спокою леді Бертрам завтра ввечері, був для неї настільки важливішим від усього іншого, що за півгодини — коли сер Томас на хвильку зазирнув до неї, повернувшись з полів та ідучи до своєї гардеробної, — вона знов озвалася до нього, як він був став порозі:

— Сер Томас, зачекайте хвилинку, я маю вам дещо сказати.

Її спокійний, зманіжений тон — а вона ніколи не завдавала собі клопоту підвищити голос — завжди досягав своєї мети; і сер Томас одразу ж повернувся. Вона почала свою розповідь, і Фанні непомітно вислизнула з кімнати, оскільки чути, як її обговорюють з дядечком, було для неї надто тяжким випробуванням. Вона тривожилася, водночас усвідомлюючи, що тривожиться, може, й занадто — адже яка, зрештою, різниця, піде вона чи залишиться? Та якщо дядечко почне міркувати й вирішувати, та ще й з виглядом вельми суворим, і зверне отакий суворий погляд на неї, і врешті-решт вирішить не на її користь, вона, певно, не зможе виказати належної покори та байдужості. Але тим часом усе складалося для неї добре. Почалося зі слів леді Бертрам:

— Я скажу вам щось таке, що вас здивує. Місіс Грант запросила Фанні на обід.

— Ну то добре, — мовив сер Томас так, ніби чекав якоїсь більш вражаючої новини.

— Едмунд хоче, щоб вона пішла. Та як мені без неї обійтися?

— Вона спізниться, — мовив сер Томас, витягаючи годинника, — але що вас непокоїть?

Едмунд зрозумів, що має втрутитися і повідомити те, про що змовчала його мати. Він розповів усю історію, і їй лишалося тільки зауважити:

— Як дивно! Адже місіс Грант ще ніколи її не запрошувала.

— Але ж хіба це не природно, — мовив Едмунд, — що місіс Грант хоче зробити приємне своїй сестрі, запросивши таку бажану для неї гостю?

— Ніщо не може бути природнішим, — відповів сер Томас по недовгому роздумі. — Та ні, навіть якби не було сестри, ніщо, на мою думку, не може бути природнішим. Бажання місіс Грант виказати люб'язність до міс Прайс, племінниці леді Бертрам, не вимагає жодних пояснень. Єдине, що мені здається дивним, — це те, що її запросили вперше. Фанні вчинила слушно, давши таку ухильну відповідь. Як на мене, її почуття варті поваги. Але, наскільки я розумію, їй, певно ж, хочеться піти, адже молодь так любить збиратися разом, і я не бачу жодної причини відмовити їй у такому бажанні.

— Але ж хіба я зможу без неї обійтися, сер Томас?

— Я певний, що зможете.

— Вона завжди розливає чай, коли моєї сестри немає поруч; ви ж знаєте.

— Твою сестру, мабуть, можна буде попросити провести завтрашній день з нами, і я, звичайно, також буду вдома.

— Ну, тоді гаразд. Фанні може піти, Едмунде.

Фанні скоро почула добру новину. Едмунд постукав до її кімнати, коли йшов до себе.

— Ось бачиш, Фанні, все чудово владналося, і твій дядечко не вагався ані хвилі. Він одразу так вирішив. Ти підеш.

— Дякую тобі, я так рада, — щиро вигукнула Фанні; але, зачинивши за ним двері, вона не могла не спитати себе: «А чому я маю радіти? Хіба я не почую і не побачу там такого, що буде для мене прикрим?»

Однак, незважаючи на ці вагання, вона раділа. Хоч якою скромною видалася б така розвага комусь іншому, для Фанні вона була і новою, і надзвичайно важливою; адже, окрім того дня у Созертоні, вона навряд чи колись обідала не вдома; і, хоч тепер вона йшла з дому всього лише за півмилі і чекало її лише товариство трьох осіб, все ж таки то був званий обід, і всі дрібниці, пов'язані з приготуваннями до нього, вже самі по собі її розважали. Від тих, хто мав розуміти її почуття і виховувати її смаки, вона не дочекалася ні співчуття, ні допомоги, оскільки леді Бертрам ніколи не думала про те, щоб комусь прислужитися, а місіс Норріс, що прийшла наступного дня за ранковим запрошенням сера Томаса, була в найпоганющому гуморі і, здавалося, прагнула тільки зіпсувати настрій племінниці і нині, і в майбутньому, наскільки це було можливо.

— Слово честі, Фанні, оце тобі пощастило — спіткати таку увагу та люб'язність! Тобі слід бути дуже вдячною місіс Грант за те, що вона про тебе подумала, і твоїй тітоньці, що вона дозволила тобі піти; і ти маєш на це дивитися як на річ надзвичайну; адже, сподіваюся, ти розумієш, що світські розваги не для тебе, а звані обіди й поготів; і не уявляй собі, що таке колись повториться. А то ти ще надумаєш, наче тобі хочуть бозна-яку честь зробити оцим запрошенням; ні, голубонько, честь зроблено твоєму дядечкові з тітонькою і мені. Місіс Грант вважає, що мусить вшанувати нас, звернувши трохи уваги на тебе; а інакше вона б і на думці не мала тебе запрошувати, і повір мені, якби твоя кузина Джулія була вдома, про тебе навіть і не згадали б.

Так місіс Норріс вельми переконливо довела, що місіс Грант не відчуває особливої прихильності до своєї майбутньої гості, і Фанні, розуміючи, що від неї чекають відповіді, змогла тільки сказати, як вона вдячна тітоньці Бер-трам за дозвіл піти, і пообіцяла довести до ладу вечірнє тітчине рукоділля, щоб тій не довелося страждати через її відсутність.

— О, та щодо цього, твоя тітонька чудово без тебе впорається, інакше вона не дозволила б тобі піти. Я буду поруч, тому можеш не хвилюватися за свою тітоньку. І сподіваюся, ти дуже приємно проведеш вечір і будеш усім задоволена. Але мушу тобі сказати, п'ять осіб за столом — надто вже це незручно! Я просто не могла не здивуватися, що така шляхетна пані, як місіс Грант, розпорядилася так нерозумно! П'ятеро за столом, та ще й за отим величезним широким столом, що займає всю кімнату, — просто жах якийсь! Якби доктор погодився взяти мого обіднього стола, коли я переїжджала, — а так вчинив би будь-хто при здоровому глузді, — замість того, щоб привозити свій недоладний новий стіл, що більший, так, більший навіть від оцього, що тут, — наскільки було б краще! І наскільки більше його стали б поважати! Адже людину ніколи не поважатимуть, якщо вона переступає належні для неї межі. Не забувай про це, Фанні. П'ятеро, — всього лише п'ятеро сидітимуть за отаким столом! Однак страв на ньому, я певна, вистачить і на десятьох.

Місіс Норріс трошки віддихалася і знов почала правити своєї.

— Необачність і дурість отих людей, що пнуться за межі свого кола й