Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

про що свідчила помітніша, ніж завжди, блідість його обличчя. Не можна, звичайно, сказати, що він був боягузом. Але думка про рукопашний бій бозна з ким, та ще на такій дерев'яній посудині, яка кожної хвилини може пірнути в морську безодню, була не зовсім приємною для того, хто був хоробрим на суші. На щастя, міс Бішоп не потребувала того безпорадного втішання, яке їй міг дати лорд Уейд. Безперечно, вона теж трохи зблідла, і її карі очі помітно збільшились. Але вона не втратила влади над собою і, схилившись над капітанським столиком, знаходила в собі силу, щоб заспокоювати свою насмерть перелякану покоївку, яка повзала біля її ніг.

Нараз двері розчинились, і в каюту ввійшов дон Мігель, високий, засмаглий, з орлиним носом. Лорд Джуліан різко обернувся до нього і поклав руку на ефес шпаги.

Проте іспанець не розгубився.

— Не будьте божевільним! — звернувся він владно. — І не наривайтесь по-дурному на безславний кінець. Корабель ваш тоне.

За доном Мігелем стояло кілька чоловік у шоломах, і лорд Джуліан відразу оцінив ситуацію. Він випустив ефес шпаги, і сталь м'яко ковзнула в піхви. Дон Мігель посміхнувся, блиснувши крізь посивілу борідку рядком білих зубів, і простягнув руку до шпаги.

— З вашого дозволу, — чемно звернувся він. Лорд Джуліан завагався і поглянув на Арабеллу.

— Я думаю, що так буде краще, — сказала вона. Його світлість знизав плечима і віддав свою шпагу.

— А зараз ідіть на мій корабель, — розпорядився дон Мігель і вийшов.

Без зайвих суперечок всі зробили так, як було наказано. По-перше, у іспанця не бракувало сили, щоб примусити їх виконати наказ; по-друге, безглуздо було б залишатися на кораблі, який тонув. Вони трохи затримались, поки Арабелла зібрала деякі речі, а лорд Уейд захопив саквояж з документами.

Уцілілим морякам із понівеченої «Ройял Мері» іспанці дали повну волю. Вони могли рятуватися на шлюпках, ну, а якщо шлюпок не вистачало, то могли триматися на воді, чіпляючись за якийсь уламок, або тонути, що кому більше до смаку. Якщо ж Арабеллу та лорда Уейда взяли на корабель, то це, льки тому, що дон Мігель зразу відповідно оцінив своїх бранців. Він люб'язно прийняв їх у своїй каюті і чемно висловив бажання почути їх прізвища.

Лорд Джуліан, все ще під враженням від щойно пережитих подій, насилу примусив себе сказати, хто вони. Але у відповідь зажадав, щоб йому назвали, хто саме напав на «Ройял Мері» і захопив підданих англійського короля. Злість розпирала груди лордові. Він знав, що нічим не скомпрометував себе в цій незвичайній ситуації, в яку його так безжально кинула доля, але водночас, здається, не зробив і нічого героїчного. Власне, все це не мало б значення, — коли б не леді — свідок його сіренького поводження. І він твердо вирішив при нагоді виправити її думку про нього.

— Я дон Мігель д'Еспіноса, — почули вони насмішкувату відповідь. — Адмірал військово-морського флоту короля Іспанії.

Лорд Джуліан аж заціпенів від подиву. Якщо Іспанія зчинила такий галас через розбійницькі дії цього відступника — авантюриста капітана Блада, то що ж залишається відповісти Англії?

— Тоді, будьте ласкаві, скажіть мені, чому ви поводитеся, наче запеклий пірат? — запитав лорд і додав: — Я сподіваюсь, що ви розумієте, які мають бути наслідки і як суворо вам доведеться розплачуватись за сьогоднішні вчинки, за ту кров, яку ви так безглуздо пролили, а також за насильство над цією леді і мною?

— Я не вчинив над вами ніякого насильства, — відповів адмірал, посміхаючись, як тільки може посміхатись людина, у руках якої всі козирі. — Навпаки. Я врятував вам життя…

— Врятували нам життя?! — Лорду Джуліану аж дух забило і на якусь мить відібрало мову від такого нечуваного нахабства. — А що ви скажете про тих, що стали жертвами вашого нападу? Бог свідок, ви дорого за них заплатите.

Дон Мігель все ще посміхався.

— Можливо, — сказав він. — Усе можливо. А тимчасом ваше життя обійдеться дорого вам. Полковник Бішоп — людина з достатком, та й ви, мілорде, безсумнівно, теж багатенькі. Я подумаю і визначу суму вашого викупу.

— Ви все-таки підлий, кровожерливий, запеклий пірат, як я й передбачав! — спалахнув лорд Уейд. — І ви ще маєте нахабство називати себе адміралом військового флоту короля Іспанії! Побачимо, що скаже ваш король з цього приводу.

Посмішка на обличчі адмірала враз зникла. Гнів, що весь час розпирав душу пірата, нарешті знайшов вихід.

— Хіба ви не розумієте, — випалив він, — що я роблю з англійськими єретиками-собаками те саме, що вони роблять з іспанцями! Ви навіть богом прокляті, грабіжники, бандити! Я досить чесний, щоб діяти відкрито, від власного імені, а ви — ви підступні тварюки, нацьковуєте на нас своїх морганів, бладів, хагторпів і знімаєте з себе відповідальність за їх вчинки! Як той Пілат, ви умиваєте руки! — І він злобно засміявся. — А зараз хай Іспанія буде Пілатом. Дозвольте їй зняти з себе відповідальність і перекласти її на мене, коли ваш посол з'явиться в Ескуріалі, щоб поскаржитись на піратські дії дона Мігеля д'Еспіноса.

— Капітан Блад, та й інші — не адмірали Англії! — вигукнув лорд Джуліан.

— Хіба? Я не певен цього. Звідки мені знати? Звідки знати про це Іспанії? Ви ж усі брехуни, англійські єретики!

— Сер! — аж захрипів від обурення лорд Уейд, і очі його спалахнули. За звичкою він ухопився за місце, де завжди висіла його шпага, але, зрозумівши марність цього жесту, знизав плечима і зневажливо усміхнувся. — Звичайно, — сказав він спокійно, — це схоже на вас, ображати беззбройну людину, вашого бранця. Це так відповідає всьому тому, що я бачив і чув відносно честі іспанців.

Кров ударила в обличчя адмірала, і він, почервонівши, замірився, щоб ударити Уейда, але стримався, — можливо, під впливом щойно почутих слів, — рвучко крутнувся і вийшов, нічого не сказавши.

Розділ XIX
ЗУСТРІЧ

Грюкнувши дверима, адмірал вийшов, а лорд Джуліан, обернувшись до Арабелли, вдоволено посміхнувся. Він був певен, що