Читати книгу - "Вулик"

— Знаєте, мені це байдуже!

Селестино ночує в барі з двох міркувань: по-перше, так дешевше, а по-друге, він пильнує, щоб бар не пограбували серед ночі.

— Саме зло — нагорі. Звісно, не тут.

Селестино швидко вивчився стелити собі розкішну постіль, з якої, щоправда, іноді скочується на підлогу — волосяний матрац він кладе на вісім-десять зсунутих докупи стільців.

— Як на мене, хапати біля метро спекулянтів несправедливо. Люди повинні щось їсти, а роботи немає, от вони й викручуються, як можуть. Життя подорожчало, ви це незгірше за мене знаєте, по картках дають таке, що й згадувати не варто. Не хочу вас образити, але якщо якась жінка продає сигарети чи губну помаду, то вам, поліцейським, не треба за нею назирці ходити.

Поліцейський, що п’є ганусівку, не вміє діалектично мислити.

— Я лише виконую наказ.

— Знаю. Я, друже, розумію, що й до чого.

Коли поліцейський іде, Селестино, спорудивши своє ложе, лягає та якийсь час читає — він любить насолодитися читанням, перш ніж загасити світло й поринути в сон. Зазвичай Селестино читає перед сном романси та квінтильї[41], а Ніцше залишає на день. У нього їх ціла купа, надрукованих на окремих аркушах, і деякі він знає напам’ять від початку до кінця. Всі вони гарні, та найбільше йому до душі «Повстання на Кубі» й «Оповідь про злочини, що їх скоїли двоє вірних закоханих дон Хасінто дель Кастильйо та донья Леанор де ла Роса заради здійснення своїх обітниць любові». Останній романс — класичний, і починається він, як годиться:

Отакі старовинні романси він любить найбільше. Іноді Селестино, щоб виправдати якось свою пристрасть, починає розводитися про народну мудрість та інші дурниці. А ще Селестино дуже