Читати книгу - "Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг"

— Дякую. Я б сам вже не дістався сюди, — промовив Вогонь. — Зачекай, я віддам тобі «Скіфське сонце». Воно у мене в скриньці.

І він зник за дверима. «Як воно потрапило в ту скриньку?» — здивувалася Марічка. Хоча в цьому світі постійно траплялися казкові речі. Напевне, якийсь золотий метелик відніс амулет у замок. Король не з’являвся. Марічка постукала, потім зазирнула до кімнати.

Вогонь спав. Біля нього крутилися хлоп’я і великий метелик — істоти, які завжди жили у володіннях Короля і вірно йому служили, ті, яких називали духами вогню. Дівчина підійшла до столу, на якому стояла прозора скринька, відкрила її і дістала «Скіфське сонце». Вона вже хотіла закрити скриньку, коли помітила, що всередині на кришці щось написано.

Букви були дуже дрібними. Марічка підняла скриньку і прочитала:

Марічка вийшла з кімнати, витираючи сльози і до болю стискаючи в долоні металеве сонце. У тронній залі дівчина побачила друзів. З ними була Арсеніка. Вони зустріли її, коли втікали від слуг Чорної Королеви. Довелося тікати разом. Марічка розповіла їм, як Король переміг Чорну.

Отже, всі гуртом пішли з Вогненного Замку. З Пашком та Арсенікою попрощалися біля лісу, який був тепер ясним і дзвенів пташиними голосами. Пашко мріяв знайти батьків, але поки що вирішив повернутися до сестри, а Арсеніка поверталася до діда. Отже, їм по дорозі.

Марічка, Іринка, Денис і Макс взялися за руки навколо «Скіфського сонця». Світ став прозорим, а потім змінився.

Бабуся Надія сиділа біля столу і чекала. Годинник вже показував четверту по обіді. Звісно, бабусі було тяжко на серці: де ж діти? І щойно вони з’явилися в кімнаті, вона кинулася обіймати всіх чотирьох.

А діти стояли спантеличені, не знаючи, чи вірити тому, що сталося з ними. Макс запитав:

— Скажіть мені, будь ласка, чи то був не сон?

Денис відповів:

— Та де там! Цей сон наснився нам усім. Та й немало ми навчилися з нього.

Друзі повернулися такими самими, якими подалися в мандри: Денис і Макс — обидва одинадцяти років, Іринка — десяти років і восьмирічна Марічка. Вони тепер зовсім не відчували, що довелося довго блукати чужим світом і навіть подорослішати. Лише більше подружилися.

Макс, Денис та Іринка пішли додому, а Марічка лишилася ночувати в бабусі. Тато й мама прийшли також, і дівчинка зраділа їм, наче не бачила багато років. Хіба ж вони могли знати, що саме так воно й було!

Бабуся Надія частенько розповідала онучці казки на ніч, та цього разу навіть не пропонувала. А коли вона зайшла до кімнати, дівчинка запитала її:

— Бабусю, як тобі здається, чи зможу я коли-небудь хоч на годинку повернутися до того казкового світу?

— У тебе там лишилися друзі? — поцікавилася бабуся Надія. Марічка замислилась на хвилинку і відповіла:

— Так. Хотілось би ще їх побачити.

— Ну що ж, можливо, колись і зустрінешся з ними.

Цієї ночі Марічці снилися дивовижні різнокольорові краї, вірний Кульбабка, хлопчик Юрко, Принц Сніг, лісові мешканці і Король Вогонь.