read-books.club » Сучасна проза » Капітани піску 📚 - Українською

Читати книгу - "Капітани піску"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Капітани піску" автора Жоржі Амаду. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 62 63
Перейти на сторінку:
вантажників Жоана де Адама і його батька, який загинув на мітингу, моряків з великих кораблів. Це голос тих, що змагаються в капоейрі, це звуки ударів Божого Улюбленця. Це голос падре Жозе Педро, бідного священика, якого вразила страшна доля капітанів піску, це голос святих дочок з кандомбле Дони Аніньї тієї ночі, коли поліція забрала Огуна. Голос старого складу капітанів піску, виправної колонії і дитячого будинку. Голос ненависті Безногого, що кинувся зі стіни, щоб не віддатись у руки поліції, голос потягу на бразильській залізничній колії, що перетинає сертан, голос банди Лампіана, яка б'ється за справедливість для мешканців сертану, голос студента Алберто, який вимагає шкіл і свободи для бідних, голос виставлених у салоні на вулиці Чілі картин Професора, на яких б'ються обірвані хлопчаки. Це голос Гульвіси, і всіх волоцюг міста, і їхніх гітар, і сумних самб, які вони співають. Це голос усіх бідних, він іде від сердець бідняків. Голос, що вимовляє слово солідарності й дружби — «товариші». Свято боротьби, на яке запрошує цей голос, це ніби весела негритянська самба, наче бій атабаке на макумбах. Голос, що викликає спогади про Дору, відважного борця. Цей голос кличе Педро Кулю. Ніби голос бога, який кликав Тичку, ніби голос ненависті у серці Безногого, голос сертану, що кликав Кангасейро до банди Лампіана. Голос, сильніший за будь-який інший голос, що лунає містом у всі боки. Голос, що приносить з собою свято, ніби оце кінчилась зима і настала весна. Весна боротьби. Голос, що кличе Педро Кулю, підіймає його на боротьбу. Голос, що лунає з усіх голодних грудей у місті, з усіх пригноблених і експлуатованих. Голос, що приносить більше світла у світ, бо він ніби сонце, це — свобода. Місто весняного дня дуже гарне. Жіночий голос співає пісню Баїї. Співає про красу Баїї, старого негритянського міста, міста церковних дзвонів і вулиць, забрукованих камінням. Пісня Баїї, яку співає жінка. В душі Педро Кулі лунає голос, той голос, що є піснею Баїї, піснею свободи. Могутній голос кликав його. Голос усього бідняцького міста Баїї, голос свободи. Революція кликала Педро Кулю.

Педро прийняли в організацію того самого дня, коли Жоан Здоровило від'їхав матросом на вантажному кораблі Лойде. У порту Педро прощається з негром, який їде у свою першу подорож. Але їхнє прощання не схоже на прощання з іншими, які відійшли раніше. Це вже не розлука. Це просто прощання з товаришем, котрий від'їжджає:

— Прощавай, товаришу.

Тепер він командує штурмовою бригадою, сформованою з капітанів піску. Доля їхня змінилась, тепер усе стало іншим. Вони виступають на мітингах, беруть участь у страйках, у боротьбі робітників. Доля їхня стала іншою. Сама боротьба змінила їхню долю.

Від вищого керівництва організація отримала наказ: Алберто — залишитися з капітанами піску, а Педро Кулі — їхати для організації безпритульних малокерійських індіанців в Аракажу до штурмової бригади. А потім він повинен присвятити себе боротьбі за долю інших безпритульних країни.

Педро Куля з'являється на старому складі. Ніч огорнула місто. Голос негра співає про море. Зірка Дори сяє, майнує як місяць на небі, найкраща в світі. Педро Куля входить і дивиться на хлопців. Задирака підходить до нього, йому вже п'ятнадцять.

Педро Куля дивиться: хлопці на складі лежать, хтось спить, інші розмовляють, курять, сміються розкотистим реготом капітанів піску. Куля збирає всіх і садовить Задираку поруч себе.

— Хлопці, я їду, залишаю вас. Задирака буде вашим ватажком. Алберто постійно навідуватиметься до вас, робіть те, що він скаже. І слухайтесь усі: Задирака тепер ваш ватажок.

Задирака заявляє:

— Хлопці! Педро Куля їде. Хай живе Педро Куля!.. Капітани піску підносять стиснуті кулаки.

— Куля! Куля! — вигукують вони.

Галас заповнює ніч, забиває голос негра, який співає на морі, й проникає у зоряне небо і в серце Педро. Хлопці тримають над головами стиснуті кулаки. Вони гукають на прощання ватажкові: «Куля! Куля!»

Задирака тепер на чолі всіх. Він тепер ватажок. Педро наче бачить перед собою Кангасейро, Безногого, Кота, Професора, Тичку, Гульвісу, Жоана Здоровила і Дору тут, серед них. Але доля їхня тепер змінилася.

Голос негра співає на морі самбу Гульвіси:

Товариші, йдемо на боротьбу…

Із стиснутими кулаками хлопці вітають Педро Кулю, який їде, щоб змінити долю інших хлоп'ят. Задирака вигукує на чолі всіх, він тепер новий ватажок.

Здалеку Педро Куля ще бачить капітанів піску. Під місяцем біля старого, закинутого складу вони стали, піднісши руки над головами. Стали так, і доля їхня змінилась.

У таємничу ніч макумб атабаке лунають, наче військові сурми.

Батьківщина і сім'я

Через кілька років робітничі газети, маленькі аркушики, частина яких виходила нелегально і друкувалась у підпільних друкарнях, газети, що їх передавали на фабриках із рук у руки й читали при світлі каганців, опублікували повідомлення про пролетарського борця товариша Педро Кулю, котрого переслідувала поліція п'яти штатів як керівника нелегальних партійних організацій і небезпечного ворога законного порядку.

Того року, коли всім було заборонено говорити, року, що став суцільною ніччю терору, ці газети (єдині вуста, які казали правду) вимагали свободи для Педро Кулі, вождя свого класу, якого кинули в концтабір.

І того дня, коли він утік, у численних домівках під час бідної вечері обличчя людей освітилися радістю, коли вони дізналися про це. Незважаючи на те, що навколо шаленів терор, саме в кількох з таких домівок і переховувався Педро Куля, втікаючи від поліції. Бо революція — це і батьківщина, і сім'я.

КОРОТКА БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Жоржі Амаду (народився 10.VIII.1912 р. в м. Ільєсці, штат Баїя) — відомий бразільський письменник, член Комуністичної партії Бразілії, член Всесвітньої Ради Миру, лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1951 р.).

Перший роман Ж. Амаду — «Країна карнавалу» (1931). У ньому сатирично зображено життя столичних інтелігентів та дрібних буржуа. Згодом вийшли романи «Какао» (1933) і «Піт» (1934) з життя робітників і люмпен-пролетарів. У 1936 році надруковано роман «Жубіаба» про життя негрів у Бразілії. Цей твір позначений виразним впливом фольклору, як і наступні романи «Мертве море» (1937) і «Капітани піску» (1937).

У 1942 році Жоржі Амаду видав біографію керівника бразільських комуністів Престеса «Життя Луїса Карлоса Престеса, лицаря Надії» і почав писати серію творів із життя бразільського народу в різні періоди його історії, в яких змальовував соціальну боротьбу трудящих Бразілії. Це такі романи, як «Безкраї землі» (1943), «Земля золотих плодів» (1944), «Червоні паростки» (1946), «Підпілля свободи» (1952), «Старі моряки»

1 ... 62 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітани піску», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітани піску"