read-books.club » Сучасна проза » Коли ти поруч 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли ти поруч"

159
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коли ти поруч" автора Світлана Талан. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 60 61 62 ... 76
Перейти на сторінку:
дала їй прикурити. Ілонка слабо затягнулась і випустила легку хмарку диму, яка закрутилося від подиву в тиші лікарняної палати, серед незвичного запаху медикаментів.

Даша подивилася на свою руку, якою притримувала за плечі Ілону, і побачила, як з тіла дівчини крізь її пальці просотується кров’яний слиз. СНІД забирав життя Ілонки, і Дарина мимоволі подумала, що незабаром і її чекає та сама доля. В горлі дівчини застряг клубок жалю та образи від несправедливості життя і гіркоти розлуки з Ілоною. Насилу проковтнувши клубок, медсестра, злегка погойдуючись, почала тихо читати те, що першим спало на думку:

Поїхав з іншою на берег моря,

Почав із іншою життя нове,

Сховався за круті скелясті гори,

Щоб не почуть, як син додому зве…[8]

Уже потім, виймаючи докурену сигарету з губ Ілони, Даринка подумала, що треба було б почитати щось інше, оптимістичніше, але, глянувши на дівчину, зрозуміла, що Ілонка вже не чула її слів. Вона впала в кому.

…Ближче до вечора Даша зайшла в палату інтенсивної терапії, де лежало нерухоме тіло Ілони, підключене до апаратури. Вона застала тут матір дівчини. Жінка була якоюсь притихлою і постарілою. На її очах були сльози, яких вона на цей раз не соромилася.

– Я принесу вам речі Ілонки, – сказала їй Даша.

Вона знайшла в столику Ілони її косметичку, дві листівки, адресовані батькам, гроші й записку: «Мамо, пробач мене!» Зібравши все, Даринка передала речі матері Ілони, поклавши зверху записку. Жінка тихенько заплакала, сховавши обличчя в останнє послання дочки. Потім вона підняла червоні від сліз очі на Дашу.

– Скажіть, що вона говорила… про мене? Звинувачувала у чомусь?

– Ілона не знала, які у вас руки.

Жінка з подивом глянула на Дашу.

– Ви ж не торкалися до неї, а Ілонка хотіла так мало: щоб ви гладили її по голові, заплітали кіски, цілували на ніч. Вона так і не дізналась, які у вас руки: теплі? Холодні? М’які? Грубі? Ніжні?

– Я завжди вважала себе гарною матір’ю, – мовила в розпачі жінка, і з її очей знову покотилися сльози.

– Мало СТАТИ матір’ю, треба нею БУТИ, – виразно сказала Даша, і її слова пролунали з шокуючою ясністю і навіть жорстоко, як вирок.

Даринка повернулася, вийшла з палати. Вона швидко перетнула довгий коридор, зайшла в палату, де нещодавно лежала Ілона, і зняла зі стіни її талісман: «Щастя тим, хто йде далі», – перечитала ще раз Даринка.

Вона дбайливо його згорнула вдвічі і сховала у свою сумочку, вирішивши, що талісман Ілони тепер по праву належить їй, бо вона йшла далі.

Розділ 42

Сергій підскочив уночі у ліжку в холодному поту. Снилося щось жахливе, моторошне, він уже не пам’ятав, що саме, але щось його налякало – це він зрозумів з відчуття від сну, який привидівся… Сергій накинув стьобаний халат і вийшов покурити. У закляклій позі він просидів годину, може, дві, можливо, і більше – він втратив лік часу. Нічне небо тільки-тільки починало сіріти, коли він різко піднявся з крісла, заскочив у номер готелю, наспіх почистив зуби і став кидати свої речі в величезну сумку. Сергій одягнувся і глянув на мирно сплячу Елю. Вона нічого не чула і безжурно спала, розкинувши по подушках шикарне волосся. Сергій поклав гроші на тумбочку і, подивившись востаннє на свою подругу, тихенько вийшов, причинивши за собою двері. Він не став будити її. Навіщо? Йому не хотілося виправдовуватися перед цією красивою лялькою, яка завтра ж буде спокійнісінько спати поряд з іншим чоловіком. Не хотілося типових і нудних жіночих питань: «Чому?», «Як ти міг?» Він їй нічого не обіцяв, тому не відчував ніяких докорів сумління і жалю від розлуки.

Сергій зупинив машину з шашечками і вже через сорок хвилин був в аеропорту. Він повертався на батьківщину. Його вже не терзали жодні сумніви. Тепер він знав, що йому треба терміново зробити…

Даринка заверещала від радості, коли побачила, що їй надійшло повідомлення від Сергія. Серце шалено і радісно забилося в грудях, коли вона прочитала:

«Здрастуй, Дашо! Сподіваюся, що ти ще пам’ятаєш мене».

Дарина: «Я тебе не забувала».

Сергій: «Я винен перед тобою за тривале мовчання. Якщо зможеш – пробач».

Дарина: «Так уже й бути – прощаю».

Сергій: «Не хотілося б виправдовуватися, але мені потрібен був час на лікування і на те, щоб зібратися з думками, все обміркувати і зробити висновки. Вдома, як ти знаєш, я цього зробити не міг. Я багато подорожував, пізнавав незнайомі місця, намагався заспокоїтись і відволіктися. І мені це вдалося».

Дарина: «Я щиро рада за тебе».

Сергій: «За цей час я багато передумав і в деякій мірі переосмислив своє справжнє життя. Без твоєї допомоги я б не впорався. Спасибі тобі, Дарино, що ти повернула мене до життя».

Дарина: «Ти перебільшуєш мої заслуги».

Сергій: «Тепер я вже точно знаю, що кажу. Я зрозумів, чому Віталіна мене не відпускала. Вчора я виправив становище, зрозумівши те, що не давало її душі спокою».

Дарина: «Можеш розповісти чи це дуже особисте?»

Сергій: «Можу і хочу. Думаю, що ти пам’ятаєш мою розповідь про Оленку – дівчину з інтернату, яку ми хотіли удочерити. Спочатку я думав, що мені не варто більше їхати до неї, щоб її не травмувати. Я припускав, що дівчинці краще не знати, що Віталіна загинула, а я не зможу її забрати на виховання. Але Віталіна не залишила мій будинок, вона постійно була присутня тут, поруч, немов бажаючи щось мені сказати. Я поїхав з дому, де пахли її парфуми, але мене почав переслідувати образ Оленки. Й одного разу я уявив себе на місці цієї дитини. Їй дали надію на те, що вона комусь потрібна, що її можна любити. Швидше за все, на зустрічах з нею Віталіна обіцяла забрати її до нас додому. І раптом ми зникли! Просто не з’явилися більше – і все. Я уявив, що коїлося в душі дівчинки. Хто знає, скільки днів вона нас виглядала, скільки плакала ночами, втративши всяку надію? І тоді я зрозумів, що мені хотіла сказати Віталіна. Вона хотіла, щоб я поїхав до Оленки, все пояснив їй і заспокоїв. Адже не обов’язково забирати дівчинку додому назавжди, можна просто навідатися, відвезти подарунок, узяти до себе на вихідний, приділити, врешті-решт, хоч найменшу увагу».

Дарина: «І ти поїхав до Оленки?»

Сергій: «Так! Я вчора був у дівчинки».

Дарина: «Як вона зустріла тебе? Ображено?»

Сергій: «Вона дуже переживала і чекала до цього

1 ... 60 61 62 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли ти поруч», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли ти поруч"