read-books.club » Фантастика » Магічний ніж 📚 - Українською

Читати книгу - "Магічний ніж"

199
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Магічний ніж" автора Філіп Пулман. Жанр книги: Фантастика / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 60 61 62 ... 88
Перейти на сторінку:
у зал в передній частині будинку — з вікон цієї кімнати добре було видно місто, що лежало внизу. Поївши та допивши каву, хлопець відчув себе трохи краще.

— Спитай алетіометр, що робити далі, — запропонував він Лірі. — Ти вже зверталася до нього?

— Ні, — відповіла вона. — Відтепер я робитиму лише те, що ти мені скажеш. Минулої ночі мені спало на думку це зробити, але я не стала. І я не робитиму цього в майбутньому, доки ти мене не попросиш.

— Що ж, тоді зроби це просто зараз, — сказав Віл. — Тепер цей світ є не менш небезпечним, ніж мій. По-перше, тут залишається брат Анжеліки. І якщо…

Він зупинився, побачивши, що дівчинка щось почала казати, але вона замовкла водночас із ним. За мить Ліра опанувала себе та вимовила:

— Віле, учора відбулося дещо таке, про що я не хотіла тобі розповідати. Мені слід було це зробити, але в нас і так було багато справ. Мені шкода…

Вона розповіла йому про все, що бачила з вікна Башти Ангелів, поки Джакомо Парадізі перев'язував йому рану: про те, як на Туліо накинулися примари, як Анжеліка побачила її та з ненавистю на неї подивилася, про погрозу Паоло.

— Ти пам'ятаєш, — спитала дівчинка, — нашу першу розмову з нею? її брат щось сказав про те, що вони тут роблять. Хлопчик сказав: «Він хотів узяти…» — але вона не дала йому закінчити речення — смикнула його, згадав? Я впевнена, він збирався сказати, що Туліо хоче здобути ніж, і саме тому всі діти прийшли туди. Адже якби в них був ніж, вони могли б робити що завгодно, і навіть коли б вони виросли, їм можна було б не боятися примар.

— А який він мав вигляд, коли на нього накинулися ті потвори? — спитав Віл. На подив Ліри, він сидів увесь напружений, а його очі були вимогливими та наполегливими.

— Він… — дівчинка замовкла, спробувавши згадати все достеменно. — Він почав лічити камені в мурі. Він ніби обмацував їх усі, але не встиг цього зробити. Зрештою він наче втратив цікавість до того, що відбувається, зупинився та скам'янів. А що таке? — спитала вона, побачивши вираз Вілова обличчя.

— Річ у тому… Я гадаю, що вони, ці примари, прийшли з мого світу. Якщо вони змушують людей так поводитися, то я не здивуюся, дізнавшись, що вони дійсно з'явилися з мого світу. А коли ті люди з Гільдії відчинили перше вікно туди, примари могли пройти крізь нього.

— Але у твоєму світі немає цих примар! Ти ж ніколи не чув про них, так?

— Може, їх просто якось інакше називають.

Ліра не зовсім розуміла, що Віл має на увазі, але не хотіла тиснути на нього. Його щоки почервоніли, а очі палали.

— Хай там як, — сказала вона, відвернувшись, — значення має те, що Анжеліка бачила мене у вікні. Тепер вона знає, що ніж у нас, і вона розповість це всім дітям. Вона вважає, нібито в тому, що її брата схопили примари, винні ми. Мені шкода, Віле, я повинна була повідомити це тобі раніше. Але в нас зовсім не було вільної хвилинки…

— Мені здається, — відповів хлопець, — що це нічого не змінює. Він катував старого, а щойно дізнавшись, як користуватися ножем, він убив би й нас із тобою. Нам довелося рятувати своє життя.

— Мене все одно непокоїть усе це, Віле. Я маю на увазі, він був братом Анжеліки, і якби ми були на їхньому місці, то також схотіли б здобути ніж.

— Ти маєш рацію, — відповів Віл, — але ми не можемо просто піти туди та змінити те, що вже відбулося. Нам потрібен був ніж, аби повернути алетіометр, і якби ми могли отримати його без бійки, ми б це зробили.

— Так, звичайно, — погодилася з ним Ліра.

Як і Йорик Бернісон, Віл, без сумніву, був воїном, і коли він казав, що було б краще обійтися без бійки, Ліра знала, що ліпше з ним погодитися: це було не боягузтво, а стратегія. Віл поступово заспокоївся, і його щоки знову зблідли. Його очі дивилися в нікуди — він щось обмірковував. Нарешті він сказав:

— Гадаю, наразі важливіше подумати, що робитимуть сер Чарльз та пані Кольтер. Можливо, той її особливий охоронець, про якого вони розмовляли, солдат з відрізаним деймоном, дійсно може не звертати уваги на примар. Знаєш, що я думаю? Мені здається, що примари пожирають людських деймонів.

— Але в дітей також є деймони, проте примари на них не нападають. Щось тут не так.

— Тоді має існувати різниця між деймонами дітей і дорослих, — припустив Віл. — Адже така відмінність існує, чи не так? Ти казала мені, що деймони дорослих не змінюють вигляду. Мабуть, річ саме в цьому — і якщо ті солдати взагалі не мають деймонів, це повинно бути все одно що мати деймона дитячого.

— Можливо, — відповіла Ліра. — Та пані Кольтер все одно не боїться примар — вона нічого не боїться. До того ж, Віле, вона така розумна, така безжальна та жорстока, що могла б підкорити їх своїй волі. Вона могла б командувати ними так, як командує людьми, і вони змушені були б коритися їй. Лорд Боріель сильний і розумний, але вона за мить змусила його робити те, що їй потрібно… О, Віле, думаючи про те, що вона могла б зробити, я знову починаю тремтіти від страху. Треба спитати в алетіометра, що робити. Дякувати Богові, він знову в нас.

З цими словами дівчинка розгорнула оксамитовий пакунок і з любов'ю провела руками по золотих ручках.

— Я збираюся спитати про твого батька, — сказала вона, — про те, як його можна відшукати. Дивись, я повертаю стрілки на…

— Ні, спочатку спитай про мою матір. Я хочу знати, чи з нею все гаразд.

Ліра кивнула, повернула ручки, потім поклала алетіометр на коліна, заправила волосся за вуха та почала зосереджуватися. Віл побачив, що тоненька стрілка цілеспрямовано смикається по циферблату, переміщаючись, зупиняючись і знову майже невловимо рухаючись уперед. Очі дівчинки стали якимись дивними — голубими, як небо, та напруженими. А потім у них з'явилося розуміння.

Вона моргнула та підвелася.

— З нею наразі все гаразд, — сказала вона. — Та приятелька доглядає за нею, вона дуже добра. Ніхто не знає, де твоя мати, а та жінка її не зрадить.

Лише зараз Віл зрозумів, як сильно він хвилювався за неї. Почувши добрі новини, він розслабився й відразу різкіше відчув біль у ранах.

— Дякую, — промовив він. — Гаразд, а тепер спита і і

1 ... 60 61 62 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магічний ніж», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Магічний ніж"