Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

Обов’язковою умовою формування в Україні демократичної правової держави, здійснення реального верховенства права є проведення судово-правової реформи, основним завданням якої повинно стати становлення сильної, дійсно незалежної при здійсненні функцій судової влади, здатної на підставі закону реально вирішувати завдання, що стоять перед правосуддям України. Найважливішою умовою успішного здійснення судово-правової реформи є подальші зміни у судовій системі, в органах попереднього розслідування, прокуратурі, чітке визначення компетенції міністерства юстиції, міністерства внутрішніх справ, служби безпеки України та їх органів на місцях.

Реформування судової системи України, почате за Концепцією судово-правової реформи (28 квітня 1992 року), дало певні результати. Але реалізація визначальних положень цієї Концепції дедалі більше гальмується. Деякі положення потребують уточнення. Здійснення реформи втрачає ефективність внаслідок її слабкого матеріально-технічного забезпечення. Соціально-правові реальності України зумовлюють потребу перегляду значної кількості положень реформи, визначених ще на старті державно-політичної незалежності.

Потреба у новому судоустрої України диктується рядом причин: по-перше, необхідністю забезпечення реальної незалежності суддів при розгляді справ від впливу виконавчої, законодавчої влад, окремих громадян, підпорядкування суду виключно закону. Створення відповідних гарантій незалежності, в тому числі й тих, що належать до регламентації статусу суддів. Достатнє фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності судової системи. По-друге, необхідністю забезпечення максимальної доступності суддів населенню, необхідність забезпечення рівного права громадянам та юридичним особам на реальний захист їх прав і законних інтересів. Необхідністю забезпечення рівності усіх сторін перед законом і судом, надання рівних прав і обов’язків усім учасникам процесу, виключення жодної переваги будь-кого з них, диспозитивність і змагальність сторін у судовому процесі.

По-третє, практична реалізація в практиці судочинства презумпції невинності: обвинувачений повинен вважатися невинним, доки вина не буде доведена відповідно до закону і визначена судовим вироком, який набрав чинності. Реальна можливість надання безкоштовної юридичної допомоги малозабезпеченим громадянам за рахунок держави. Реальна можливість надання сторонам права апеляційного і касаційного оскарження судового рішення, неприпустимість винесення вироків і рішень у цивільних справах, які неможливо оскаржити.

По-четверте, практична диференціація форм попередніх розслідувань і судочинства, в том числі з урахуванням ступеня тяжкості злочину. Фактичний розгляд у судах справ суддями одноособове, колегіями професійних суддів, а також судом присяжних. Необхідність судового контролю за правомірністю процесуальних рішень слідчих органів і органів дізнання, які обмежують конституційні права громадян. Необхідність відшкодування шкоди особам, які потерпіли від злочинів, за рахунок держави.

Здійснення судово-правової реформи потребує дальшого зміцнення і чіткого визначення ролі Міністерства юстиції та його органів. У відповідності з діючим законодавством повноваження Міністерство юстиції України здійснює: кадрове, організаційне забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду і Вищого господарського суду), органів і установ юстиції; бере безпосередню участь у реалізації положень судово-правової реформи; організує професійну підготовку та підвищення кваліфікації суддів, фахівців органів і установ юстиції; забезпечує збір та опрацювання статистичних даних у сфері боротьби із злочинністю та правопорушеннями, веде й аналізує судову статистику; здійснює організаційне забезпечення діяльності експертних установ; здійснює керівництво державною виконавчою службою, державними нотаріальними конторами, органами реєстрації актів громадянського стану; веде державну реєстрацію і проводить експертизу нормативних актів міністерств і відомств України, місцевих органів державної влади і самоврядування, що стосуються прав і законних інтересів громадян; реєструє об’єднання громадян і політичні партії, юридичних осіб, включаючи суб’єктів підприємницької діяльності; реєструє приватних нотаріусів; здійснює контроль за діяльністю Української нотаріальної палати; розробляє проекти нормативних актів, систематизує законодавство України та ін. На Міністерство юстиції покладається керівництво пенітенціарними установами (крім їх охорони), службами виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, реєстрація в’їзду в Україну і виїзду з неї, перебування в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, паспортна служба, а також підготовка кадрів для виконання вищезазначених функцій.

У побудові сучасної судової влади важливе місце займає адвокатура. Реформування адвокатури має на меті перетворення її на єдиний демократичний професійний правозахисний інститут відповідно до міжнародних норм і стандартів адвокатської професії і прав людини в напрямі посилення ролі адвокатури у захисті конституційних прав та свобод громадян. В Україні створюється єдина Національна палата адвокатів, в яку об’єднуються розрізнені адвокатські фірми, колегії, консультації, приватно практикуючі адвокати, що забезпечить цілісність адвокатури, досконалий механізм виконання покладених на неї завдань. Запроваджується державна реєстрація Міністерством юстиції усіх адвокатів і адвокатських об’єднань, створюється Єдиний реєстр адвокатів, які займаються адвокатською діяльністю. Розширюється участь адвокатів у захисті прав громадян, зокрема тих, що затримуються правоохоронними органами, а також у представництві інтересів потерпілих від злочину.

Отже, зміни у системі судової влади України — об’єктивний процес, продиктований масштабними явищами національного державотворення.

Література:

Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. — К.: 2000.

Верховна Рада України: парадигми і парадокси. — К.: 1996.

Журавський В. Керівні органи Верховної Ради України // Держава і право: Збірник наукових праць. — Випуск 9. — К., 2001.

Мелащенко В. Конституційне право України. — К., 1994.

Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993. Концепція судово-правової реформи. — К., 1992.

Питання для повторення

♦ В чому суть і роль законодавчої влади?

♦ Що таке виконавча влада, яка її роль в суспільному житті держави?

♦ Яку роль відіграє судова влада?

Політична система суспільства

Починаючи з 50-х років ХХ ст., у політичній науці широко розповсюджується поняття політична система. Сама поява терміна відображає серйозні зміни, що сталися в політичній сфері, політичних відносинах, політичних явищах. До політичних відносин включено багато суб’єктів. Суб’єкти політики є індивідуальні та колективні, інституційно, організаційно оформлені і неінституційні, але всі вони взаємозв’язані і створюють стійку, цілісну сукупність відносин — політичну систему. Отже, політична система є сукупність відносин з приводу участі в політичній владі, в реалізації проблем політичної сфери. Політична система — складна, розгалужена сукупність різних політичних інститутів, соціально-політичних спільностей, форм взаємодії і взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада, регулюються взаємовідносини соціальних спільностей, класів, верств, націй, держав і забезпечується існування суспільства в умовах певного соціального порядку, стабільності. Введення поняття політична система до соціально-політичного обігу і широке розповсюдження у другій половині ХХ ст. стало реакцією на емпіризм і неспівставлюваність політичної картини світу.

1. Сучасні теорії політичної системи

Визначення політичної системи

Констатації, що політичні відносини системні і що влада внутрішньо центрує їх, не досить для розуміння політики як реальності. Адже політика належить до найскладніших і основних суспільних утворень. I хоча поняття політика звичне і міцно увійшло в науковий обіг і повсякденний лексикон, все ж надто важко визначити, як виділити політичні відносини з сукупності суспільних відносин. Є багато тлумачень, пояснень і визначень політики: політика