Читати книгу - "Скоґландія"

Ярвен кивнула головою й перестала схлипувати.

— Але чому ти боялася їх — тих, в Естерлінді? — хотіла знати Малена; Ярвен бачила, що принцеса їй вірить не зовсім. — Своїх-таки…

— Та вона ж бреше! — вигукнув Йоас. — У неї тільки одне на думці: втертися нам у довіру! Чого це раптом вона так злякалася своїх-таки людей? Після того, як стільки грала з ними в одну дудку!

— Ні в яку дудку я з ними не грала! — прошепотіла Ярвен, завваживши, що голос у неї лунає знову цілком спокійно. — Адже я зовсім не знала, що…

— Так-таки й не знала? — процідив крізь зуби Йоас. — От хоч убий, не візьму я втямки, і край: як це можна на людях весь час вдавати з себе принцесу Скоґландську й водночас про це навіть не здогадуватись, га?

— Я, звичайно, здогадувалася, що роблю! — відказала Ярвен. Вона була аж рада, що нарешті в ній знову прокинулася злість, чи щось таке. — Я тільки не знала, як усе те пов’язано. Я думала…

— Що південці теж танцюють під дудку тих шахраїв? — урвав її Йоас. — Гаразд, вони гадають, нібито новий закон принесе їм вигоду, але забувають про все, що колись уже були збагнули. Але ж ти!.. Адже в тобі й самій тече північноскоґландська кров! Хоча, звісно, яблуко від яблуні далеко не котиться!

— Я ж кажу, все це помилка! — вигукнула Ярвен, різко крутнувши головою. — Я розумію, ви, мабуть, думаєте, що я — з північних скоґландців, у мене й вигляд такий. Але досі я ще зроду навіть не була в Скоґландії! Мій батько… — Вона згадала про родовідне дерево, про отой список прізвищ, що його продиктувала їй по телефону Ґекхан. Ох, як же давно все це, здавалося, було! — Він… турок!

— Турок? — приголомшено перепитала Малена.

Та Йоас уже напустився на Ярвен.

— Ти що — маєш нас за дурнів? — закричав він. — Який турок?! Думаєш, ми повіримо оцим твоїм баєчкам?

Малена смикнула його за рукав.

— Коли твій батько — турок… — промовила вона й поглянула на Ярвен ще пильніше, — якщо це взагалі було можливо, — ніж поглядала на неї під час усієї їхньої втечі. — Коли твій батько — турок і ти, отже, з усіма нами, зі Скоґландією не маєш анічогісінького спільного, тоді як ти сюди потрапила? Чому на мій день народження вдавала, нібито ти — це я? Чому там, на балконі, ти навіть…

— Гидко! — крикнув Йоас. — Просто гидко!

Ярвен відчула, що на очі їй знов накочуються сльози. Несподівано вона й сама усвідомила, якою легковірною досі була.

— Усе це через той фільм! — прошепотіла вона. — Я мала грати головну роль. А для цього мусила спершу довести…

— Через фільм! — процідив крізь зуби Йоас. — Тепер ще й фільм! — З кожним словом у ньому наростала лють.

Та не встиг він напуститися на Ярвен знов, як утрутилася Малена.

— Та дай же їй пояснити, Йоасе! — роздратовано кинула вона. — До вечора ми звідси однаково не виберемось, то чом би їй не розказати нам свою історію? А там побачимо, в чому їй можна вірити, а в чому — ні.

Йоас невдоволено засопів. Над їхньою повіткою кружляли, жалісно кигикаючи, чайки.

— Отже? — мовила Малена. — То що ти там казала про фільм?

Спалося Нагірі погано. Коли рішення нема взагалі, то не прийде воно в голову й уночі вві сні.

Вона встала з ліжка й розсунула фіранки на вікнах. До самої хатини підступала галявина, траву на якій юнаки постійно підкошували, щоб можна було всякчас поганяти футбольного м'яча. Тепер там сиділи Меонок, Лорок і ще хтось третій (його ім’я Нагіра не пригадувала) й грали в карти. Юнаки вже давно нарікали на те, що тут, у штаб-квартирі, телевізор показує дуже погано, й лише в крайньому разі вмикали новини чи, коли для якоїсь акції мала значення погода, повідомлення синоптиків.

«У інших країнах є супутникові антени, — подумала Нагіра. — Якщо ми колись прийдемо до влади, то перше, що зроблять мої люди — це, мабуть, дозволять користуватися супутниковими антенами на півночі й на півдні. Адже король також хотів відкрити країну назовні, він також хотів, щоб скоґландці нарешті дістали змогу вільно дізнаватися про те, що робиться в світі. Але тепер нас знову віддаляють від цього світлові роки, і ось наслідок: навіть у щонайвідданіших скоґландців у такій глухомані телевізор показує погано, і їм доводиться грати в карти».

Вона вистромила з дверей голову й гукнула:

— Я збираюся снідати!