Читати книгу - "Шляхи свободи. Зрілий вік"

— У вас страшенно заклопотаний вигляд, — сказав Борис.

Матьє здригнувся: Борис зашарівся від збентеження, та дивився на Матьє з тривожним співчуттям.

— А що, помітно? — поспитав Матьє.

— Ще й як.

— У мене скрутно з грошима.

— Не вмієте ви ощадно жити, — суворо сказав Борис. — Якби в мене була ваша платня, то мені не довелося б запозичатися. Хочете сто франків бармена?

— Дякую, мені треба п'ять тисяч.

Борис розуміюче свиснув.

— О, даруйте, — сказав він. — А ваш друг Даніель хіба не позичить вам?

— Він не може.

— А ваш брат?

— Той не хоче.

— Хай йому дідько! — засмучено сказав Борис. — А чи не хтіли б ви…

— Що саме?

— Та нічого, просто мені подумалося: от же свинство, у Лоли повнісінько грошви, й вона нічого з нею робить.

— У Лоли позичати я не хочу.

— Таж клянуся вам, вони в неї просто лежать. Якби мова йшла про банківський рахунок, то я нічого не казав би: вона купує акції, грає на біржі, схоже, грошенята вона любить. Та в неї вже чотири місяці з собою сім тисяч франків, вона до них і не доторкнулася, навіть не знайшла часини, щоб віднести їх у банк, кажу ж вам, вони просто лежать у неї в сумочці.

— Ви нічого не можете втямити, — роздратовано сказав Матьє. — Не можу я запозичатися в Лоли, вона терпіти мене не може.

Борис зареготався.

— Ну, це таки правда! — сказав він. — Вона терпіти вас не може.

— От бачите.

— Все одно це свинство, — сказав Борис. — Ви вскочили в халепу через якісь п'ять тисяч, вони у вас під рукою, а ви не хочете їх узяти. А що, коли я попрошу їх для себе?

— Ні, ні! Не треба, — жваво замахав руками Матьє, — все одно вона дізнається правду. Серйозно, — наполегливо сказав він, — мені це було б неприємно.

Борис не відповів. Він узяв ножа двома пальцями й поволі підняв на рівень чола вістрям униз. Матьє почувався незручно. «Негідник же я, — подумав він, — хіба ж маю я право корчити з себе порядну людину за рахунок Марсель». Він обернувся до Бориса, хотів було сказати йому: «Гаразд, позичайте в Лоли». Та не зміг і слова видушити з себе, тільки щоки зашарілися. Борис розтулив пальці, й ніж упав додолу. Вістря вбилося в підлогу, й колодка задилькотіла.

Івіш із Лолою посідали на свої місця. Борис підняв ножа і поклав його на стіл.

— Що це за жахіття? — поспиталася Лола.

— Це ніж каїда, — відказав Борис, — щоб ти ходила в мене, мов пес на поводку.

— Ну й чортеня ж ти.

Оркестр заграв інше танґо. Борис понуро зиркнув на Лолу.

— Ходімо танцювати, — крізь зуби процідив він.

— Ви тут у гріб мене заженете всі, — сказала Лола.

Її обличчя заясніло, й зі щасливою усмішкою вона додала:

— Ти такий люб'язний.

Борис підвівся, й Матьє подумав: «Зараз він попросить у неї грошей». Він був геть знищений від сорому, та заразом почував і полегшення. Івіш сіла поруч.

— Лола незрівнянна, — хрипко сказала вона.

— Авжеж, вона дуже вродлива.

— Та певно!.. А це тіло! Це так хвилює — марне обличчя з квітучим тілом. Я відчувала, як час тече, мов пісок, враження було таке, наче вона в'яне простісінько у моїх руках.

Матьє стежив поглядом за Борисом і Лолою. Борис ще не переходив до діла. Здається, він жартував, а Лола усміхалася йому.

— Симпатична вона, — неуважно мовив Матьє.

— Симпатична? О ні, — сухо відказала Івіш. — Це брудна молодиця, самка.

І гордовито докинула:

— Я бентежила її.

— Видно було, — сказав Матьє. Він усе нервово закладав і закладав ногу за ногу.

— Хочете танцювати? — поспитався він.

— Ні, — відказала Івіш, — випити хочу. — Тоді налляла собі пів-келиха і пояснила: — Добре пити, коли танцюєш, бо танець не дає упитися, а алкоголь підтримує сили.

І з вимушеним виглядом додала:

— Як пречудово я розважаюся, та й закінчую блискуче.

«Ну, все, — подумав Матьє, — він з нею заговорив». Борис набрав поважного вигляду, він говорив, не дивлячись на Лолу. Лола мовчала. Матьє відчув, що стає червоний, мов рак, він був лютий на Бориса. Плечі височенного неґра на мить закрили Лолине обличчя, потім воно знову з'явилося, тепер уже з виразом замкнутости, далі музика урвалася, натовп розступився, і Борис вийшов з нього рішучий і лютий. Лола йшла трохи оддалі за ним, вигляд у неї був невдоволений. Борис нахилився до Івіш.

— Зроби мені послугу: запроси її танцювати, — попросив він.

Нітрохи не здивувавшись, Івіш підвелася й кинулася назустріч Лолі.

— О ні! — застогнала Лола. — Ні, моя крихітко Івіш, я так стомилася.

Якусь хвилю вони сперечалися, потім Івіш потягла її танцювати.

— Не хоче? — поспитав Матьє.

— Ні, — відказав Борис, — але вона мені заплатить за це.

Він був блідий, люта й водночас млява ґримаса на обличчі робила його схожим на сестру. Схожість була невиразна, та все ж неприємна.

— Не робіть дурниць, — стурбовано сказав Матьє.

— Ви ображаєтесь на мене, правда ж? — поспитав Борис. — Ви ж забороняли мені говорити з нею на цю тему…

— Я був би мерзотником, якби ображався на вас: ви ж добре знаєте, що дозволив… Чому вона не захотіла?

— Хтозна, — стенувши плечима, відказав Борис. — Зробила бридку ґримасу і сказала, що гроші їй і самій згодяться. Отак! — з лютим подивом сказав він. — Допіру я в неї що-небудь попрошу… вона відразу ж дає мені одкоша! Та вона мені за це заплатить, якщо жінка її віку хоче мати молодого коханця…

— Як ви їй це все пояснили?

— Сказав, що це для приятеля, котрий хоче придбати ґараж. Навіть прізвище назвав: Пікар. Вона його знає. Він і справді хоче купити ґараж.

— Мабуть, вона не повірила вам.

— Цього я не знаю, — сказав Борис, — знаю тільки одне: зараз вона мені за це заплатить.

— Та заспокойтеся ж! — вигукнув Матьє.

— Ну, нічого, — вороже сказав Борис, — це моя справа.

Він підійшов до високої білявки, вклонився їй, і вона, трохи зашарівшись, підвелася. Коли вони почали танцювати, Лола з Івіш пройшли в танку біля Матьє. Білявка пускала бісики, та посміхалася вона досить насторожено. Лола зберігала спокій, вона велично рухалася в танку, й люди розступалися перед нею, щоб виявити пошану. Івіш рухалася задки, піднявшим очі догори, й ні про що не підозрювала. Матьє взяв Борисового ножа за кінчик леза