read-books.club » Дитячі книги » 100 чарівних казок світу 📚 - Українською

Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

293
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "100 чарівних казок світу" автора Афанасій Фрезер. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 60 61 62 ... 157
Перейти на сторінку:
їх таємними стежками через болота". Допустити таке! – Алло зашипів, як змія. – Я заберу таємниці мого народу в могилу. Парнезій має рацію. Дайте змогу нам, піктам, діяти самим. Якщо Парнезій і Пертінакс візьмуть на себе командування Стіною, я стримаю своїх хлопців. Перший рік – обіцяю, другий – доведеться покликати все своє красномовство, третій – докладу максимум зусиль. Але якщо після закінчення цього терміну ти, Максімусе, не продемонструєш могутність Риму, Крилаті Шоломи знищать і вас, і нас». «Згода! – сказав Максімус, але йому також довелося пообіцяти розібратися з дядьком Пертінакса. Потім ми попрямували до Стіни брати командування».

Парнезій замовк. Пек натякнув дітям, що їх заждалися вдома.

3. Крилаті Шоломи

Коли наступного дня Парнезій прийшов до дітей, ті сиділи на поваленому дубі.

– Ти підкрався тихо, – прошепотіла Юна. – А де Пек?

– Ми з Фавном обговорювали, треба вам слухати мою історію до кінця чи ні, – сказав Парнезій.

– По-моєму, розкажи він усе, ви багато що не зрозумієте, – ця репліка належала Пеку, що вискочив із-за колоди.

– Я справді далеко не все розумію, – зізналася Юна, – але як здорово слухати про народ піктів.

– А я одного не збагну, – поділився Дан. – Звідки у Максімуса взагалі відомості про піктів, якщо він був у Галії?

– Назвався імператором – знай усе і про всіх, – пояснив Парнезій. – Так сказав сам імператор, коли закінчилися ігри.

– Які ігри? – поцікавився Дан.

Парнезій викинув уперед стислу в кулак руку з великим пальцем, повернутим донизу.

– Гладіаторські! – випалив він. – На честь імператора два дні поспіль проходили гладіаторські бої. Максімус ризикував, ніби сам виступав на арені. Коли його ноші просувалися в натовпі, їх супроводжував недоброзичливий гомін: солдати вигукували про підвищення платні й переведення із Стіни, інші пускали хохмочки.

– Тобто його не любили? – уточнив Дан.

– Любили? Як звірі свого приборкувача. Досить було йому дати волю страхові, і на Стіні проголосили б нового імператора, чи не так, Фавне?

– На цей ризик ідуть усі, хто жадає влади, – потвердив Пек.

– Максімус витримав це випробування, і увечері ми вже сиділи над списками легіонерів і запасів на Стіні. У мене частішав пульс, коли Максімус відбирав для відправлення до Галії наші найдисциплінованіші загони. «Яку кількість катапульт ви маєте в своєму розпорядженні?» Максімус потягнувся до нового аркуша, але Пертінакс накрив його долонею. «Не забувайся, Цезарю, – мовив він. – Ти береш або людей, або машини. І тим і тим ми не поступимося». Так ми відстояли катапульти і позбулися половини солдатів. Коли він відклав списки, від наших легіонів залишилася тільки назва! «Аве Цезарю! Приречені на смерть вітають тебе! – із кривою посмішкою вимовив Пертінакс слова гладіаторів. – Зіприся ворог на Стіну зараз, і вона впаде». «Мені потрібно три роки, – відрізав Максімус, – і під ваше керівництво на Стіні прийде двадцять тисяч солдатів».

