Читати книгу - "Ваше ім'я, майоре?"

— «Російський комітет» очолює бойовий російський генерал Андрій Власов, котрий добровільно перейшов на німецький бік, аби разом з вермахтом битися проти совєтів. Невже ви не чули, лане інспекторе?

Майвальд невиразно протягнув:

— Он воно що! Надзвичайно цікаво.

Явора трохи дивувала необізнаність колишнього майора вермахту. Йому ж невтямки, що пан інспектор знав про зраду генерала Власова ще тоді, коли був керівником «Чорномора». Правда, тоді він не хотів вірити, коли йому розповідав про це в липні сорок другого комендант Приморська оберштурмбанфюрер СС Людвіг Шварц. Але факт залишався фактом: Андрій Власов зрадив і тепер збирає під свої бандитські прапори різну наволоч.

Для Майвальда це не новина. Його тривожить підступна місія Явора. Як же перешкодити оунівцю?

— Ну що ж, пане Яворе, коли все те робиться з дозволу фюрера, то так, мабуть, треба. Будемо працювати. Справді, на заводі є чимало ваших земляків-українців, також росіян, за якими, відверто кажучи, потрібне пильне око. їм би корисно було понюхати пороху.

— Яволь! — підлабузницьки вигукнув Явір.

Це розсмішило Майвальда. Чорт візьми, як же плазує войовничий оунівський запроданець! «Цікаво, — подумав він, — а як повів би себе Стефан Явір, коли б раптом дізнався, що перед ним не німець Альфред Майвальд, а українець Петро Малюк?» І він заговорив до гостя українською мовою:

— А ви знаєте, пане Яворе, — ми з вами могли б говорити вашою рідною мовою. Так, так, не дивуйтесь. Мені дуже подобається українська мова. Чи, може, ви занадто вже знімечилися. — Майвальд довго не зводив з гостя допитливого погляду.

Стефанові Явору здалося, що інспектор кепкує з нього. Помітивши збентеженість Явора, Майвальд продовжував:

— Я, розумієте, славіст. Довго практикувався на вивченні російської, української, а також польської мов. А в сорок першому й сорок другому довелося бувати у ваших краях. Прислухався до мови, читав «Енеїду» Котляревського, «Кобзаря» Шевченка, твори Лесі Українки, Івана Франка, сучасних ваших поетів і письменників — Смолича, Рильського, Панча, Сосюру. Хотілося, знаєте, володіти мовою так, щоб не відчувалося сторонньої домішки. Українська мова така дзвінка, милозвучна, співуча…

Стефан Явір слухав, розкривши рота, його рідна мова, ніби чистий струмочок, лилася з вуст незрозумілого йому німця.

Після невеличкої паузи Майвальд нагадав оунівцю.

— Здається, пане Явір, ви хотіли розповісти мені ще про якусь новину.

— О так, так, пане інспекторе, то надто цікаво. — Стефан Явір підвівся. — Не знаю тільки, як все це викласти вам, щоб коротше…

— Та я нікуди не поспішаю, — зауважив Майвальд, — говоріть, маємо час.

— Я сидів на лавочці, отам, — показав у вікно, — між деревами, чекаючи директора, і на власні вуха, пане інспекторе, почув жахливу розмову трьох чоловіків про якусь ніби зраду генералів, про їхню заяву…

— І що ж то за заява? Ви що-небудь запам’ятали? — допитувався Майвальд.

— Так, — посмілішав оунівець, — генерали закликають не вірити самому фюреру.

— Що за вигадка! — обурився Майвальд, — які генерали, кого закликають?

Стефан Явір виструнчився, тримаючи в руці записника.

— Я не винен, пане інспекторе, що випадково став свідком тієї розмови, — збентежено поводив плечима. — Почувши, що йдеться про державну безпеку, я причаївся й почав занотовувати…

— Ну прочитайте, що ви занотували, — суворо перебив Майвальд.

— Звичайно, я не міг схопити кожне слово, а початку й зовсім не чув, — виправдовуйся Явір, — так, прошу, послухати:

«…Ми цілком згодні з оцінкою обстановки та завдання… для генералів, офіцерів, солдатів, всього німецького народу. Ось ці завдання: рішучий розрив з Гітлером та його оточенням… негайне припинення безглуздого кровопролиття… Обстановка на східному фронті катастрофічна, Радянська Армія вийшла до Ризької затоки. Північна група армій, що в Прибалтиці, відрізана від Східної Пруссії. Понад тридцять німецьких дивізій приречені на винищення внаслідок… стратегії Гітлера… Ми звертаємося до офіцерів, солдатів німецької армії: не вірте гітлерівській брехні та обіцянкам! Брехня про нову зброю та резерви веде… до нових безглуздих жертв. Не чекайте ще однієї воєнної зими… Настав час покінчити з… в цьому найвірніший вихід із війни!»

— Досить! — обірвав Майвальд. Він знає кінцівку, пам’ятає кожне слово всієї заяви. Знає також і прізвища генералів, що підписали того документа. Це — колишній командир сто десятої піхотної дивізії генерал-лейтенант фон Куровський та командир триста шістдесят першої піхотної дивізії генерал-майор Ліндеман. Заява та з’явилася після того, як було оголошено звернення шістнадцяти колишніх командирів корпусів і дивізій центральної групи армій, коли радянські війська підійшли до імперського кордону Східної Пруссії.

Альфред Майвальд сам слухав ту заяву двох німецьких генералів, її передавало московське радіо, він застенографував її й віддав Рудольфові Фішеру, щоб вона дійшла до німецьких робітників. І от видно вже похибки. Явір скористався необачністю товаришів. Це може дорого коштувати.

Обірвавши донощика, Майвальд замислився: як це Явору вдалося майже точно, слово в слово, зафіксувати те, про що йдеться у заяві? Так може записати стенограф високої кваліфікації, або плівка. А може, лис, і сам має ту заяву? Та як би то не було — це шпигунство. Незрозуміло тільки, для чого Явір вирішив розповісти все це саме йому? Чи немає тут чогось прихованого?

— Від кого ж ви почули цей пасквіль? Ви можете показати, хто саме читав ту генеральську заяву? — доскіпувався Майвальд.

— Ні, — покрутив головою, — в обличчя я його не бачив.

— А тих, що слухали, впізнаєте?

— Також ні, вони за деревами стояли. Коли кінчили читати, я хотів підійти до них, а вони, видно, помітили й подалися…

Майвальд зовсім заспокоївся: звинувачувати нікого, доказів ніяких немає.

— Ви кому-небудь говорили вже про це?

— Ні. Ви перший, кому доповідаю, бо певен, що вам це не байдуже.

Майвальд помовчав. Він розуміє: Явір небезпечний тип. Тож треба повернути того доноса проти самого донощика.