Читати книгу - "Парадокс любові"

59

Див. Agnès Walch, op.cit., р. 353. У Франції адюльтер перестали розглядати як карний злочин в 1975 році.

60

Див. Aldo Naouri, Adultères, Odile Jacob, 2004, p. 244.

61

Грецьке «автентос», нагадує Ліонель Триллінґ, має агресивну конотацію, це означає мати необмежені повноваження, а також учиняти убивство. (Lionel Trilling, Sincérité et authenticité, 1972 американське видання, Grasset, 1994, p. 158 французьке видання).

62

La princesse de Clève, op.cit., p. 213.

63

Emannuel Kant, Sur un prétendu droit de mentir par humanité et notes par Luc Ferry, Pléiade III, 1895.

64

Denis de Rougemont, Les Mithes de l'amour, op. cit., p. 120.

65

Про це можна прочитати в книзі: Lilian Mathieu, La condition prostituée, Textuel, 2006. Авторка добре передає дебати французької громадськості й, попри серйозні застереження, виступає за французьку модель, яка, хоч і має заборони, відзначається терпимістю й переслідує тільки сутенерство і домагання.

66

Дівчина за викликом (англ.) — прим. пер.

67

Для філософів, які критикують Старий режим, аморальність королівського двору є доказом деспотичної влади монарха, який прагне підкорити собі підданців. Він заохочує їхню моральну розпущеність, щоб вони забули про свою політичну безправність. Див. Agnès Walch, op.cit., р. 351.

68

Нагадаємо основну тезу Адама Сміта: «Наш обід залежить не від зичливості різника, броваря чи пекаря, а від того, як піклуються вони про свій зиск. Ми звертаємося не до їхнього гуманізму, а до їхнього еґоїзму».

69

Пор. Серж Шом'є: «Відкритий шлюб забезпечує рівність статусу обох статей, відміну подвійних стандартів, необхідний справедливий розподіл завдань і навантажень з виховання дітей. Він усуває подружню невірність і подвійну мораль, що небезпечна для подружжя. Домовленості шлюбу, який визначає межі взаємних поступок, дозволяють дискутувати і долати подвійний дискурс. (…) Відкритий шлюб вважає зрадою радше облудність наскрізь брехливого подвійного дискурсу, ніж відкрите зізнання у зв'язках з третьою особою. Повторимо все ж таки, що не всі відкриті шлюби погодяться на будь-яку форму стосунків з третім. Можливе запровадження дуже складних обмежень, проте допускається принцип відкритості (…) угоду постійно переглядають у відповідності з подіями, які відбуваються в історії шлюбу» (La Déliaison amoureuse, Payot, 2004, p. 272).

70

Згадаймо пречудові заключні рядки «Прощальної церемонії», хроніки фізичного й інтелектуального згасання Сартра наприкінці життя, останнього зізнання людини, одержимої пристрастю до письма: «Нас розділяє його смерть. Моя смерть не поєднає нас ізнову. Так воно склалося: добре вже те, що життя наші так довго були разом» (S. de Bauvoir, La Cérémonie des adieux, Folio Gallimard, 1981, p. 176).

71

Choderlos de Laclos, Les Liaisons dangereuses, lettre 141.

72

В Індії поміж освіченими людьми середнього класу влаштований родичами шлюб пом'якшується звичаєм своєрідного кастингу: дівчині представляють можливих претендентів на її руку, й вона збуває із кожним декілька вечорів під наглядом компаньйонки. В такий спосіб за дівчиною зберігається право вибору. Цей звичай можна порівняти з практикою «нічного залицяння» або ж bundling, який побутував у XVIII столітті в Фінляндії та Швеції, коли парубки, як водиться, напідпитку, суботнього вечора гуртом приходили до дівчат і грали з ними в буріме. Дівчина приймала залицяльника в ліжку, при цьому скидати з неї одяг не можна було навіть тоді, коли вона дозволяла себе цілувати. Залишається тільки здогадуватися, чим закінчувалися ті залицяння й що дозволяли собі хлопець та дівчина. Внаслідок цього дівчина могла зробити собі висновок про кожного претендента ще до того, як учиняла остаточний вибір. Через дівоче ліжко в такий спосіб переходило від сорока до п'ятдесяти парубків, аж визначався головний претендент. (Edward Shorter, Naissance de la famille moderne, op.cit., p. 129—130).

73

«Вона йде з дому» (англ.) — прим. пер.

74

Наслідки жіночої зайнятості: в 1977 році середній вік жінки, яка народжує дітей, був 26,5 року. Сьогодні один із п'яти новонароджених приходить на світ у жінок віком 35 років. У Франції кожна десята дитина живе в родині з мачухою чи вітчимом, що становить 1,6 мільйона дітей, кожна четверта дитина, тобто 2,7 мільйона душ, живе в неповній родині, найчастіше з матір'ю, і 30 000 дітей живуть у родинах, які складаються з осіб однакової статі.

75

З цього погляду, християнство видається захопливим сімейним романом: Марія — Ісусова мати, а заразом і його дочка, тому що вона дочка Бога, та при цьому і його дружина, подвійний символічний інцест. Зачавши без фізичного злягання, вічно цнотлива, вона становить собою разючий приклад партеногенези. Отож виходить, що син створив свою матір, яку до того ж запліднив Святий Дух, і вона в такий спосіб стала першою в історії сурогатною матір'ю. З цього приводу радимо прочитати дуже переконливу книгу П'єра-Еманнуеля Доза «Христові статі» (Denoël, 2008).

76

Luc Ferry, Familles, je vous aime, XO Editions, 2007.

77

Наведемо декілька цифр для Франції згідно зі статистикою Міністерства внутрішніх справ, оприлюдненою 15 червня 2009 року (джерело: Journal du Dimanche, 14 червня 2009 року): кожні два дні в сім'ях, які складаються з членів подружжя (співмешканців), учиняється одне вбивство. Щонайменше 280 душ загинуло в родинах 2008 року, включно з дітьми, родичами бічної лінії та виконавцями злочинів — самогубцями. 180 000 випадків сімейного насильства виявили впродовж того ж таки періоду. Слабка стать платить найвищу ціну: кожні шістдесят годин одна жінка стає жертвою чоловіка чи коханця (156 жінок у 2008 році), одного чоловіка вбивають жінки кожні два тижні (27 душ 2008 року). Провини різні: пияцтво, інвалідність, безробіття, відмова в окремому проживанні. Найбільш уражені цим лихом департаменти Нор, Жиронда й Сен-Сен-Дені.

78

Див. Lorant Greisalmer, Au nom de mères, Le Monde, 29 mai 2006.

79

З цього приводу дуже переконливий аналіз дала в своїй книзі Кароліна Томпсон, див.: Caroline Thompson, La violence de l'amour, Hachette Littératures, 2006.

80

Відсилаю до пречудової книги Алена Фінкелькравта «Мудрість кохання» (La Sagesse de l'amour, Gallimard, 1985), де автор аналізує це