Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
9 червня 1709 року після дуже довгої і втомної подорожі я прибув у Нагасакі, де незабаром познайомився з кількома голландськими матросами, що служили на амстердамському судні «Амбойна» місткістю в 450 тонн. Я довго прожив у Голландії, коли вчився в Лейдені, і тому добре розмовляв по-голландському. Матроси незабаром довідалися, звідки я прибув, і з цікавістю розпитували мене про мої мандри та життя. Я вигадав коротеньку правдоподібну історію, але втаїв більшу частину моїх пригод. У Голландії я мав багато знайомих, і мені неважко було вигадати імена своїх батьків, нібито простих людей з провінції Гельдерланд. Я хотів був заплатити капітанові (його звали Теодор Вангрульт) стільки, скільки він зволив би визначити за мій переїзд до Голландії, але, довідавшись, що я хірург, він узяв з мене тільки половину звичайної ціни, з умовою, що я виконуватиму на кораблі обов'язки лікаря. Перед відплиттям дехто з екіпажу запитував, чи виконав я згадану мною вище церемонію. Я відповідав загальними фразами, що я, мовляв, задовольнив усі вимоги імператора та двору. Проте шкіпер, злостивий негідник, пішов до японського урядовця і, показуючи на мене, сказав, що я не топтав іще розп'яття. Урядовець же, мавши вказівку пропустити мене, вгатив негідникові двадцять бамбукових київ по плечах, після чого мене ніхто вже не турбував такими запитаннями.
Під час цієї подорожі не сталося нічого вартого згадки. Під ходовим вітром ми дійшли до мису Доброї Надії, де зробили невелику зупинку, щоб узяти прісної води. 10 квітня ми щасливо прибули до Амстердама, втративши дорогою тільки трьох матросів, що померли від різних хвороб, та ще одного, що впав з бізань-щогли в море поблизу узбережжя Гвінеї. З Амстердама я невдовзі відплив до Англії на маленькому судні, що належало цьому місту.
16 квітня 1710 року ми кинули якір у Даунсі. Наступного ранку я зійшов на берег і знову побачив рідний край, де не був цілих п'ять з половиною років. Я вирушив просто до Редріфа, куди прибув того ж таки дня о другій годині пополудні, і застав дружину та дітей у доброму здоров'ї.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. ПОДОРОЖ ДО КРАЇНИ ГУЇГНГНМІВ
Розділ І
Автор виряджається в подорож як капітан корабля. Екіпаж змовляється проти нього. Довгий час його тримають ув'язненого в каюті, а тоді висаджують на берег у невідомій країні. Він рушає в глиб цієї країни. Опис єгу - дивовижної породи тварин. Автор зустрічає двох гуїгнгнмів.
Я прожив з дружиною та дітьми щось із п'ять місяців і, якби життьовий досвід навчив мене розуміти, що таке щастя, міг би сказати, що прожив дуже щасливо. Та врешті я залишив мою бідну дружину вагітною і пристав на вигідну пропозицію стати капітаном «Пригоди», міцного купецького корабля місткістю в 350 тонн. Я добре знався на мореплавстві, а обов'язки корабельного лікаря мені набридли, і хоч я міг би виконувати їх при нагоді, проте запросив на свій корабель здібного молодого медика Роберта П'юрфоя. Ми відпливли з Портсмута 7 серпня 1710 року, а 14 серпня близько мису Тенеріфа187 зустріли судно капітана Покока з Брістоля, що плив до Кампеші188 по сандалове дерево. 16 серпня знялася буря й роз'єднала нас. Повернувшись до Англії, я дізнався, що його корабель розбився на тріски і врятувався з нього один лише юнга. Капітан Покок був добрий моряк і чоловік чесний, але трохи надміру самовпевнений; ота надмірна самовпевненість і згубила його, як і багатьох інших. А якби послухався він тоді моїх порад, то сидів би тепер спокійнісінько дома з родиною, як оце я.
На моєму кораблі померли з гарячки кілька матросів, і на Барбадосі189 та на Підвітряних островах,190 куди ми заходили з наказу власників корабля, мені довелось набрати нових. Незабаром я вже пошкодував про це, бо більшість їх виявилися морськими розбійниками. На судні в мене було п'ятдесят чоловік. Я мав торгувати з індіанцями Південного моря і досліджувати, скільки можливо, ті краї. Негідники, яких я набрав, збаламутили решту матросів і змовилися захопити судно, а мене заарештувати. Одного ранку вони вдерлися в мою каюту, зв'язали мені руки та ноги й погрожували викинути в море, коли я чинитиму опір. Я сказав їм, що тепер я їхній бранець і мушу коритися. Вони зажадали, щоб я заприсягся в цьому, а тоді, розв'язавши мої пута, прикували мене за ногу до ліжка і поставили коло дверей вартового із зарядженою рушницею, який мав застрелити мене при першій же спробі звільнитися. Їсти й пити мені приносили в каюту, а керувати кораблем ті негідники взялися самі. Вони мали намір стати піратами й грабувати іспанські судна, але не мали для цього досить людей. Для початку вони вирішили продати індіанцям крам, що був на кораблі, а потім зайти на Мадагаскар і поповнити екіпаж, бо чимало їх померло, коли я вже сидів ув'язнений. Кілька тижнів плавали вони й торгували з індіанцями, але я не знав навіть, якого курсу тримався корабель, і, замкнений у своїй каюті, чекав тільки смерті, якою вони часто мені погрожували.
9 травня 1711 року один з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт», після закриття браузера.