Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

— Ні, послухайте, — говорю я, витираючи піт із чола. — Тут річ не в грошах, а в мистецтві; і навіть не стільки в мистецтві, скільки в любові до людства. Як знавець і любитель свиней, я мушу придбати цю беркширську свинку. Це мій обов'язок перед ближніми. Інакше мене замучить, совість. Сама бо свинка цих грошей не варта, але з погляду вищої справедливості щодо свиней, як кращих слуг і друзів людства, я пропоную вам за неї п'ятсот доларів.

— Джеффе, — відповідає цей поросячий естет, — для мене річ не в грошах, а в почутті.

— Сімсот, — кажу я.

— Давайте вісімсот, — говорить він, — і я вирву із серця почуття.

Я дістав зі свого потайного пояса гроші і відлічив сорок папірців по двадцять доларів.

— Я візьму її до себе в кімнату і замкну, — говорю я, — хай посидить, поки ми снідатимемо.

Я узяв її за задню ногу. Вона завищала, як паровий орган у цирку.

— Дайте мені, — сказав Руф, узяв свиню під пахву, притримав рукою її рило і поніс до моєї кімнати, як спляче немовля.

З тієї хвилини, як я нарядив Руфа в такий розкішний костюм, його охопила пристрасть до різних туалетних дрібниць. Після сніданку він заявив, що піде до Місфицького купити собі лілові шкарпетки. Тільки-но він пішов, я заметушився, як однорука людина, хвора на кропив'яну лихоманку, коли вона клеїть шпалери. Я найняв старого негра з візком; ми поклали свиню в мішок, зав'язали його вірьовкою і поїхали в цирк.

Я розшукав Джорджа Б. Теплі у невеликому наметі, біля відкритого отвору на кшталт вікна. Це був товстенький чоловічок із пронизливим поглядом, у червоній фуфайці та чорній ярмулці. Фуфайка була зашпилена на грудях діамантовою шпилькою в чотири карати.

— Ви Джордж Б. Теплі? — запитую я.

— Ладен присягнути, що я, — відповідає він.

— Ну, так я можу вам сказати, що я дістав і привіз.

— Висловлюйтесь точніше, — говорить він. — Що ви привезли? Морських свинок для азійського удава чи люцерну для священного буйвола?

— Та ні ж, — кажу я. — Я привіз вам Беппо, учену свинку; вона у мене в мішку, тут, у візку. Сьогодні вранці я знайшов її в садку коло моїх парадних дверей. Вона підривала квіти. Якщо вам все одно, я хотів би одержати свої п'ять тисяч доларів не дрібними, а крупними купюрами.

Джордж Б. Теплі вилітає з намету і пропонує мені іти слідом за ним. Ми заходимо до одного з бічних куренів. Там на сіні лежить чорна, мов сажа, свиня із рожевою стрічкою на шиї і їсть моркву, якою годує її якийсь чоловік.

— Гей, Маку! — кричить Теплі. — Сьогодні вранці нічого не трапилося з нашою всесвітньо відомою?

— З нею? Ні! — відповідає чоловік. — У неї чудовий апетит, як у хористки о першій годині ночі.

— Звідки ви взяли таку нісенітницю? — запитує Теплі, звертаючись до мене. — З'їли на ніч забагато свинячих котлет?

Я виймаю газету і показую йому оголошення.

— Фальшивка! — говорить він. — Нічого про це не знаю. Ви на власні очі бачили всесвітньо відоме чудо чотириногого царства, ви бачили, з якою надприродною мудрістю воно їсть свій уранішній сніданок; ви на власні очі могли переконатись, що воно не вкрадене і не заблукало. До побачення. Бувайте здорові.

Я почав розуміти, що до чого, і, сівши у візок, наказав дядькові Неду їхати до найближчої алеї. Там я вийняв мою свиню з мішка, ретельно встановив її, довго прицілювався і дав їй такого стусана, що вона вилетіла з іншого кінця алеї — на двадцять футів попереду свого виску.

Потім я сплатив дядькові Неду його п'ятдесят центів і пішов до редакції газети. Я хотів почути власними вухами — коротко і ясно — про всю подію. Я викликав до віконця агента з прийому оголошень.

— Я уклав парі, і мені потрібні деякі подробиці, — говорю я. — Чи був той чоловік, який здав вам оголошення про свиню, товстеньким, з довгими чорними вусами, з покаліченою лівою ногою?

— Ні, — відповідає агент. — Він дуже високий і худий, волосся у нього кукурудзяного кольору, а виряджений він, наче оранжерейна квітка.

Обідати я повернувся до місіс Піві.

— Може, залишити на вогні трохи супу для містера Татама? — питається вона.

— Довго ж вам доведеться його чекати, — говорю я. — Зберігаючи для нього гарячий суп, ви виснажите на паливо всі вугільні шахти і всі ліси обох півкуль.

— Отже, ви бачите, — закінчив свою оповідь Джефф Пітерс, — як важко знайти надійного і чесного партнера.

— Але ж, — почав я, вважаючи, що давнішнє знайомство дає мені право на таке запитання, — правило-то ваше двосічне. Запропонуй ви йому поділити навпіл обіцяну в газеті винагороду, ви нічого не втратили б.

Джефф зупинив мене поглядом, сповненим благородного докору.

— Абсолютно різні речі, і змішувати їх не можна, — сказав він. — Те, що я намагався зробити, є найпростіша спекуляція, моральна, дозволена всіма законами. Дешево купити і дорого продати — хіба не на цьому тримається Уолл-стрит? Там бики і ведмеді[251], а тут була свиня. Яка ж різниця? Свиняча щетина — чим вона гірша за роги та звірині шкури?

Розваги сучасного села

Джефф Пітерс потребує нагадувань. Щоразу, коли просиш його розказати про яку-небудь пригоду, він запевняє, що життя його таке ж бідне на події, як найдовший з романів Троллопа[252]. Але якщо непомітно заманити його, він попадається. Тому я завжди кидаю кілька найрізноманітніших наживок, перш ніж упевнюся, що він клюнув.

— За моїми спостереженнями, — якось сказав я, — серед фермерів Заходу, попри всю їхню заможность, знову помітний рух на користь старих популістських[253] кумирів.

— Такий вже сезон, — сказав Джефф, — усюди помітний рух. Фермери кудись пориваються, оселедець іде незліченними косяками, з дерев сочиться смола, і на річці Конемо почався льодохід. Я трохи знаюся на фермерах. Одного разу я уявив, що знайшов фермера, який хоч трохи відхилився від уторованої колії собі подібних. Але Енді Таккер довів мені, що я помиляюсь. «Фермером народився — простаком помреш», — сказав Енді. «Фермер — це людина, що вийшла в люди всупереч усім політичним баламутам, балотуванням та балету, — сказав Енді, — і я не знаю, кого б ми стали обдурювати, якби його не було на світі». Якось прокидаємося ми з Енді вранці, а у нас усього капіталу шістдесят вісім центів.

Було це в жовтому сосновому готелі, у Південній Індіані. Як ми напередодні