Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

Вечоріло. Раптом він закляк біля борту, спираючись кістяною ногою в пробитий там отвір, схопившись рукою за ванти, і наказав Старбаку покликати всіх на ют.

— Сер, — ледве вимовив збентежений старший помічник, почувши наказ, який на кораблі віддають лише за надзвичайних обставин.

— Усі на ют, — повторив Ахаб. — Гей, на щоглі! Спускайтеся вниз!

Коли всі були в зборі і люди з острахом та цікавістю почали розглядати Ахаба, похмурого, наче штормовий горизонт, — він, швидко позирнувши за борт, перевів погляд на присутніх, ступив уперед і, наче перед ним не було нікого, продовжив свою незграбну прогулянку по палубі. З опущеною головою, низько насунувши капелюха, він ходив і ходив, не чуючи, як здивовано перешіптуються члени команди; нарешті Стабб не витримав і стиха мовив Фласку, що Ахаб, мабуть, зібрав їх тут лише для того, щоб вони були свідками нового рекорду з ходіння. Проте це тривало недовго. Він зупинився і з пристрасною силою вигукнув:

— Люди! Що ви робите, коли побачите кита?

— Кричимо! — відповіли хором двадцять хрипких голосів.

— Добре! — вигукнув Ахаб з шаленою радістю, помітивши, який захват викликало його несподіване запитання.

— А потім що?

— Спускаємо вельботи і йдемо наздогін!

— А під яку пісню ви веслуєте?

— «Убитий кит або розбитий вельбот!»

І з кожним вигуком радісне схвалення все ясніше проступало на його обличчі; а моряки спантеличено перезиралися, наче здивовані, що такі безглузді запитання могли їх отак схвилювати.

Проте вони знову повернулися до нього в єдиному пориві, коли Ахаб, стоячи впівоберта коло свого опірного отвору, підняв руку і, щосили вчепившись у ванти, мовив такі слова:

— Чатові на щоглі і раніше чули мій наказ стосовно білого кита. Тепер дивіться всі сюди! Бачите цю іспанську унцію золота? — І він підняв догори велику монету, що засяяла під сонцем. — Її ціна — шістнадцять доларів. Усі бачать її? Містере Старбак, дайте мені великий молоток.

Поки старший помічник ходив за молотком, Ахаб стояв мовчки і неквапно тер золоту монету полою свого сюртука, мовби для того, щоб вона блищала ще яскравіше, і весь час щось мугикав собі під ніс, видаючи такі глухі, невиразні звуки, ніби в ньому стукотіли, обертаючись, коліщата життєвого механізму.

Узявши з рук Старбака молоток, він ступив до грот-щогли і, піднявши його в одній руці, а другою простягаючи перед собою монету, несамовито вигукнув:

— Той із вас, хто першим побачить кита з білою головою, зі зморщеним лобом і скривленою щелепою; той із вас, хто першим сповістить мене про білоголового кита з трьома вм'ятинами біля хвоста з правого борту, той із вас, хлопці, хто першим побачить білого кита, отримає цю унцію золота!

— Ура! Ура! — вигукували матроси, шалено розмахуючи шапками, поки Ахаб прибивав монету до щогли.

— Білий Кит, чуєте, — повторив капітан, кидаючи на палубу молоток. — Білий Кит. Пильнуйте ж, матроси. Видивляйтеся білу воду. Коли побачите хоча б одну білу бульбашку, скажіть про це.

Тештіго, Деггу і Квіквег весь час слухали його з більшою увагою та цікавістю, ніж інші; а тепер, почувши слова про зморщений лоб і скривлену щелепу, кожен із них здригнувся, наче від якогось раптового спогаду.

— Капітане Ахаб, — мовив Тештіго, — чи це не той Білий Кит, якого дехто називає Мобі Дік?

— Мобі Дік? — вигукнув Ахаб. — Отже, ти знаєш цього кита, Тешу?

— Він махає хвостом, сер, перш ніж пірнути? — спитав індіанець.

— І фонтан у нього незвичайний, так, капітане? — втрутився Деггу. — Розлогий навіть для кашалота і дуже сильний.

— І в шкура один, два, три — о, багато гарпун, еге, капітане? — схвильовано загукав Квіквег. — І всі так круть… круть… як оце… — і, не знаходячи слів, він почав крутити рукою, ніби відкорковуючи пляшку, — як оце…

— Як штопор! — вигукнув Ахаб. — Так, Квіквегу, у його тілі багато гарпунів, і всі вони покручені та викривлені; так, Деггу, фонтан у нього великий, наче сніп пшениці, і білий, наче купа овечої вовни у нас в Нентакеті під час щорічної стрижки; так, Тештіго, пірнаючи, він високо здіймає хвоста, наче то порваний клівер тріпоче під шквалом. Смерть і пекло! Це Мобі Дік! Мобі Дік! Мобі Дік!

— Капітане Ахаб, — заговорив Старбак, який весь час стояв поруч із Фласком і Стаббом і дивився на свого командира дедалі з більшим подивом, але тепер наче знайшов якесь пояснення для всього, що відбувалося. — Капітане Ахаб, я також чув про Мобі Діка. Чи це не той Мобі Дік, що залишив вас без ноги?

— Від кого ти про це чув? — заволав Ахаб, та потім, хвилю помовчавши, відповів спокійніше: — Це правда, Старбаку, це правда. Хлопці, це Мобі Дік звалив мою щоглу, Мобі Дік поставив мене на цю мертву колоду. Це правда, правда! — повторив він із моторошним, нелюдським риданням у голосі, наче лось, поранений у серце. — Так, це він, Білий Кит, будь він проклятий, обкарнав мою палубу, зробив мене на все життя жалюгідним калікою! — І, здійнявши руки догори, він виголосив своє жахливе прокляття: — Так! Я буду переслідувати його і за мисом Доброї Надії, і за мисом Горн, і за норвезьким Мальстремом, і в пекельному полум'ї, і ніщо не змусить мене відмовитися від гонитви. Ось для чого ми вийшли в море, хлопці! Гнатися за Білим Китом по всій земній кулі, поки він не випустить фонтан чорної крові і не покаже своє біле черево. Що скажете, матроси? Чи згодні ви на таку умову? На вигляд ви хлопці сміливі.

— Згодні, згодні! — загукали гарпунери і матроси, ступивши вперед, до свого шаленого капітана. — Пильнуй і бий Білого Кита на смерть!

— Благослови вас Бог, хлопці! — І розпач, і нестямна радість бриніли в його голосі. — Благослови вас Бог. Гей, стюарде! Тягни сюди ром! Містере Старбак, чому ви спохмурніли? Чи ви не згодні переслідувати Білого Кита? Не готові стати на прю з Мобі Діком?

— Я ладен стятися з його кривою пащекою і з самою смертю, капітане, якщо це буде потрібно для нашого промислу; але я прийшов на цей корабель, щоб шукати китів, а не помсти для свого капітана. Скільки бочок ви отримаєте з цієї помсти, капітане Ахаб, навіть якщо її здобудете? На нашому нентакетському ринку вона матиме невелику ціну.

— Нентакетський ринок! Мені до нього байдуже. Підійди ближче, Старбаку, тут треба дивитися в корінь. Нехай успіх вимірюється грішми, мій друже, нехай гендлярі підраховують бариші на цій біржі — нашій планеті, нехай вкриють її золотими гінеями по три штуки на кожний дюйм, — і тоді, чуєш, навіть тоді помста збагатить мене отут!

— Він