Читати книгу - "Тарас. Повернення"

питаючись дозволу, залізла Шевченкові до кишені штанів і несподівано для себе та всіх присутніх витягла звідти щось чимале і важке — казахський кинджал-пишак у срібних піхвах. Дівчинка не втримала його, ніж упав на підлогу, і Наташа вирвалася з обіймів Шевченка, силкуючись його підняти.

— Ого, какой тяшшолый мой гоштинетьш! — раділа вона.

Лікар Нікольський занепокоївся і викрикнув:

— Ну скажите на милость! Откуда у рядового киргизский ритуальный кинжал?!

— Да, в самом деле! Небось, подарок Исы! — почулися окрики.

Переляканий Шевченко опустився поряд із дівчинкою, вмовляючи віддати їй ножа.

Але Наташа відштовхнула його:

— Он мой! Я тошше с великанами хотшу воевать!

Поки Тарас умовляв малу віддати ножа, караульний за знаком Ускова, скрадаючись, заходив Шевченкові за спину, щоб напасти і скрутити йому руки. Та Шевченко вчасно це помітив, вихопив у Наташі ножа і стрімко відійшов убік, притискаючись до стіни, так що і караульний, і всі присутні опинилися перед ним. Дівчинка злякалася і втекла до тата.

Усі були заскочені таким розвитком подій. Найшвидше з усіх зметикувала ухмелена Серафима. Вона поривчасто підвелася, дістала з ридикюля дамський пістолет і навела на Шевченка.

— Могу у-убить! — сказала, заплітаючись язиком.

Шевченка це розсмішило. І п’яна дружина Косарєва не втерпіла і стрельнула з револьвера.

Усі дами скрикнули. Ната зарюмсала. Усков підхопив її на руки. А Косарєв тільки скрутив губи в бублика і сказав:

— Ха-ха…

Коли дим від пострілу розсіявся, Шевченко стояв усміхнений і неушкоджений, тільки годинник на підлозі, в якого поцілила Серафима, крутив хаотично стрілками і бринчав перебитими пружинами. Щоб якось заспокоїти капітаншу, Тарас підніс угору правицю без ножа, жестом просячи дати йому сказати. Це розсердило Серафиму. Вона обернулася до офіцерів, промовила:

— Простите, господа! — знову наставила пістолет на Шевченка, метляючи ним з боку в бік. Обрядін було потягнувся, щоб вихопити в неї пістолет, але Серафима учула його рух, хапливо обернулася і замість пострілу сказала ад’ютант-поручнику:

— Пух! — а потім вишкірилася, демонструючи гострі зубки, і додала злісно: — Только дёрнись ещё!..

— Серафима Петровна, я же хотел вам помочь!.. — виправдовувався Обрядін, обсмикуючи поли кітеля.

Серафима впізнала Обрядіна й забелькотала:

— А-а, Петя, это ты? Забери у него нож!

— Ваше благородие! Не нужно его забирать! Я его сам отдам! — сторожко промовив Шевченко, дуже обережно підійшов до столу й поклав на білий обрус ніж зі срібленим руків’ям.

Серафима невідривно вела за ним мушку пістолета, і, коли беззбройний Тарас відступив від столу, вона хвацько встромила револьвер назад у ридикюль.

Офіцерське панство, що посхоплювалося було з місць, застигло, як дошки в поламаному паркані. А Шевченко пожбурив ніж-пишак на підлогу ближче до Ускова і, карбуючи крок, підійшов до нього, взяв під козирок і відчеканив по-армійському:

— Вашевыскблродие! Осмелюсь обратиться!

Усков, ховаючи злий погляд, змовчав, відвернувся до доньки, неначе дозволив. І Шевченко, набираючись хоробрості, звернуся до всіх:

— Я пришёл сюда, чтоб высказать вам и… — тут Тарас повернувся до Косарєва, жартома вклонився і правив далі: — И вам, господин капитан, благодарность.

Капітан недобре вишкірився у відповідь і гиготнув:

— Наконец-то! Хоть что-то приятное от Шевченки!

Натомість деякі офіцери обурено зашуміли. Косарєв підніс угору пальця, закликаючи всіх заспокоїтися. І Тарас немовби за його командою ще більше виструнчився і проказав, звертаючись більше до Ускова:

— И я прошу вас отменить ваши приказы, которые дают мне поблажки перед остальными фрунтовиками, и разрешить мне дослужить положенный срок в армии вместе со всеми солдатами, конфирмованными и другими государственными преступниками.

Кампіоні це сподобалося, і він схвально загудів:

— Граммотно излагаешь! Ко мне в денщики пойдёшь!

Нікольський підтримав його:

— А что?! Правильно говорит! Молодец! Вот Мостовский у нас поляк, восставал против царя! А сдался на волю отечеству, принял присягу и тепер штабс-капитан-с артиллерии!

Іраклій Олександрович, добре знаючи Шевченка й помічаючи, як посмикується йому від внутрішнього шалу ліва брова, якомога спокійливіше сказав:

— Тарасе Григоровичу! Этого вам никто и никогда не запрещал!

Шевченко хмикнув, наче скидав напругу, а тоді заговорив, ущипливо підсміюючись, переходячи з української на російську:

— От і добре… Чудово! Я хочу выпить! — підійшов до столу, налив собі вина, підняв келих, сказав: — За ваше освобождение!..

Кампіоні заграв жовнами, важко втуплюючись у Шевченка божевільними очима.

Та Шевченкові він був не цікавий. Він знайшов серед дам писаря Пєтрова і звернувся до нього:

— Да, Константин Петрович?.. Не я невольник, а вы! Вам велено меня убрать! И вы уже месяц не можете со мной покончить и дрожите от страху,