Читати книгу - "Бог Світла"

Гості та слуги, об’єднавшись в одну процесію, рушили через усе місто до темного павільйону Ями, де відбувся веселий бенкет і показав свою виставу театр «Кривавих Масок».

Коли здибав Сам останнього свого тигра, той поволі кивнув головою, впізнаючи свою здобич. Самові нікуди було тікати, отож він просто стояв і чекав. Не поспішала й кицька. Тої миті намагалась опуститись на Місто орда демонів, але сила закляття віджбурнула їх геть. Бачили, як умилась сльозами богиня Ратрі, і її ім’я було занесено до списку. Тека Архіваріуса запроторили до пори до часу у глибоку темницю попід Небесами. Чули, як Владика Яма промовив: «Життя не воскресло» — нібито він чекав, що таке могло статися.

Що й казати, смерть вдалася на славу — грандіозна і вражаюча.

Сім днів тривала весільна гулянка, і весь цей час Владика Мара насилав без упину примарні видива на бенкетників. Немов на чарівному килимі-самольоті переносив він їх з одної країни оман до іншої, на стовпах з води й вогню зводив палаци з багатобарвної димової завіси; лави, на яких сиділи вони, кидав у безодні зоряного пилу, коралями й миром бентежив їхні почуття, навіював їм усі їхні Образи й колом водив їх довкруг прототипів, на яких заснували колись-то боги свою могутність, — отож витанцьовував Шіва на кладовищі Танок Руйнації й Танок Часу, святкуючи свій легендарний подвиг, зруйнування фортеці Тріпуру, трьох летючих міст, що належали демонам-Асурам; Крішна Темний давав лиха закаблукам у Танку Борця, прославляючи свою перемогу над демоном Баною, в той час як Лакшмі танцювала Танок Статуї; і навіть Великий Вішну не втримався й розрадив душу кількома на з Танку Амфори; а Муруган, у своєму оновленому тілі, сміявся над світом, обійнятим водами океанів, і танцював по них, наче по кону, свій переможний танець, що його витинав він колись, убивши Щура, який намагався сховатись од нього в морському вирі. Змахне рукою Мара — і полонять усіх магічні чари, пишні барви, музика і вино. І наставала своєю чергою пора поезії та ігор, пісень та веселощів. Відбувалися і спортивні турніри, запеклі змагання в силі та вправності. Словом, воістину божественні живучість та витривалість треба мати, аби витримати цілих сім днів насолод.

Що й казати, весілля вдалося на славу — грандіозне і вражаюче.

Коли гулянка скінчилася, молоді покинули Небеса, аби помандрувати трохи світом та повтішатися його розмаїттям. Не взяли вони з собою ні челяді, ані почту, — щоб подорожувати собі на волі. Не сповістили ні про свої путі-дороги, ні про тривалість медового місяця — і недарма, адже Небесна братія така ласа до всіляких жартів і витівок.

Після того, як вирушили вони, веселощі вгамувались не зразу. Вельможний Рудра, нажлуктавшись не в міру соми, вискочив раптом на стіл та й ну патякати про наречену — і такого понаплітав, що, якби Яма був присутній, слова застрягли б балакунові в горлі. А коли так, то Владика Агні дав Рудрі ляпаса, і той негайно викликав його на двобій, битися в усьому Небесному просторі.

Агні злетів на вершину гори за Канібуррхою, а Рудра став у позицію поблизу Світокраю. Коли було дано знак, Рудра пустив! у. противника свокь»— самонавідну за теплом тіла стрілу, і вона довго шугала зі свистом у повітрі, долаючи відстань, аж поки засік її за п’ятнадцять миль од себе Владика Агні та й спалив на льоту спалахом Всесвітнього Вогню; і, наче довга світляна голка, проштрикнув той спалах весь простір між ними, доторкнувся до вельможного Рудри й лишив на місці, де той стояв, купку попелу, а тоді, пролетівши далі, випалив позад нього дірку в Небесному склепінні. Отак Агні став горою за честь Локапалів і захистив її, а з середовища напівбогів було висунуто нового Рудру — замість старого, загиблого.

Одного раджу та двох верховних жерців спостигла смерть від отруєння — мальовниче було видовище, — і, щоб упокоїти їхні посинілі останки, знов запалали поховальні вогнища. Владика Крішна віднайшов свій Образ і заграв таку музику, після якої іншої вже не буває, і Гуарі Чарівна зласкавилась, відтануло її серце, і вона ще раз прийшла до нього, коли закінчив він грати. Сарасваті в роз повні своєї слави затанцювала Танок Насолоди, а після того Мара наслав видиво, відтворивши картину втечі Хельби і Будди з Небесного Міста. Це видиво, однак, багатьох схвилювало, і нові імена було внесено до списків. Затим демон з тілом юнака й головою тигра зухвало з’явився поміж них і з дикою люттю накинувся на ясновельможного Агні. Ратрі й Вішну, поєднавши зусилля, відігнали демона, проте йому пощастило втекти в безтілесність перше, ніж Агні встиг підняти на нього свій жезл.

Багато сталося змін на Небесах наступними днями.

Тека Архіваріуса, Блискучого Списа, судили Вершителі Карми й винесли йому вирок: перенестися в тіло мавпи; ще й закладено було в його мозок попередження, аби щоразу, коли захоче змінити він тіло, знову народжувався мавпою і так мандрував світом, аж поки врешті змилостивиться Небо і зніме з нього закляття. Вчинивши таке, відпустили його у південні джунглі — збавляти тягар своєї карми.

Варуна Справедливий зібрав слуг своїх, покинув Небесне Місто й оселився у якомусь краї світу. Деякі обмовники пов’язали вихід його з втечею Нірріті Чорного, Бога Тьми і Продажності, який свого часу дременув з Небес, просякнувши їх злою своєї волею та міазмами найчорніших проклять. Правда, небагато було тих обмовників, бо всі знали, _ що заслужив Варуна титул Справедливого, і той, хто ганив його, легко міг закаляти свою репутацію, отож минуло по тому всього кілька днів — і стихли всі перешепти.

Набагато пізніше вигнано було в світ й інших богів, це сталося вже в пору Небесних Чисток. А початок цьому було закладено саме в ті дні, коли на Небо знову проник Акселераціонізм.

Брахма, наймогутніший поміж чотирьох чинів божественних та поміж вісімнадцятьох господарів Раю, Творець, Владика Небес високих та всього сущого попід ними, з чийого пупа розпукується лотос, чиї руки сколочують океани, а ноги трьома кроками осягають усі світи, барабан слави якого вселяє страх у серця ворогів, той, що тримає в десниці Колесо Закону, що змією в’яже, мов припоною, катастрофи, — Брахма з плином днів почувався дедалі дужче не в своїй тарілці, його точила гризота