Солдати прийняли наше капітанство з властивим їм спокоєм. Гірше стало, коли Максімус забрав половину легіонів і нам ніким було заповнювати спорожнілі вежі, коли народ почав нарікати на занепад торгівлі. Коли б не Пертінакс, я не справився б із обуренням. Піктів я не боявся, але Алло попередив мене про загрозу з боку Крилатих Шоломів. Вони готувалися атакувати Стіну з моря, тим самим продемонструвавши пік-там нашу слабкість. Я наказав перемістити наші кращі війська на кінці Стіни, а по береговій лінії поставити катапульти якомога швидше. Крилаті Шоломи мали звичку нападати перед сніговими бурями. Нестерпно було годинами боротися на піщаному березі із сніговим вітром, що пронизує тіло і сковує душу.

На початку весни Крилаті Шоломи відновили атаки з моря. Ми добу безперервно обсипали їх камінням, перш ніж визнати себе переможцями. Аж тоді я помітив людину, що пливла до берега. Коли хвилею її викинуло до моїх ніг і ворог підвівся, я, сам не коротун, побачив, що він на голову вищий за мене. «Що мене чекає?» – поцікавився він. «Воля, – зласкавився я. – Ти вільний залишитися або піти». У морі показався останній уцілілий корабель Крилатих Шоломів. Я віддав наказ не стріляти, і хлопець поплив до своїх.

Через місяць Алло вручив мені масивне намисто із золота і коралів – то був дарунок Амала, того самого, кого я пожалів на березі. Окрім подарунка він передав мені цінні відомості: виходило, що імператор здобув собі таку славу перемогами в Галії, що Крилаті Шоломи шукають його дружба. Точніше, дружби його вірних слуг. Крилаті Шоломи хотіли, щоб Пертінакс і я виступили на їхньому боці. «Не маючи солдатів, доведеться вести перемови, – підсумував Пертінакс. – Алло виступить посередником». Алло переконав Крилатих Шоломів, що ми не нападемо на них, якщо вони відповідатимуть нам тим самим.

Стіну захищали лише дві тисячі солдатів, і я в листах благав Максімуса повернути мені хоч одну когорту з моїх старих північнобритан-ських частин. Але імператор кинув усі сили на здобуття нових перемог у Галії. Потім з'ясувалося, що Максімус ущент розбив і стратив імператора Галії Граціана. Я знову взяв перо і втілив у письмову форму свій крик про допомогу, гадаючи, що Максімус здобув остаточну перемогу. У листі-відповіді я прочитав: «Я нарешті справився з цим щеням Граціаном і покинув усі мрії. Якщо Феодосій, імператор Риму, не порішить мене, я як і досі буду імператором Галії і Британії. А ви, друзі мої, отримаєте будь-яку кількість воїнів. Та нині не маю змоги послати жодного…» Він не брехав. А потім він повідомив, що збирається виступити на Феодосія. Я читав: «Дайте мені ще рік, і я розправлюся з Феодосієм. Ти, Парнезію, станеш імператором Британії, а Пертінакс – Галії. І благаю: не вірте чуткам про мою хворобу. Тріумф у Римі додасть мені років життя. Передай Пертінаксу, що я бачився з його нині покійним дядьком і він дістав по заслузі. Матір Пертінакса я перевіз у Нікею».

З цього листа ми зрозуміли, що Максімус – труп, як і ми, його вірні слуги. Той день став точкою відліку, ми чекали лише поганих новин.

Якось на світанку на східному березі ми знайшли легіонера, який був прив'язаний до виламаних корабельних дощок і вмирав з голоду. Він розплющив очі і дедалі слабшим голосом повторював: «Його більше немає! Я віз послання. Крилаті Шоломи пустили корабель на дно». Алло скорботно привітав нас перед стайнями: «Це сталося в наметі на морському березі. Феодосій велів відтяти Максімусу голову. Максімус відправив вам передсмертну записку, але Крилаті Шоломи атакували корабель… У тому немає моєї провини, але я не можу довше стримувати своїх людей!» «Ось і ми могли б отак сказати про своїх, – засміявся Пертінакс. – Але, на

1 ... 60 61 62 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "100 чарівних казок світу"