Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

Зачинивши за собою люк до її каюти, прокуратор обачно роззирнувся. Майже в усьому це помешкання не відрізнялося від інших офіцерських кімнат. Сконструйоване на кшталт залізничного купе, воно мало двоповерхову койку, причому нижнє ліжко переверталося і могло послужити замість письмового стола. Два рундуки, крихітна мийка для рук, дзеркало і телефон доповнювали обстановку. З-під стола визирав кут великої скрині. У порівнянні з інспекторкою інші флотські офіцери явно подорожували порожнем.

Щонайперше Василій дослідив скриню. Навколо її віка йому не вдалося помітити ані приклеєного тонкого волосіння, ані дротиків, та й замок мав відчинитися — раз плюнуть. Дерев’яна скриня, обшита шкірою, трохи потерта від переїздів. Він спробував підважити її й дістати з-під койки, але не подужав цей несусвітній по вазі вантаж. Прокуратор одразу покинув свій задум і натомість відстебнув нижнє ліжко й повернув його вгору. На світлі скриня, здавалося, щирилась до нього моторошним безликим посміхом.

Прокуратор гмикнув і дістав універсальну відмичку — ще один абсолютно незаконний інструмент з управління Куратора, диво інженерної думки, оберемок зондів на електромагнітному управлінні, електронних сенсорів і передавачів, оснащений на додачу навіть компактним лазерним транспондером. З таким інструментом відчинити замок будь-якої складності — справа кількох секунд. І вже незабаром Василій зміг переконатися, що дипломатичний багаж посланця ООН так само не здатен встояти проти універсальної відмички і нічим не кращий від будь-якого іншого восьмиригельного врізного замка з механізмом резонансного квітування за допомогою частотних маніпуляцій та недоречною вірою у великі прості числа. Віко валізи клацнуло і відкинулося вгору.

На внутрішній стороні кришки ховалися туалетне приладдя та дзеркальце; хутко оглянувши їх, Василій поліз у нутрощі валізи й одразу наткнувся на шар одягу. Він нервово проковтнув слину. Його дражнили заборонені речі: складені нижні спідниці, панталони-блумерси, оперні рукавички. Він охайно їх відклав. Під ними виявилася жовта шовкова сукня. Прокуратор зашарівся і дуже зніяковів. Дістаючи сукню, він її розгорнув і подумав, що тримає в руках дуже жіночний і дуже красивий одяг, який геть не в’язався з образом цілковито зіпсутої та агентки-деградантки із Терри. Весь цей трус ішов геть не за планом. Мотнувши головою, Василій поклав сукню на верхню полицю й знову заходився порпатись у скрині.

Внизу лежав чорний комбінезон і восьмикутна коробка для капелюха, яку він спробував дістати. От тільки коробка, тверда й важезна, немов налита свинцем, навіть не поворухнулася! Роз’ятрений, Мюллер дістав костюм і повісив його на спинку стільця. Під ним він знайшов гладеньке пластикове дно, під яким щось світилося. Завглибшки скриня становила тільки шість дюймів! Вся її нижня частина ховалася під цим дном, на якому спочивала несправжня коробка для капелюхів, безперечно повна-повнісінька контрабандних і шпигунських знарядь.

Василій потицяв у пластикову панель, яка йому нагадала клавіатуру, щоправда без білих клавіш зі слонової кістки й чорних з ебенового дерева, і без шпарини, куди можна засилити паперову перфострічку. Все видавалось якимсь абсолютно чужинським. Він поводив пальцями по панелі, натрапив на якесь підвищення: з’явилися й блимнули, забороняючи доступ, руни «невідомий ген. відбиток».

Трясця!

По зашийку Василія лився піт, поки він обмірковував свої варіанти. Аж раптом його погляд упав на щойно вигорнуті зі скрині речі. Потрібен «відомий» зразок тканин? Хм-м. Може, рукавички? Він підняв їх. Довгі жіночі рукавички. Із ледве вловимим знайомим запахом. Так! Василій вивернув одну із них і одягнув на праву руку. Торкнувся підвищення на панелі. «Обробляю… Доступ дозволено». Людське тіло втрачає п’ять мільйонів фрагментів епітелію щогодини; Рейчел носила ці самі рукавички, значить…

Перед очима Василія з’явилося меню, пункти якого він став перебирати наосліп. Перша опція пропонувала «каталог моделей фундації Sears», хай би що те значило, трохи нижче — «GNU-кутюр’є 15.6 від Фундації вільного апаратного забезпечення», ще далі — «історичний каталог Dior». Прокуратор пошкрябав голову. Ні тобі секретного словника кодів, ні потайної зброї, ні камер стеження. Самі незбагненні команди аналітичної машини! Роздратований, він натиснув на панель великим пальцем.

У каюті щось низько загуділо. Василій відстрибнув і перекинув стілець. У верхній частині коробки для капелюхів прорізалась шпарина. Всередині щось шалено зацокотіло й виплюнуло якусь річ. На голову чоловіка впала тонка мереживна сітка червоного кольору з двома отворами для ніг. Неподобство! Скрегочучи й клацаючи, коробка блискавично виконала замовлення: бальну сукню з мерехтливого тюлю, пару черевиків на шпильці й голубі шорти з грубої шерсті. Весь одяг обпікав руки і ледве тхнув хімікаліями.

— Зупинись, — просичав Мюллер. — Зупинис-с-сь! У відповідь валіза шпурнула в нього панчохи, штани і корсет, який загрожував своїй власниці травмами черевної порожнини. Прокуратор роздратовано гупнув по пульту управління, і, на його щастя, валіза облишила виготовляти одяг. Чоловік запаморочено озирнувся. Раптом йому спало на думку: «Навіщо тягнути з собою валізу, повну одягу, якщо можна прихопити валізу, яка виготовить будь-який артикул на замовлення?» Скриня зловісно заторохкотіла, поки він витріщався на неї, пойнятий онтологічним жахом. «Та це ж “ріг достатку”!» Заборонена! Міфічна! Історична химера, яка ввергнула світ прабатьків у стан занепаду, безробіття й економічного всихання, аж поки вони не втекли від сингулярності й не заснували Нову Республіку.

«Ріг достатку» стогнав і дзижчав. До смерті переляканий, Василій поглянув на двері. Якщо Рейчел уже поверталася…

Тут відкрилася коробка для капелюхів, і звідти визирнуло щось чорне й лискуче. З антенками, які гуділи й обстежували каюту. Яскраво вираженими клешнями воно вчепилося за краї коробки і вилізло назовні.

Василій зиркнув на нього лиш один раз і зламався. Безпорадно тікаючи з каюти, він лишив по собі настіж розчинені двері і з шаленим поглядом